Формування пророцьких книг

П’ятнадцять пророцьких книг разом із книгами історичними (від Книги Ісуса Навина до Другої Книги Царів) формують центральну частину староєврейського канону, відому як «Пророки» (Nebi’im). У ранньому юдаїзмі панувало переконання, що історіографія – це справа пророків, адже, як зафіксував Йосип Флавій, «тільки пророки мали цей привілей [писати історію], отримуючи знання про стародавні та давні часи з Божого натхнення» (Contra Аріопеm, 1. 37-38). Приблизно чотирма століттями раніше автор Першої та Другої книг Хронік згадує так багато пророків серед своїх джерел, що не залишає сумнівів у тому, що він поділяв думку пізнішого історика. У старогрецькій версії, тобто в Септуагінті, «Пророків» розташовано наприкінці, а не посередині, – можливо, для того, щоб окреслити погляд у майбутнє, який, здається, домінував у певних колах юдаїзму й у ранньому християнстві. Почерговість окремих книг також трохи інша. Книгу пророка Даниїла було долучено до «Пророків», а не до «Писань»; помітні також численні модифікації тексту, напр., Книга пророка Єремії на одну восьму коротша, ніж у масоретській (староєврейській) версії; поділ на глави було також змінено.

Здається, що компіляцію п’ятнадцяти пророцьких книг було завершено – більш-менш у нинішньому вигляді – до II ст. перед Р. Хр. Сирах (Еклезіяст), який пише близько 180 року перед Р. Хр., згадує книги Ісаї, Єремії, Єзекіїля та дванадцятьох пророків саме в такій почерговості (Сир. 48:22-25; 49:6-10), а трохи згодом ми починаємо натрапляти на алюзії до «Закону та Пророків» (напр., у 2 Мак. 15:9), що є відомим висловом для читачів НЗ. У першій печері в Кумрані знайшли повний сувій Книги Ісаї, датований на основі епіграфічних даних приблизно серединою II ст. перед Р. Хр. (1 Qlsаa). У Кумрані було виявлено також і найбільш ранні відомі нам коментарі до пророцьких книг (а саме до Іс., Ос., Мих., Наум, і Ав.), відомі як pesarim.

Ми говоримо про пророцьку «книгу», та вживання цього терміна може бути хибне, якщо ми зробимо висновок, що вона нагадує сучасну книгу в тому сенсі, що її вміст походить від пророка, чиє ім’я вказано на титульній сторінці. Пророцькі висловлювання не було захищено авторським правом; їх переписували, поширювали та поновлювали залежно від потреб пізніших обставин. Суцільний осуд із уст пророка Амоса сучасного йому суспільства, напевно, не дійшов би до наступних поколінь і вони би не читали його, якби цього тексту не переписували та не поширювали, щоби підтримати надію на новий початок після дня суду (пор. особливо Ам. 9:11-15). Уважний читач знайде багато інших прикладів цього безперервного процесу поширення та реінтерпретації. Іс. 15:1-16:11 – якщо звернутися до іншого прикладу – є віршованим віщуванням проти Моаву, після чого з’являється коментар, доданий у пізніший час: «Оце слово, яке говорив був віддавна Господь про Моава. А тепер Господь каже, говорячи…» – і слідом за цим автор подає ще одне пророцтво (Іс. 16:13-14). Це не становить богословської проблеми, бо немає підстав заперечувати можливість натхнення багатьох різних авторів, із котрих більшість залишається невідомою.

У багатьох випадках (а може, навіть у більшості) віщування виголошували усно і їх запам’ятовували члени групи, що підтримувала пророка. Деякі пророцтва могли мати розширену сферу впливу. Звернімо увагу, наприклад, як наведене вчасно віщування пророка Михея, вперше виголошене понад століття раніше, врятувало життя пророкові Єремії під час процесу над ним через підбурювання до заколоту в 609 році перед Р. Хр. (Єр. 26:17-19; Мих. 3:12). Висловлювання, виголошувані протягом тривалого часу, могли досить швидко дочекатись об’єднання в невеликі збірки, як те відбулося, напевно, з віщуваннями культових пророків в Асирії. Читаємо, що Варух записав слова Єремії, які той сам надиктував і які Єремія виголошував упродовж більш як двох десятиліть, а також що після того, як цар Йоаким знищив сувій, Варух створив другу, розширену, редакцію тих самих пророцтв (Єр. 36). Одначе здається, що пророцькі висловлювання записували переважно за надзвичайних обставин чи в кризових ситуаціях. Наприклад, Єремія почав записувати свої слова тільки після того, як йому заборонили входити до Храму (Єр. 36:5), де він зазвичай виголошував промови. Пророцтва Амоса й Осії вперше записали як відповідь мешканців Юдеї на падіння Самарії в 722 році перед Р. Хр. Не випадково поява перших пророцьких «книг» збігається з часом величезної військово-політичної загрози з боку Асирії в VIII ст. перед Р. Хр. Зрештою, не складно зрозуміти, чому (як видається) головна компіляція пророцького матеріялу з’явилась у ті десятиліття, що передували падінню Єрусалима в 586 році перед Р. Хр. Не всі, напевно, приймали пророцькі пояснення великих катастроф, які спіткали юдеїв у той період (пор., напр., Єр. 44:15-19), але для тих, хто їх приймав, пророцтва про прийдешній суд здійснились і Божі плани щодо Ізраїля підтвердилися.

Попередній запис

Розмаїття форм пророкувань

«Пророкування» належить до тих специфічних слів, які мають дуже широку, проте слабко окреслену сферу значень. Зазвичай його розуміють, як здатність ... Читати далі

Наступний запис

Відображення профетизму в літературі

На думку більшості сучасних учених, першим пророком, кому приписали «книгу», був Амос, чия діяльність припадає приблизно на середину VIII ст. ... Читати далі