«Що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя?» (Лк. 18:18)

Святий Августин підсумував характер віри перших християн так: «Хто має Бога, той щасливий. Його достатньо!». І якщо Бог є щастям, то кожне наше зусилля має бути спрямованим на зустріч із Ним у повсякденні й у вічності.

Здається, що людство завжди просить у Бога, аби відкрив секрет щастя. Як той чоловік, котрий наблизився до Христа, щоби поставити Йому це запитання. Воно не було породжене лише цікавістю перед незвичним явищем, воно було запитанням про сенс: «Що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя?» (Лк. 18:18), що може означати також: «Які в мене є можливості для того, щоби надати своєму життю сенсу і стати щасливим?». І Христос, Який ніколи не нав’язує Своєї волі, поважаючи нашу свободу і час, продовжує відповідати: «Знаєш заповіді: Не чини перелюбу, не вбивай, не кради, не свідкуй неправдиво, шануй свого батька та матір» (Лк. 18:20). Але той, хто, як і всі люди доброї волі, вже зрозумів, що для гармонії з самим собою необхідно бути максимально щирим, також знає, що перебувати в мирі із власним сумлінням не означає бути щасливим. Те, що ми насправді шукаємо, – це не етична відповідь на наше незадоволення, а відповідь, яка надала б сенсу нашому існуванню.

Отже, якщо ти справді хочеш змінити своє життя, надати змісту своїм вчинкам, цінности своїм мріям, якщо ти хочеш відповідей на всі свої очікування, то «Одного тобі ще бракує: Розпродай усе, що ти маєш, і вбогим роздай, і матимеш скарб свій на небі. Вертайся тоді, та й іди вслід за Мною!» (Лк. 18:22).

Відповідь Ісуса багатому юнакові, як і людині будь-якої епохи, може скерувати нас до абсолютного блага. І очевидно, що багатство, про яке йдеться, – це не тільки матеріяльний достаток, а й усе те, що обтяжує нашу душу, віддаляючи нас від Бога та заважаючи нам зрозуміти справжній сенс життя.

Ціна наслідування

«Хто бо з вас, коли башту поставити хоче, перше не сяде й видатків не вирахує, чи має потрібне на виконання, щоб, коли покладе він основу, але докінчити не зможе, усі, хто побачить, не стали б сміятися з нього, говорячи: Чоловік цей почав будувати, але докінчити не міг… Або який цар, ідучи на війну супроти царя іншого, перше не сяде порадитися, чи спроможен він із десятьма тисячами стріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ж ні, то, як той ще далеко, шле посольство до нього та й просить про мир. Так ото й кожен із вас, який не зречеться усього, що має, не може бути учнем Моїм.» (Лк. 14:28-33).

Багатий юнак, засмутившись, пішов геть, як це робимо і ми, коли не можемо відмовитись від чогось, що вважаємо важливішим від Христа. Віддаляючись від Нього, повертаємося до Нього спиною, на відміну від тієї вдови, яка готова на все, аби тільки слідувати за Христом.

«Ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю» (Мр. 12:43). Ікона милосердя та співчуття, вдова з Євангелія, готова пожертвувати всім, що в неї є, аби розділити це з тим, хто в потребі. Героїчний жест, враховуючи те, наскільки проблематичним та складним було в ті часи становище самотньої жінки.

У цій розповіді є уточнення, що вчинок удови перевершує всі очікування: «Бо всі клали від лишка свого, а вона поклала з убозтва свого все, що мала, свій прожиток увесь» (Мр. 12:44).

Багатих людей не здивує, що хтось пожертвував дві монети, і, звісно ж, це подія не з тих, що викликають загальний подив.

Подякувати ж багатіям за їхні щедрі дари – частина ритуалу, адже перші місця на площах та в синагогах у всі часи та в усіх народів зарезервовано за тими, хто своєю пожертвою дає змогу іншим пережити скруту. Учитель із Галілеї, натомість, шукає шлях справжньої подяки, яка враховує справедливе визнання.

Дзвін монет для людини віри не є аж таким гучним, порівняно з повною, абсолютною і вільною щедрістю. Безмірна любов тих, хто не чекає на взаємність, привітання та визнання, найбільше подобається Господу, який «любить того, хто з радістю дає» (2 Кор. 9:7). Хвастощі влади проявляються і в щедрих пожертвах, а доброчинність, замість утішання слабких, вірно служить самому жертводавцю. Написано ж: «Будьте ж мудрі, як змії» (Мт. 10:16), впевнені в одній істині, яка не змінюється, коли міняється економіка: «Поводьтеся, як діти світла» (Еф. 5:8). Визнання приходить до того, хто стає учасником абсолютної щедрости, хто є таким не через моральні вимоги чи людську солідарність, а тому, що бачить у жесті дарування вдячність Тому, хто дарує все. У свободі дару людина віри молиться і намагається зустріти Бога життя, Який завжди присутній там, де тріюмфує правда Любови. Бо там, де милосердя і любов, там є Бог.

Якщо історія людських компромісів передбачає, що перші місця, навіть у храмах, збудованих самими людьми, зарезервовані за багатими, то у вченні Ісуса з Галілеї найкраще місце належить правді серця, яку, нехай і в тиші, але завжди винагороджує Бог, Отець милосердя: «Давайте і дадуть вам» (Лк. 6:38). Якщо справжнє визнання йде від Бога, то всі зусилля мали б бути спрямовані на те, щоби визнати тих, хто свідчить милосердя. Необхідно шукати їх, упізнавати, порівнювати себе з ними, щоби навчитися від їхньої щедрости перемагати справжню убогість розрахунку, егоїзму, страху втратити своє майно. У часи кризи, як і нині, більшість, попри свій достаток, насамперед відмовляється від солідарности. Водночас ті, хто живе бідно, продовжують відчувати потребу поділитися з ближнім. Можливо, лише той, хто страждає, розуміє страждаючих, але це не виправдовує жадібности заможних. Щедрість бідного часто висміює фальшивість влади земного егоїзму.

Ісус не демонізує багатства, але якщо воно стає для нас найважливішим, то ми не можемо віднайти дороги до Царства Небесного. Одного дня зрозуміємо, що грошима серця не заспокоїш. І тоді багатий чоловік, який уникав Лазаря, вкаже нам правильний шлях.

Попередній запис

Повертаючись додому

«А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию ... Читати далі

Наступний запис

«Що робити мені, щоб вспадкувати вічне життя?» (Закінчення)

Багатий чоловік «Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру й віссон, і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, ... Читати далі