Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог
Мірош зайшов за Томом. Він повів його до приміщення, яке знаходилося в зовсім незнайомій частині замку. На щастя, Том знав майже всіх, хто був на цій «молодіжній зустрічі», як назвав її Мірош. Хоча Дженні, Педро та інші молоді люди щиро привітали його і – що особливо було приємно – не випитували, де він був, Том …
Том дійсно міг знайти собі роботу там – за межами замку. Несподівано повз нього, лементуючи і жестикулюючи, пробігли двоє сполоханих чоловіків із хомутом у руці – їхній сірий у плямах кінь відірвався і втік геть. Том упізнав у цих людях колишніх розбійників. Зрозуміло, вони уже не могли наздогнати тварину. Однак Том знав, що треба було …
Хлопчика, котрого син царя приставив до них, звали Мірошем. Ні, він зовсім не відповідав смакам Тома. Досить гладкий – як можна було такого навчити грі у футбол? Адже в нього відразу починається задишка! До того ж, у нього стирчали вуха, обличчя та шия були всіяні вугрями, і він іноді лупцював менших за себе. Дженні була …
Рано-вранці, коли колишні розбійники, мабуть, все ще спали, Том більше не міг вилежуватися. Відповідальність не дозволяла йому відпочивати. Він мав безліч різних справ: необхідно було якось попрацювати з цими людьми, щоб вони хоча б трішки відповідали тому місцю, в якому тепер знаходилися. Це була настільки величезна проблема, що її вирішення здавалося неможливим. Краще за все …
Том не міг цього зрозуміти. «Це ж не можливо! Надзвичайно неприємно! А якщо це побачать всі наші діти? – подумав він. – Новоприбулі настільки напихали животи і, до того ж, пили, як бездонні бочки! І як вони при цьому поводилися! Дійсно, їхня поведінка просто відштовхувала!» Справді, підчас влаштованого застілля з нагоди звільнення полонених розбійниками людей, …
Не встиг Том упоратися із завданням, як почув зловісний крик, подібний до гуркоту грому, який лунав десь здалеку. – Тікай звідси! У цьому напрямку! Тут мотузка! Біжи якомога швидше! – запанікував старий. Голіруч він підняв колючий дріт, аби Том швидше проліз, а потім подав йому мотузку. Вона була довгою і заважала швидко бігти. Але вона …
Отже, ще звечора вони вирушили в дорогу. Темної пізньої ночі. Без запасів продуктів, без зброї, не знаючи дороги. Жалюгідна купка дітей. Коли ж юні бійці почули, як ворог сміється над ними, мало не злякалися, однак згадали про свою зброю і почали співати пісні царя. При цьому їхні голоси ставали щораз гучнішими, кроки – твердішими, серця …
Побажавши батькові доброї ночі, Том хотів запитати про мушлю, але забув. Однак наступного ранку він трохи не спіткнувся через неї. Вона лежала поряд із його ліжком. Хлопчик підняв її і засунув у кишеню. Сьогодні він знову і знову дивуватиме батька своїм дзвінком. Але саме цього дня робота була такою захопливою і напруженою, що Том геть …
«О це здорово! Це були друзі! Навіть якщо виникнуть складнощі, вони все одно бажають взяти участь! Мати друзів – це прекрасно!» – у хлопчика потепліло на серці. Заради нього вони були готові наражатися на таку небезпеку?! Можливо, вони не мали жодного уявлення про те, якими жорстокими були розбійники! Чи було синові царя взагалі зрозуміло, що …
Коли вони трохи пройшлися гарячою висушеною дорогою і з насолодою перепочили в затінку, звідкись почулися стогони. На узбіччі дороги, під скелею, на палючому сонці лежав літній чоловік. Його нога була придавлена величезним уламком скелі, так що він більше не міг рухатися. Як довго бідолаха лежав там? Дженні відразу кинулася до нього, однак Том швидко вийняв …