Голод

Людина, спасенна Христом, має не раз зазнати невдачі, вона має страждати, падати, вмирати, перш ніж зрозуміє, що самотужки не впорається. Історія людства – це тривалий шлях, позначений перемогами та поразками, через які пройшла людина, щоби цю дорогу відшукати. І коли здається, що вже знайдено правильний шлях, егоїзм і прагнення самодостатности руйнують усе те, що любов намагалася збудувати. І так із плином століть повторюється дивна пригода отриманого та змарнованого спадку.

Людина, котру вже спас Христос, і далі не розуміє, яка дорога веде додому, хоча Отець, як і в притчі, готовий прийняти дітей, котрі поступово повертаються, і продовжує чекати, що повернутися захочуть усі.

Справжня проблема в тому, що ніхто не може вийти на правильний шлях, якщо спочатку не усвідомить, що заблукав. Людина повірила, що, забувши про небо, вона знайшла власний божественний трон, та після того, як змарнувала увесь спадок, вона залишається без хліба та без друзів. Наодинці із собою.

Отримавши спадок, людина думає, що їй усе дозволено. Понад те, що більше вона має, то більше прагне отримати, навіть ціною страждань інших осіб, не зауважуючи при тім, що змушує страждати саму себе, знищуючи свою людську природу.

Ісус розповідає про молодшого сина, що «як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати» (Лк. 15:14).

Великий голод настає тоді, коли люди віддаляються від Отця. І справді, якщо перекласти й проаналізувати грецьку фразу «великий голод» (λιμός ισχνρά), то очевидно, що йдеться про щось значно більше, ніж брак їжі: це те, що відчуває не тільки шлунок, а й розум, серце, саме життя, позбавлене необхідної поживи – сопричастя із Всевишнім. Λιμός ισχνρά – це не проста нестача хліба, хоча вже й цього достатньо, щоби людина поставила запитання про те, якою ж людиною вона є, якщо не вміє розділити хліб із тим, хто перебуває в потребі.

Λιμός ισχνρά – це сильний голод, який людина відчула вже на початках людства, коли дещо з її небесної сутности вже було втрачено. І дотепер цей голод люди відчувають щоразу, коли ховаються за численними виправданнями, аби тільки захистити власні інтереси, нехай і за рахунок інших. Визвольна війна, глобальна економія, єдина релігія, абсолютна істина, етнічна зачистка, вища раса, хрестовий похід – усе це ніщо інше, як брехня, вигадана людиною, щоби нав’язати свою волю тим, хто слабкіший. Та саме голод, абсолютна нестача хліба сопричасної єдности, породжує потребу в чомусь іншому, що, своєю чергою, стає причиною протесту та незгоди, а також, можливо, плачу, провокуючи жорстокі запитання щодо сенсу життя, причин страждання і смерти.

«І він став бідувати» (Лк. 15:14): він відчував, що чогось бракувало, що він втратив щось дуже важливе. Υστερεισθαι походить від υστερεω, тобто перебувати в потребі, але насамперед це брак чогось – у тому значенні, що чогось не вистачає, щоби впоратися, щоби бути людиною сповна.

Наскільки сильною та багатою не була б людина, створена для живого сопричастя, розламаного хліба, веселого товариства, якщо вона залишається наодинці, то відчуває спрагу великої любови, що спроможна заповнити будь-яку порожнечу в житті. Що більше людина утискає бідних, аби задовольнити свої інтереси, то більше вона занурюється в потреби. Вона неначе відчуває, що її людяність розшаровується.

Дієслово υστερεω, перебувати в потребі, можна перекласти і як запізнюватися.

Людина, котра вирушила в подорож, щоби стати незалежною, запізнюється до себе самої, до своєї гідности, справедливости, милосердя та на розбудову щасливого життя. Вона запізнюється! Це символічний переклад, адже якщо людина обрала хибний шлях, то ніколи не досягне мети, якщо ж вона просто спізнюється, то вона до неї колись дійде.

З іншого боку, неправильно стверджувати, що світ стає дедалі гіршим. У будь-яку історичну епоху, навіть якщо людина цього не усвідомлювала, вона робила черговий крок уперед, пригадуючи поступово втрачене минуле.

Невблаганно, нехай і латентним чином, у людині зростає усвідомлення приналежности до іншого світу та прагнення жити деінде. Саме так збільшується ностальгія за далекою землею, саме так зростає прагнення іншого хліба. Що більше переважає руйнівна логіка, то більше брак хліба штовхає людину до пошуків іншої поживи, яка втілила б її очікування в життя.

Навіть свині…

«І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому» (Лк. 15:15-16).

Бажав наповнити шлунка означає, що він голодував, що йому бракувало поживи для шлунка. Якби він знайшов когось, хто запропонував би йому хліб співчуття, то зміг би розігнути спину і вирушити додому.

Без любові, дружби, співчуття життя перетворюється на змагання зі свинями, щоби вижити.

Коли людина стає в’язнем свого «я», коли вона вже неспроможна бачити щось, окрім поживи для свиней, вона розколюється навпіл. Занадто пізно вона усвідомлює, що там, де панують гроші та влада, ніхто не поділиться із ближнім навіть стручками.

Ісус міг би сказати, що блудний син прагнув насититися яблуками, які поїдали свині, але Він вжив слово «стручки», тобто йдеться про щось без смаку, таке, як життя без інших та спільности. Хто піддається жадібності, прагненню влади, той щоразу більше віддаляється від батьківської домівки, а його життя занурюється в пітьму. Така людина не може розпізнати навіть свого брата і, вірячи у власну самодостатність, готова використати й Бога у своїх цілях.

Попередній запис

Край далекий

Подорож – це дійсність, що описує людину. Але йти геть, грюкнувши дверима, – це зовсім інше. Людина перестає бути щасливою, ... Читати далі

Наступний запис

Спам’ятавшись...

Наскільки низько не опустилася б людина, в усі часи, в усіх куточках світу, у кожній культурі завжди присутній голос, який ... Читати далі