Край далекий

Подорож – це дійсність, що описує людину. Але йти геть, грюкнувши дверима, – це зовсім інше. Людина перестає бути щасливою, позаяк обертається спиною до любові, намагаючись віднайти щастя деінде.

Віддаляючись від своїх початків, вірячи, що автономність не може співіснувати з належністю Богові, людина спричинила blackout сенсу, своєрідне його затьмарення.

Сенсом життя є Любов. Бог є Любов’ю. І без Любові, без Бога, людина знаходить лише протистояння, насильство, ненависть, несправедливість, егоїзм. Так з’являються в історії страждання і біль. Брати перестають бути братами, а зловживання, злочини, війни, які не були притаманні людському родові, змогли затьмарити собою всі інші речі.

Покинувши батьківський дім, людина вирушила в далекі краї.

Коли говоримо про далекий край, ідеться не тільки про відстань від місця народження, а й про перебування вдалині від спільних почуттів та гармонії, які поєднували сина з батьком. І що далі людина від батьківського дому, то менш чіткі його обриси, а зрештою він узагалі зникає за небокраєм. Спогади про перший день уявної свободи ослабли, а отриманий перед відходом спадок поступово зменшується.

Μακρός, далечінь, означає місце, а також час та кількість. Син обрав супротив Богові. Він повірив, що завдяки його свободі Отець має зникнути з обрію його існування, і вирушив назустріч незнайомим землям, де вічність перетворилася на час, радість – на біль, життя – на смерть.

Але біль – це не покарання. Бог не карає! Якщо людина ховається від сонця, вона починає замерзати, але провини сонця в цьому немає. Це людина сама вирішила іти, сховатись у тіні. Смерть – це країна без Бога. Країна, де людина, далека від Отця, вступає в гру з часом, малими крихтами, які позосталися після остаточної розтрати спадку.

Христос каже в притчі: «А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно» (Лк. 15:13).

«Розпусне життя» можна перекласти й інакше: жити так, ніби щось втратив. Це «щось» – це дорога додому, напрям, перспектива.

Звісно, той, хто страждає, продовжує страждати, навіть якщо віднайде втрачений шлях. Страждання завжди залишаються стражданнями! Але зникли б відчай і відчуття самотности, які не приємніші за саму смерть. Натомість у багатьох ситуаціях, коли постаємо перед реальністю трагедії життя, ми вважаємо, що Бог нас покинув.

Коли людина страждає, це наче відчуття віддалености від батьківщини, і воно породжує спротив. Та що більше людина протестує, то більше затьмарюються її зір. Що більші страждання, то більшою стає неприйнятність такої ситуації і дедалі частіше лунають звинувачення до Бога: «Чому Ти так зі мною вчинив? Чому я маю жити далеко від Тебе, якщо Ти – мій Отець?». Наше нещастя не залежить від Бога. Людина забуває, що саме вона пішла геть, грюкнувши дверима. Засліплена болем, вона не усвідомлює, що цей нестерпний розрив спричинила сама, коли обрала жити розпусно, так, неначе Бога ніколи й не було. Тож далекий край уособлює місце спротиву Богові.

Χώαρν μακράν – це місце, віддалене в часі. Це забуття витоків, коли людина не пам’ятає навіть, звідки вона родом. Залишається тільки ностальгія та відчуття втрати чогось важливого, але чого саме – невідомо. Людина потерпає через смерть невинних і знає, що не можна позбавляти хліба голодних. Вона відчуває, що щось не так, і навіть розуміючи, що це її власна природа та внутрішні зміни стали причиною страждань, знаючи, що народження є вступом до смерті, вона все ж не приймає ані страждань, ані смерти.

Цей внутрішній конфлікт позначив собою історію людини та її найглибшої сутности. Є прекрасний псалом, який описує становище людства задовго до приходу Спасителя, котрий повернув нас додому:

«Ті, хто перебував був у темряві та в смертній тіні, то в’язні біди та заліза, бо вони спротивлялися Божим словам, і відкинули раду ВсевишньогоНерозумні страждали за грішну дорогу свою й за свої беззаконня. Душа їхня від усякої їжі відверталася, і дійшли вони аж до брам смерти» (Пс. 107:10-11,17-18)

Незважаючи на те, що Христос прийшов у цей світ, аби повернути нас у дім Отця, людство все ще блукає в темряві, позаяк, живучи в далекому краї, наблизившись до брам смерти, людина стала неспроможною слухати тих, хто прагне їй допомогти віднайти істину. Ісус прийшов, щоби говорити про мир, який може вказати людині втрачену дорогу, але Його було продано за тридцять срібняків…

Попередній запис

Блудний син

Трагедія історії бере початок з одного розриву: людина втратила первісну спадщину добра і, таким чином, будучи створеною для щастя, відкрила ... Читати далі

Наступний запис

Голод

Людина, спасенна Христом, має не раз зазнати невдачі, вона має страждати, падати, вмирати, перш ніж зрозуміє, що самотужки не впорається. ... Читати далі