Досвід драматичних подій

Окрім згаданих технічних труднощів, з якими стикаємося впродовж читання, читача вражає ще один аспект. Цей текст, з численними красивими уривками й обіцянками майбутньої втіхи, водночас постійно виражає болісний досвід драматичних подій. Уже з перших глав образи війни, зруйнованих міст, спустошених полів, чоловіків і жінок, які рятуються втечею від ворогів, щораз більше накопичуються, посилюючись пророцтвами про безліч днів випробувань і жаху. У гл. 1 проти народу висунуте виразне обвинувачення: Бог докоряє народові та картає його за невірність. З таким образом судочинства стикатимемося впродовж усієї книги, зокрема й у формі судового «процесу», який народ Ізраїля або інші народи порушують проти Бога. Ісая 2:10 підносить тему Божого гніву, який от-от повстане, а в 5:14 сказано, що «розширив шеол пожадливість свою», аби поглинути безбожників. Отже, ці дві теми – Божої кари та спасення – переплітаються між собою на сторінках усієї книги із почерговим домінуванням першої або другої. Аж до гл. 39 Книга Ісаї сповнена видінь крайньої жорстокости. Правда, гл. 30 розповідає про Божу милість та спасення, але розрада досягає своєї кульмінації не раніше, ніж у сороковій главі, і вже далі теми зцілення, пробудження та прослави в пророцтвах виділено особливо. Та навіть тут цей мотив не є абсолютним, оскільки жорстокість, попри все, не зникає. Поруч із вигуками торжества та радости і далі чути слова про суд. Ізраїль, незважаючи на майбутнє звеличення Священного Сіону, і далі названий сліпим слугою; а 50:6 показує Отрока Господнього вкритим «ганьбою й плюванням», слова ж про страждання та покинення ще відлунюють у гл. 65. Хоч Бог і проголошує довічну доброту до Ізраїля та піклування про інші народи, Він продовжує промовляти слова осуду та зодягатися в образ воїна, готового вразити кровожерних, аби звільнити праведників. Крім того, книга завершується видінням трупів людей, котрі були повстали проти Бога і чиї тіла віддано диявольському вогню.

Таким чином, Книга пророка Ісаї показує Ізраїль в історії і в конфронтації з історією. На рівні поверхневому проблема для Божого народу полягає в тому, щоб пережити напади зажерливих сусідів, котрі пересувають кордони та населення відповідно до своїх політичних забаганок. Якщо ж приглянутися глибше, ідеться насамперед про те, аби продовжувати плекати надію, що Бог не забуває обраний народ, всупереч обставинам і досвіду, які посилюють відчуття неможливости покинути стан невірности, щоб, нарешті, зажити відповідно до завіту. Цю драму виражено образом сліпоти та браком розуміння Божих справ. Із першого ж вірша книги цю проблему показано досить чітко: Ізраїль не розуміє, Ізраїль не знає Бога. Він не розпізнає Божих діл у своєму житті та в історії. «Віл знає свого власника, а осел – ясла пана свого, а Ізраїль не знає Мене» (1:3). Глава 6, що описує покликання і місію Ісаї, знову використовує цей мотив з крайньою брутальністю, оскільки пророкові наказано оголосити людям: «Ви будете чути постійно, та не зрозумієте, і будете бачити завжди, але не пізнаєте» (6:9). Тема «зачерствіння» народу Ізраїля знаменує початок книги. Найбільша драма в тому, що слово Бога наштовхується на відмову та погорду до нього людського роду – того самого людського роду, який, окрім всього іншого, живе без пам’яти, забувши про свідчення влади та вірносте, які сам Бог дав його патріярхам. Як наслідок, людство опиняється перед важливими історичними подіями, мов перед неосяжною та болісною таємницею. Якби народ Ізраїля мав бодай дещицю пам’яти, він знав би, де його непорушні основи, де сила його; він урятувався б від своїх ворогів та неволі. Але як же він дізнається. Адже, замість славити Бога, Який, попре невірність Свого народу, врятував Єрусалим з асирійського поневолення, люди не вигадали сказати нічого кращого, ніж «Будем їсти та пити, бо взавтра помрем!» (22:13). Хто ж подолає цей брак розуміння? У багатьох уривках з Ісаї відповідь на це питання – трагічна мовчанка.

У цій історії читачі не можуть залишатися звичайними глядачами: насамперед тому, що вони легко розпізнаватимуть усі негаразди, які продовжують випадати на долю людства. Існує вражаюча подібність між жорстокістю в багатьох пророцтвах з Ісаї та крайніми проявами безжальности, характерних для нашого часу. Вулиці, всіяні трупами, наче то якісь покидьки (5:25), у сучасному світі є звичним видовищем. Людські обличчя, спотворені тортурами (53:3), часто з’являються в сучаснім історії. Таким чином, цей текст розповідає не тільки про той жах, який поширювали навколо себе великі імперії І тисячоліття до нашої ери.

З огляду на це Ісая робить своїх читачів причетними до описаного, і читання в цілому виявляється болісним. Кожен мусить стійко витримати низку пророцтв, які знову і знову воскрешають у пам’яті видовища страждань, які народ Ізраїля, напевне, витримав із надією в серці, і так само мусить учинити весь рід людський. Крім того, питання, поставлене стосовно здатности народу Ізраїля зрозуміти цю книгу, стосується і самих читачів. Чи вони взагалі мають намір зрозуміти її? А чи просто збираються, наче сліпі, пройти крізь цей ряд глав, від яких кидає то в жар, то в холод? Чи покращиться їхня пам’ять, якщо вони читатимуть, настільки, що зможуть сприймати послідовність викладеної їм історії? Чи матимуть вони достатньо терпіння та віри, аби повірити в те, що після хаотичної послідовности розчарувань і невдалих спроб відновлення союзу врешті настане?

Попередній запис

Книга загалом

Книга пророка Ісаї, однак, не є якимось родовищем добірних цитат. Її слід читати як органічне ціле, тобто повністю. Безперервне прочитання ... Читати далі

Наступний запис

Неясність Божого об’явлення

Насправді розуміння Книги пророка Ісаї не є лише питанням інформації та інтелекту. Ця книга чітко вказує – мабуть, краще, ніж ... Читати далі