Том не міг цього зрозуміти.
«Це ж не можливо! Надзвичайно неприємно! А якщо це побачать всі наші діти? – подумав він. – Новоприбулі настільки напихали животи і, до того ж, пили, як бездонні бочки! І як вони при цьому поводилися! Дійсно, їхня поведінка просто відштовхувала!»
Справді, підчас влаштованого застілля з нагоди звільнення полонених розбійниками людей, було плямкання і сьорбання, завивання і лемент, відригування і вищання – як було, на жаль, прийнято в розбійників. Просто жахливо! Однак цар дивився на них прихильно. Він сміявся від щирого серця і навіть співав і танцював разом з ними. А як вони святкували – усі люди із його колишньої розбійницької ватаги – весь день і майже всю ніч!
* * *
Лише кілька днів тому вони були звільнені з-під влади жорстокого отамана.
– Ні! Я не хочу!!! – прокричав той. Він нізащо в світі не хотів прийти в царство доброго царя. Жахливо, які наслідки мала ця фраза: земля, як велика паща, відкрилася під ним і поглинула його.
– Мерщій забираймося звідси! Уперед, за дітьми! – загукали інші розбійники і відправилися за дітьми. Їх привели в цей дивовижний замок. Те, що на них там чекало, було неймовірним. Багато розбійників досі не могли повірити, що це був не сон.
Це була надзвичайна споруда із нескінченною кількістю приміщень і зал з гарними меблями і тонкими, як павутина, яскраво сяючими портьєрами, з прозорими вікнами, які пропускали сонячне проміння, і з барвистими картинами на стінах. Що це було за диво! І там вони могли жити! Вони, котрі усе своє життя перебивалися в темних печерах у лісі, де було холодно і брудно. Багато розбійників спочатку взагалі не наважувалися сідати на прекрасні стільці або лягати на м’які ліжка з вишуканими простирадлами. Краще вони спатимуть на голій підлозі!
А навколо замку був парк із дивовижними, прекрасними квітами і квітучими деревами, джерелами і маленькими озерцями, гарненькими лавками і навіть спортивними майданчиками для дітей із гойдалками і пісочницями. Можна було лише дивуватися та знову і знову відкривати для себе нове.
* * *
Однак, насамперед, – цей цар! Він такий світлий і сяючий, зовсім не загрозливий або похмурий. Навпаки, він радісно вийшов звільненим назустріч, коли вони, виснажені, брудні, зголоднілі та налякані, наближалися до воріт замку. Йому ж було відомо, що кожен з них як розбійник мав на совісті багато зла! Але, на диво, цар привітав кожного і навіть назвав по імені. Це ж треба – він знав кожного з них! Тому ні в кого не було такого відчуття, що вони мають провалитися перед ним крізь землю. Він кожному простягнув руку і запросив до замку. Цар навіть приготував для них свято.
