Вічний принцип (Розділи 41-45)
Якось у першу неділю січня Джон Пайпер, пастор з Міннеаполіса, проповідував на богослужінні по темі Божої величі і святості згідно Ісаї 6. Він як міг розкривав перед людьми велич і славу Божу того недільного ранку, але жодного слова не сказав про практичне застосування в житті. Він хвилювався про це, бо знав: невід’ємною частиною біблійної істини є її практичне застосування. Через декілька тижнів один чоловік відвів Пайпера убік і розповів, що вони з дружиною декількома місяцями раніше дізналися, що їх дитину сексуально розбещував їх близький родич. Тоді батько сказав: «Джоне, це були найважчі місяці нашого життя, і знаєш, що мене від усього цього звільнило? Те розуміння святості, розкрите тобою в першу неділю січня. Це та скеля, на якій ми можемо стояти».
Пайпер пише: «Люди зголодніли за Божою величчю. Але більшість з них не поставлять такий діагноз для свого заклопотаного життя. Велич Божа – ці невідомі ліки. Існує багато відоміших рецептів, але користь від них не довговічна. Вчення, що не має аромату Божої величі, може задовольняти певний час, але не дасть відповідь на прихований крик душі: «Покажи мені славу!»
Єзекіїль увесь просочився славою Божою. Розділи 1-3 показують небесну славу Божу. Розділи 4-39 описують, як Він поступово і неохоче віддаляв Свою славу від Ізраїлю через людські гріхи. Врешті-решт, розділи 40-48 описують повернення Божої слави внаслідок оновлення самих людей. Слава Божа є темою пророка Єзекіїля. Наш вічний принцип це – «І пізнають вони, що Я – Господь» – фраза, що знову і знову зустрічається в цій книзі.
Як у прояві, так і на віддалі Слави Божої здавалося б Бог кричав людям: «Я Господь! Я хочу, щоб ви пізнали Мене близько, глибоко, вірно!»
