Споріднена тема номер 1
Ми знаємо, що означає потребувати послуг інших. Якщо в будинку пожежа, ми викликаємо пожежників. Якщо ми хворіємо, то йдемо до лікаря. Якщо в нас протікають труби, ми наймаємо сантехніка. Якщо виникає термінова проблема, ми шукаємо людей, які можуть нам допомогти.
У древньому Ізраїлі пророк був одним з тих, хто міг вирішити духовні питання. Дж. Сідлоу Бакстер пише:
«Обов’язки пророка були швидше незвичайними, ніж звичайними. Для Своїх звичайних справ у Бога були слуги і учителі, Бог призначав священиків і левитів. Вони навчали Закону, приносили жертви, виконуючи покладені церемонії. Але коли при цьому більш ніж формальному вченні народ засинав духовно, коли вони порушували букву Закону, коли вони неправдиво тлумачили його істинну суть, або відкидали Бога – то тут з’являвся пророк – спонукати, попереджати людей і призвати їх повернутися до реального значення їх власного життя».
Але відносно пророка була одна суттєва відмінність. Коли в Божого народу виникала духовна нужда, хоча вони і могли піти до священиків і левитів, вони не йшли до пророка, а пророк йшов до них за Божим велінням.
Упродовж усієї історії Ізраїлю не завжди був присутнім пророк. Бог посилав їх, коли була нужда, коли нужди не було, Бог відкликав їх назад. І вирішальним фактором часто була духовна температура царя. Як поводився цар, так само чинив і народ. Якщо він був благочестивим, то і народ теж. Якщо він був безбожним, люди йшли за ним – і тоді приходив пророк.
Яскрава ілюстрація цьому роки з 835 по 740 до Р.Х., у південному Юдиному царстві. Три царя правили в цей час: Йоаш (835-796), Амація (796-767), Уззійя (790-740 рр.). Про кожного з цих царів написано: «І робив він угодне в Господніх очах». За ці дев’яносто п’ять років жоден пророк не провіщав в Юдеї. Осія і Амос пророкували Ізраїлю і Йона Ніневії, але жоден пророк не провіщав в Юдеї.
Саме в цьому і була мета пророка: показати, коли виникала духовна проблема, проповідувати слово від Бога, поки люди не покаються або доки Бог не виконає Свій суд, а потім відійти.
Згадайте, як раніше ми розглядали різницю між пророком і священиком. Священик представляв народ перед Богом, а пророк представляв Бога перед людьми. Апостол Петро підтвердив цю роль пророка у своєму Другому посланні: «Бо ви знаєте перше про те, що жодне пророцтво в Писанні від власного вияснення не залежить. Бо пророцтва ніколи не було з волі людської, а звіщали його святі Божі мужі, проваджені Духом Святим» (1:20-21).
Хоча таких пророків, як у Старому Заповіті, сьогодні немає, Бог все ж використовує людей у нашому житті і нас у житті інших людей, щоб сказати потрібні слова в потрібний час і так, як треба.
Можете пригадати, щоб Бог послав когось у вашому житті із словом докору, попередження або підбадьорення якраз у потрібний час?
Тепер подивіться з іншого боку. Можете пригадати, коли Бог послав вас до когось із словами докору, попередження або підбадьорення, якраз у потрібний час?
Подякуйте Богу за Його вірність, що проявляється до вас через Його слова до Своїх людей і через Своїх людей.
