Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог
Вихід, що відбувся в XIII ст. до Р. Хр., є прообразом – змальованим у загальних рисах, поки що нечітким, – такого спасення в майбутньому та обітниці «втіхи», яка передбачена в Божому плані. Просуваючись уперед водночас у часі та в розвитку тексту, Книга пророка Ісаї фокусує свій інтерес і свій пильний погляд на посередництві в цьому …
Інший аспект загадки історії – це зволікання і спізнення з виконанням Божих обітниць. Від запитання пророка: «Аж доки, о Господи?» – адресованого Богові, Який погрожує покаранням (6:11), і до кінця книги ці запитання лише накопичуються. З одного боку запитання, які поставив Бог, що хоче привести Ізраїль до правильної самооцінки його духовного стану, а з іншого …
Насправді розуміння Книги пророка Ісаї не є лише питанням інформації та інтелекту. Ця книга чітко вказує – мабуть, краще, ніж будь-яка інша в Біблії, – на перешкоди, що стоять між людством та Богом, хай навіть людське серце й було вже підготовлене – як у випадку з народом Ізраїля – довгою та терплячою педагогікою Бога. У …
Окрім згаданих технічних труднощів, з якими стикаємося впродовж читання, читача вражає ще один аспект. Цей текст, з численними красивими уривками й обіцянками майбутньої втіхи, водночас постійно виражає болісний досвід драматичних подій. Уже з перших глав образи війни, зруйнованих міст, спустошених полів, чоловіків і жінок, які рятуються втечею від ворогів, щораз більше накопичуються, посилюючись пророцтвами про …
Книга пророка Ісаї, однак, не є якимось родовищем добірних цитат. Її слід читати як органічне ціле, тобто повністю. Безперервне прочитання – це необхідна умова. Однак можуть виникнути і певні труднощі, що перешкоджатимуть такому читанню. Найперше нам доведеться стикнутися з обсягом книги: Книга пророка Ісаї, зі своїми шістдесятьма шістьма главами, є найбільшою серед пророчих текстів. Крім …
Читач Книги пророка Ісаї, хоч трохи знайомий з Новим Заповітом, вже знає, що ця пророча книга має особливо близький стосунок до християнської віри. І справді, саме уривок з Ісаї – із четвертого віщування про Отрока Господнього, гл. 52 та 53, – читає скопець етіопської цариці Кандаки, коли, відповідно до Дії 8:26-40, дорогою з Єрусалиму до …
У середині VIII ст. перед Р. Хр. податки, вилучення спадкової власности на користь держави, примусові роботи і загальна військова повинність започаткували в обох царствах процес зламу традиційної форми суспільства, базованої на родинних зв’язках і на малій земельній власності. Водночас Ізраїль і Юдея опинилися перед обличчям серйозної, а щодо Ізраїля – то просто смертельної – загрози …
На думку більшості сучасних учених, першим пророком, кому приписали «книгу», був Амос, чия діяльність припадає приблизно на середину VIII ст. перед Р. Хр. Девтерономістична історія засвідчує, проте, що пророкування було в Ізраїлі явищем, відомим на той час уже близько трьох століть. Відповідно до загального девтерономістинного розуміння пророкування як продовження Мойсеєвої місії (Втор. 18:15-22), історик виводить …
П’ятнадцять пророцьких книг разом із книгами історичними (від Книги Ісуса Навина до Другої Книги Царів) формують центральну частину староєврейського канону, відому як «Пророки» (Nebi’im). У ранньому юдаїзмі панувало переконання, що історіографія – це справа пророків, адже, як зафіксував Йосип Флавій, «тільки пророки мали цей привілей [писати історію], отримуючи знання про стародавні та давні часи з …
«Пророкування» належить до тих специфічних слів, які мають дуже широку, проте слабко окреслену сферу значень. Зазвичай його розуміють, як здатність передбачати майбутнє, проте воно може бути пов’язаним зі заснуванням релігії (наприклад, пророкування Мойсея, Ісуса чи Магомета); зі жвавим, емоційним способом проповідування, як-от у випадку з Оралом Робертсом чи з Біллі Ґремом; з керівництвом сектою чи …