Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог
Насправді ж ми занадто часто віримо в те, що віримо. Але ми не впевнені в тому, що Боже Слово, у силу своєї творчої сутности, незалежно від нашого повного єднання, може народжувати нову квітку на теренах нашого існування. Можливо, навіть учні на початках свого проповідування не могли усвідомити, що те Царство Боже, про яке говорив Учитель, …
«Ось вийшов сіяч, щоб посіяти…» Ісус також вийшов, як Син Отця, щоби зерно Слова, висіяне в землю надії, дало життя новому виклику: повірити в батьківство Бога. «Вийшов» – це дієслово, яке Учитель використав для початку притчі, і в ньому прихована історія однієї із найбільш захопливих пригод: надзвичайної подорожі від ідеї про теоретичного бога, неспроможного на …
Багатий чоловік «Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім’я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили й рани лизали йому… Та ось сталось, що вбогий умер, і на …
Святий Августин підсумував характер віри перших християн так: «Хто має Бога, той щасливий. Його достатньо!». І якщо Бог є щастям, то кожне наше зусилля має бути спрямованим на зустріч із Ним у повсякденні й у вічності. Здається, що людство завжди просить у Бога, аби відкрив секрет щастя. Як той чоловік, котрий наблизився до Христа, щоби …
«А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його» (Лк. 15:20). Руки, які міцно обіймають сина, втраченого і віднайденого, мертвого і воскреслого. Смерть не лякає, якщо знаєш, що є Отець, Який чекає на наше повернення, Батько, Який влаштовує свято …
Наскільки низько не опустилася б людина, в усі часи, в усіх куточках світу, у кожній культурі завжди присутній голос, який відроджує, тонкий прошарок пам’яті, прихованої під змарнованим спадком, що кличе людство віднайти себе, відродитися з висоти, коли пустеля надії провокує голод за чимось іншим. Неначе зернина, у голові людства завжди присутній голос. Голос пророків, який …
Людина, спасенна Христом, має не раз зазнати невдачі, вона має страждати, падати, вмирати, перш ніж зрозуміє, що самотужки не впорається. Історія людства – це тривалий шлях, позначений перемогами та поразками, через які пройшла людина, щоби цю дорогу відшукати. І коли здається, що вже знайдено правильний шлях, егоїзм і прагнення самодостатности руйнують усе те, що любов …
Подорож – це дійсність, що описує людину. Але йти геть, грюкнувши дверима, – це зовсім інше. Людина перестає бути щасливою, позаяк обертається спиною до любові, намагаючись віднайти щастя деінде. Віддаляючись від своїх початків, вірячи, що автономність не може співіснувати з належністю Богові, людина спричинила blackout сенсу, своєрідне його затьмарення. Сенсом життя є Любов. Бог є …
Трагедія історії бере початок з одного розриву: людина втратила первісну спадщину добра і, таким чином, будучи створеною для щастя, відкрила для себе смерть, і страждатиме доти, поки не зрозуміє, що має докласти всіх зусиль, аби віднайти загублену дорогу. Про цей дочасний розрив та прагнення повернутися додому Ісус розповідає в одній притчі, неймовірній метафорі, в якій …
Наполеглива вдова «У місті якомусь суддя був один, що Бога не боявся, і людей не соромився. У тому ж місті вдова перебувала, що до нього ходила й казала: Оборони мене від мого супротивника! Але він довгий час не хотів. А згодом сказав сам до себе: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, …