З того часу Том знову від усього серця співав у групі. Він неодмінно хотів навчитися читати книгу – книгу царя! Хлопець теж отримав одну від батька в подарунок з побажанням: «Для зростання».
Дженні і Педро без труднощів навчили його граматиці, так що Том швидко розібрався в знаках, які називалися буквами. Його надзвичайно захоплювало те, що літери можна було складати одну з одною, і що кожного разу вони позначали щось нове! Невдовзі хлопець навіть міг читати цілі історії, які розповідали про те, що його пан колись давно робив або хотів зробити в майбутньому. Як тепло ставало від читання книги царя в Тома на серці, яке не припиняло битися сильніше від захоплення! Він дедалі більше пізнавав особисто сина царя, дивовижного і чудового.
Читання книги дозволяло Томові бути разом зі своїм паном, навіть коли його і не було поруч. З великим подивом хлопець читав про його зустрічі з людьми і про те, що він пережив. Том не міг повністю насититися цими історіями і часто ловив себе на тому, що вони починали жити в ньому, а він – у них. Навіть коли хлопець кілька разів читав їх, вони знову відкривали йому щось нове і глибоке!
Таким чином, у ньому справді могло рости і дозрівати багато всього, навіть якщо він цього не помічав. Лише інші люди знову і знову дивувалися тому, як Том відразу почав інакше на все реагувати. Якщо він, наприклад, не знав, що повинен робити в конкретній ситуації, тоді просто запитував себе, що б у даному випадку зробив його пан, або ж що сказав би щодо цього цар.
Тепер хлопець знав це значно краще, оскільки, на щастя, у книзі фіксувалося багато слів батька! Том зрозумів, що вони мали вагоме значення для його життя в замку, бо допомагали і заохочували рухатися далі, а також давали нові сили. Як часто якийсь вислів торкався його серця, ніби призначався безпосередньо для нього. Іноді йому також доводилося допомагати друзям цим висловом і його значенням. Це була справжня скарбниця!
Якщо Том не міг чогось зрозуміти, то йшов з цим до сина царя, і той найчастіше відразу все йому пояснював. І звідкіля він усе знав?! Так Том зумів значно краще познайомитися зі своїм старшим братом і паном.
Цього вже давно він бажав від усього серця – пізнати сина царя ближче і стати таким, як він! Втім, сьогодні хлопець почувався більш віддаленим від цієї мети, ніж спочатку, оскільки, завдяки тому, що тепер прочитав про нього, син значно більше виріс у його очах, став важливішим, а сам Том почувався значно дрібнішим і менш важливим. Але таке становище тепер не здавалося йому поганим!
Про запитання – чому вислів «мій син» так глибоко вкоренився в ньому – Том тоді геть забув. Адже те, що йому довелося дізнатися про біль царя і страждання його сина, приголомшило і схвилювало. Упродовж останніх тижнів він був цілком заклопотаний роздумами про те, що читав у своїй книзі царя.
Однак якось, коли хлопець побачив, як Дженні, щаслива, сиділа на лавці під промінням сонця пліч-о-пліч зі своїм рідним батьком, Томові спало на думку, що той, котрого вона тоді називала «старим», між іншим, навіть помолодшав. Він справді мав гарний вигляд. І дівчина все більше ставала схожою на нього – її темне волосся, тонкий ніс, струнка постава.
Тієї миті до нього знову повернулося старе питання, але в новому вигляді: а на кого схожий він, Том? Невже Том не мав справжнього батька? У Міроша батько був, і навіть пишався своїм сином. У Дженні був. Навіть у Педро був – отаман розбійників. (Хоча такого батька Томові, звісно, не хотілося мати).
Але що ж сталося з його справжнім батьком? Том ніколи його не знав! Розбійники, у котрих хлопець жив, часто давали йому відчути, що він не їхньої крові. Ким взагалі він був? Як ще й досі Том не запитав про це в царя? Йому слід запитати про це за першої ж нагоди!
* * *
Цієї ночі йому приснився сон: навколо нього метушилося багато людей, старих і молодих. Усі вони, завантажені книгами, бігли до великого будинку з незліченною кількістю приміщень. Більшість людей прямували до великої зали. Том пішов слідом за ними. Там сидів чоловік у білому вбранні і зі світлим волоссям. Навколо шиї в нього висів довгий сяючий зелений шарф із золотим знаком, а на правій руці блищав товстий золотий перстень. Десь Том уже одного разу бачив цього чоловіка. Але де саме?
Тепер той урочисто розгорнув дуже велику розкішну книгу і читав із неї. Усі напружено слухали, потім піднімалися і вклонялися йому. Чи книзі? Том цього не знав.
Уві сні хлопцеві відкрилася нова картина – перед ним знаходилося багато високих будов. Той же світловолосий чоловік, вигукуючи якісь слова, бігав вулицями. Він тримав на руках маленьку дитину, яка теж кричала. Після тривалого нестерпного часу, коли чоловік кидався на всі боки, відчинилися одні двері. Біля вхідних дверей стояла темношкіра жінка в білому вбранні.
Вона взяла дитину на руки, притулила її до грудей і напоїла молоком. Тоді усе стихло. Чоловік дав їй кілька золотих монет і залишив дитину в неї. Коли він виходив з будинку, Том зміг розгледіти його лице: чоловік плакав. Тепер Том справді впізнав його – це був той, котрого він називав «Чахлий», хоча його шкіра була ще гладенькою і молодою.
Том прокинувся в холодному поту. Йому ще ніколи в житті не снився такий сон, який би так глибоко вразив, так би взяв його за душу. Хлопцеві неймовірно шкода було того чоловіка з худим лицем і ще більше – крихітної дитини. Що ж з ними трапилося?
З цими думками Том знову заснув. Перерваний сон продовжувався. Цього разу Том побачив, як світловолосий чоловік зі стиснутими кулаками сварився до неба. Від цього його волосся враз посивіло. Він розірвав свій білий одяг, кинув свій перстень, зелений шарф і всі коштовні книги у вогонь, проте зберіг одну єдину річ. Том упізнав її – це був медальйон із жахливим орнаментом зі змій. Тоді чоловік запакував це і кілька інших речей у чорний лантух і втік геть – від цих людей і будинків. У лісі він знайшов печеру для житла. Сидів там один-однісінький, самотній, опустивши голову на руки. І дивився на Тома якось проникливо чи питально. А може, навіть у його очах було благання?
* * *
Тоді хлопець прокинувся. Був ранок. Дуже пригнічений, він залишився сидіти на своєму ліжку. Що означали ці сни? Чому цей чоловік так проникливо дивився на нього? Чому біль того чоловіка і, насамперед, маленької дитини так зворушив його власну душу?
У цей час до нього в кімнату постукав Педро, який прийшов, щоб запитати, чому Том не з’явився на сніданок. Він був трохи старшим за Тома, і, коли той розповів йому сни, Педро зумів дечим допомогти. Він пригадав, як його батько, отаман розбійників, розповідав комусь, як одного разу повернувся з розбійницького наскоку з маленькою дитиною на руках. Він зневажливо кинув її групі жінок-розбійниць, щоб вони доглядали за нею, доки дитина не виросте. Хтось дав цьому білявому маленькому хлопчику ім’я Том, оскільки він був таким коротким.
– Це був я? – хвилюючись, запитав Том.
Педро кивнув.
– Отже, якщо розбійники викрали мене у світловолосого чоловіка або темношкірої жінки, це означає, що чоловік, за яким я нещодавно ішов у печеру, – мій батько! Це була та сама печера, яку я бачив уві сні. Чи пізнав він мене, коли називав мене «син мій»? У мене теж світле волосся… Чи про це йому розповіла книга? Чи в нього це просто вирвалося випадково?
Чахлий – його батько! Цей старий чоловік з прозорим каменем і книгою, яка навіювала страх, з кошлатою бородою і довгою накидкою з хутра, із тремтячими руками… Він знову уявив його перед собою, хоча і досі трохи боявся темної сили, яка відчувалася в його поведінці. Нарешті його охопило незрозуміле хвилювання.
* * *
Том мав обміркувати це з царем, який у цей час був вільний.
– Так, Томе, – мовив той, – зараз саме час для цього. Сьогодні ти взнаєш правду про самого себе. Іди і сідай сюди, бо нам знадобиться багато часу.
Коли хлопець зручно вмостився в кріслі, цар розпочав:
– Твій батько був глибоко шанованим учителем і священиком Всемогутнього.
Хлопчик питально підняв брови, тому батько відразу пояснив:
– Так мене називають представники твого народу. Цьому народові я дав багато мудрості і дивовижне доручення на його шляху…
Чи була це радість, чи печаль у його голосі? Здавалося, що внутрішньо він хвилювався.
– Першим жахливим болем у житті твого батька було те, що його молода дружина втекла від нього невдовзі після народження дитини.
Том із розумінням поглянув на царя, адже уві сні він пережив і відчув, наскільки страшним це було для того чоловіка.
– І потім мене викрали?! – запитав він.
Цар кивнув:
– Ти був єдиною радістю, яка лишилася в нього. Ти був для нього усім… Він не міг мені цього простити, тому поклявся помститися, віддавши свою душу темним силам. Твій батько уплутався в чаклунство і невірно використовував свої таланти, щоб мене образити.
Це було просто жахливо! Невже його батько, який все ж таки був учителем мудрого народу, не знав, що цей Всемогутній, як він називав царя, завжди був справедливим? І що в нього було таке серце, яке разом з ним відчувало біль? Що він був таким могутнім, що навіть міг повернути йому викраденого сина? Мабуть, не знав.
Саме тому і не хотів ніколи більше відновлювати зв’язок із царем! Він заприсягнувся помститися цьому доброму цареві і лаяв його. Том побачив перед собою стиснуті кулаки того чоловіка. Страшні кулаки! Його батько висміяв і відкинув зі зневагою любов доброго царя, познущався над нею своїм чаклунством. Жахливо, як жахливо!
Том миттєво усвідомив, які це мало наслідки: цей чоловік не хотів більше ніяких подарунків від доброго царя. Він повністю відвернувся від нього. Надалі бажав жити, покладаючись на власні сили або на темні сили, які оволоділи ним.
Тепер хлопець також зміг зрозуміти, чому його батько мав вигляд чахлого. Це тому, що він більше ніколи не пив із джерела життя.
– Я не хочу мати такого батька! Я не бажаю більше мати з ним нічого спільного! – вигукнув Том. Йому стало соромно, що тато був найлютішим ворогом його улюбленого царя.
– Я можу поспівчувати тому, що відбувається у твоїй душі! Але ти вже досить довго жив без батьківської спадщини, мій хлопчику. Тобі необхідно придбати ту частину себе, яка походить від твого батька. Інакше – ти не будеш чоловіком! – мовив господар замку.
– Як же це буде? – нерішуче запитав Том, адже він хотів стати чоловіком, навіть негайно!
– Ходімо, я допоможу тобі, Томе, – запросив його до себе цар.
Хлопець піднявся і став перед ним. Власник замку взяв його за ліву руку і мовив:
– Уяви, що твій батько стоїть перед тобою. Поглянь йому у вічі, простягни йому руку і скажи, що ти його прощаєш.
– Я – його? Але ж він образив тебе, боровся проти тебе!
– І ти через це занадто засуджуєш його, чи не так?
Том кивнув.
– Звісно!
– Значить ти маєш простити йому це, чи не так?
– А ти можеш взагалі простити щось подібне?
– Можу, ти ж знаєш! – завірив його цар.
– Тоді, будь ласка, прости йому це, – щиро попросив Том царя, – адже ти можеш поспівчувати, знаючи, як на душі в людини, у котрої викрали сина!
Так, звісно, він міг поспівчувати і простити! Але тепер була черга Тома.
«Я прощаю тобі все, батьку!» – подумки цілком свідомо звернувся хлопець до Чахлого. Останнє слово йому було особливо важко вимовити.
Потім цар відкрив маленьку коштовну скриньку, яка стояла біля нього на столику, і витягнув звідтіля персня. Вона була чорною від кіптяви і значно деформованою.
– Знай, сину мій, все, що тут знаходиться, важливе для тебе. Ось перстень твого батька, який я врятував від вогню. Візьми зараз його та все інше, що заповідав тобі батько!
Том злякався. Як взяти? Було б досить негарно брати щось подібне і взагалі торкатися цього. Адже тоді він принаймні забруднить руки. Що батько міг заповідати йому хорошого? Усе це могло відобразитися на ньому негативно – хлопець не хотів же бути таким, як татко. Він сам мав багато недоліків: гнів, обурення, бунт проти царя. Том це все бачив уві сні!
– По-перше, цей перстень і те, що він позначає, спочатку було від мене. І, по-друге, все це передай мені, щоб я його очистив і знову повернув тобі, – заспокоїв його цар.
Якщо так, тоді, звісно, Том міг це прийняти. Він простягнув руку. Перстень був неймовірно важким. Але хлопець узяв його.
– І решту також! – мовив господар замку твердим голосом.
Раптом Том відчув у собі нові сили і хоробрість, яка охопила його до самих кісток. Надзвичайно! З превеликим задоволенням і охоче він віддав усе знову в простягнуту руку свого могутнього батька, який мав усьому дати лад.
* * *
Як перстень заблищав на сонці, коли цар знову повернув його юнакові! Він також надав йому попередньої гарної форми. Том натягнув його на палець. Він був ще трохи завеликим. Але хлопець ще доросте до нього – неодмінно! О! На товстій поверхні зверху містилося зображення лева. Том відразу зрозумів, що це був лев. Чому саме лев – ця прекрасна найсильніша тварина, про яку він колись чув!
– Мій син – Лев! І ти належиш до царського роду! – пояснив цар у відповідь на питальний погляд хлопця. – Чи ти знаєш це?!
Том засяяв. Він став почуватися так, ніби разом із перснем отримав силу лева – такого живого і сильного.
Тієї миті цар поклав свою теплу важку руку хлопцеві на голову і урочисто мовив:
– Томе, сину мій, тепер будь чоловіком! Завжди усвідомлюй те, що моя рука оберігає тебе. Ти побачиш, як чудово бути чоловіком.
Гм, кілька юнаків уже розповідали йому про цю руку батька, яка оберігала їх. Вони дійсно поводилися як сильні мужі! Сповнений гідності, стояв Том – вільний, ставний, гідний син царя.
Лише одне останнє питання терзало його душу: чи можливо таке, щоб Чахлого, його рідного батька, вдалося привести в царство царя?
– У мене все можливо – засміявся цар.
– Тоді зроби це, будь ласка! – мовив Том, сповнений довіри, що його могутній цар виконає це. Хлопцеві вже зараз кортіло дізнатися, як усе відбудеться.
