Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог
Пан Ґеріберт фон Фельзенбург, який весь цей час стояв позаду обвинувачуваних, швидким кивком голови гукнув конвой. – Ідіть слідом за мною! – голосно і суворо вигукнув він і пішов за ними з високо піднятим мечем. Солдати крокували слідом. Дорога на вулицю здалася друзям значно довшою, аніж раніше, оскільки з обох боків вони відчули дуже вороже …
Хтось відкашлявся. Том ледве розплющив очі. Сонячний промінчик, який проник крізь маленьке віконце згори, засліпив його, і він знову захотів їх заплющити. Однак ось він почув голос: – Цей тут, схоже, керівник! Той чоловік, кого Том вважав начальником, стояв з почервонілим від сорому обличчям біля його канапи, ламаючи руки. Поряд з ним був чоловік приємної …
Дженні прийшла на заняття групи дуже схвильована: – Друзі, у мене таке відчуття, що ми повинні негайно клопотатися перед царем за чотирьох посланців. Ви ж знаєте, що їхнє доручення є одночасно і нашим, – так говорив батько?! Сьогодні вночі я прокинулася і почула клик про допомогу. При цьому мені довелося пригадати Тома і його друзів. …
Вони їхали верхи п’ять довгих днів. Весь час на захід. Цар визначив їм такий маршрут, що на шляху посланці не зустріли жодної людини. Том найчастіше скакав попереду. Йому кортіло швидше потрапити туди, де колись жив його батько, який був учителем і священиком Всемогутнього! У тій країні була тільки одна така людина, яка стояла на чолі …
Одного разу цар покликав Тома до себе. Він мав для хлопця доручення. До того ж, особливе. А саме: відвідати свій народ. Юнак не відразу зрозумів, що малося на увазі. – Це народ, із якого постав твій рідний батько. Пам’ятаєш свій сон? Чи не бажаєш ближче познайомитися з ним? Що за питання! Звісно! Це б могло …
Засмаглий, мускулястий, із палахкотливим серцем, Том повернувся назад у палац разом із паном. Який це був подарунок – такі «дні відпочинку»! Він почувався новою людиною! Увечері хлопець пішов у велику тронну залу до батька. Він хотів щиро подякувати йому за все, що пережив. Уже здалеку Том почув музику і спів. Як чудово! Це, напевне, був …
Із сяючого блакитного неба світило сонце і відбивалося в тисячах тисяч найдрібніших білих кристалів. Серед цього дива на вершині гори стояв Том. Ще ніколи в житті йому не доводилося насолоджуватися таким краєвидом, як сьогодні: куди не поглянь, скрізь височіли гірські вершини. Не було більше ні лісу, ні дерев, які могли б заступити це видовище, а …
З того часу Том знову від усього серця співав у групі. Він неодмінно хотів навчитися читати книгу – книгу царя! Хлопець теж отримав одну від батька в подарунок з побажанням: «Для зростання». Дженні і Педро без труднощів навчили його граматиці, так що Том швидко розібрався в знаках, які називалися буквами. Його надзвичайно захоплювало те, що …
Між тим у Тома був час подумати. Цікаво, чому він зараз не хотів йти до батька? Адже хлопець знав, як добре було йому там. Що ж заважало Томові це зробити? Раптом він згадав очі батька. Не такі сумні, як вчора, коли він вийшов, а насамперед, добрі, від яких утік і яких не міг витримати тоді, …
Шкода, що цар пішов! У Тома було ще так багато запитань. Насамперед, як він міг наздогнати інших – наприклад, Дженні, Педро, Міроша і Роберта? Він же не хотів відставати! Можливо, вони це знали. Рано-вранці Том запитає їх про це. Він просто скрутився калачиком у великому кріслі і проспав, як бабак, решту ночі. * * * …