Процес збирання та відбору книг Біблії

Не всі біблійні книги збереглись до наших днів. Не дійшла до нас «Книга Яшар» (Книга Праведного), про яку згадують І.Н. 10:13 і 2Сам. 1:18. Існують й інші книги, які колись входили до складу деяких християнських рукописів Біблії. Однак тепер ці книги, хоча й збереглись (Послання Варнави, Пастир Єрми, 1-ий та 2-ий лист Климента), вже не належать до числа біблійних книг. Послання Варнави і Пастир Єрми присутні в Сінайському кодексі, який датують IV ст., проте відсутні в сучасних виданнях Біблії. Натомість 1-ий і 2-ий листи Климента, які містяться в Олександрійському кодексі (рукопис Біблії з V ст.), разом з Апостольськими постановами є частиною Нового Заповіту в Коптійській Православній Церкві. Таким чином, число книг цієї версії Нового Заповіту сягає тридцяти.

Деякі ж біблійні книги пройшли довгий шлях прийняття до біблійного канону. Східне християнство зволікало з прийняттям до біблійного канону Книги Об’явлення, а Західне – з прийняттям Послання до євреїв. Дискусії тривали також довкола таких новозавітних книг як Послання Якова, 2-ге послання Петра, 2-е та 3-тє Послання Івана та Послання Юди; та таких старозавітних книг як Книга Естери, Книга Приповістей, Книга Проповідника, Книга Пісня Пісень та Книга Єзекіїля.

Донині різні гілки християнства мають свої біблійні канони. До біблійного канону Римо-Католицької Церкви входять сім «девтероканонічних» (ті, що належать до другого канону) старозавітних книг: Книга Товита, Книга Юдити, 1-ша і 2-га Книги Макавеїв, Книга Мудрости, Книга Сираха і Книга Варуха. Вони називаються «девтероканонічними», бо їх немає в єврейській Біблії, зміст якої вважається «протоканонічним» (той, що належить до першого канону). Девтероканоиічні книги входять до складу грецького перекладу Біблії – Септуагінти (LXX) – та до латинського перекладу – Вульгати. Таким чином число книг Старого Заповіту в католицькій Біблії сягає сорока шести. Протестанти вслід за Єронімом називають ці девтероканонічні книги та ще три інші (1-ша і 2-га Книги Езри, Молитва Манассії та доповнення, які містяться в Книзі Даниїла і Книзі Естери) «апокрифічними». Ці книги були включені до протестантських видань Біблії, у тому числі й до King James Version (Authorized Version). Однак у XIX ст. деякі протестантські кола почали пропускати їх у своїх виданнях Біблії. У період між 1827 та 1939 pp. протестанти не здійснили жодного перекладу цих книг англійською мовою. Лише після 1939 р. було зроблено декілька таких перекладів. У наш час багато протестантських видань Біблії доступні в двох версіях: перша містить ці книги, які називаються «апокрифами», а інша ні. У протестантських версіях Святого Письма «апокрифічні» книги розташовані єдиним блоком між Старим Заповітом та Новим Заповітом, тоді як у Септуагінті кожна з цих книг має своє окреме місце серед книг Старого Заповіту.

Існують також екуменічні видання Біблії, до укладення яких залучають представників різних християнських спільнот. Наприклад, французька Traduction æсиménique de la Bible була видана спільними стараннями католиків та протестантів. До редакційного процесу були залучені також православні богослови. З метою екуменічного зближення з юдаїзмом у цьому виданні старозавітні (протоканонічні) книги розташовані за порядком єврейської Біблії (який відрізняється від послідовности біблійних книг у наших українських виданнях Святого Письма). Traduction æсиménique de la Bible містить багато посилань на єврейські традиції.

До числа біблійних книг – т. зв. «єврейської Біблії» – євреї зараховували лише ті, які католики та протестанти загалом називають «Старим Заповітом» (за винятком «девтероканонічних» чи «апокрифічних» книг). Хоча остаточний канон Біблії сформувався в II ст., книги, які увійшли до нього, були зібрані та вибрані задовго до цього часу. Вони були сформовані в такий спосіб, що загалом їх налічувалось двадцять чотири. Поділялись ці книги на три великі блоки. Перший блок, або збірка, був відомий під такими назвами: «Закон», «Тора», «П’ять книг Мойсея» і «П’ятикнижжя». До цієї збірки належали перші п’ять книг єврейської Біблії: Книга Буття, Книга Виходу, Книга Левит, Книга Чисел та Книга Второзаконня. Ці книги вважались найважливішою частиною єврейської Біблії. Пізніше, під час усного перекладу цих книг на арамейську мову, перекладачам дозволялось перекладати лише по одному віршу за раз. Натомість коли перекладали другий блок – «Пророки» – дозволено було перекладати по три вірші за раз. До «Пророків» належали такі книги: Книга Ісуса Навина, Книга Суддів, 1-ша і 2-га Книги Самуїла, 1-ша і 2-га Книги Царів, – а також ті книги, які християни загалом називають «пророками»: Книга Ісаї, Книга Єремії, Книга Єзекіїля і дванадцять книг малих пророків.

Третій блок – «Писання» – містив поетичні книги (Книгу Псалмів, Книгу Йова та Книгу Приповістей), «п’ять сувоїв» (Книгу Рути, Книгу Пісня Пісень, Книгу Проповідника, Книгу Плач Єремії і Книгу Естери), пророцтво (Книгу Даниїла) та історію (Книга Езри-Неємії і Книгу Хронік). Зауважте, що остання книга в цьому блоці – це Друга Книга Хронік. Це може допомогти зрозуміти, чому в Лк. 11:50-51 згадується про період від початку світу аж до вбивства Захарїї (2Хр. 24:20-22), що відповідало порядку книг: від Книги Буття до 2 Книги Хронік. Цей третій блок увійшов до числа книг єврейської Біблії набагато пізніше. І відбувалося це поступово.

Сьогодні ця «єврейська Біблія» відповідає тридцятьом дев’ятьом книгам (в українських перекладах). Її зміст цілковито відповідає змісту Старого Заповіту протестантських видань Біблії, хоча, як було сказано вище, порядок книг є інакшим. Послідовність книг Старого Заповіту в католицькій і протестантській Бібліях практично, хоча й не цілковито, відповідає порядку книг у Септуагінті. Варто зазначити: те, що католики традиційно називають «апокрифами» досі становить окрему групу з шістдесяти книг, до якої, наприклад, належить 1-ша (етіопська) Книга Еноха, яка стосується тексту Юда. 14-15. Більшість протестантів називають ці книги «псевдоепіграфами».

Подібно до різних збірок текстів Старого Заповіту християни формували свої групи різного роду книг, які відповідали тодішнім потребам Церкви, що розвивалась: Євангелія, Книга Дій, послання, Книга Об’явлення. 8 квітня 1546 р. на Тридентійському соборі Римо-Католицька Церква прийняла остаточне рішення щодо переліку книг (католицької) християнської Біблії. Східні Православні Церкви прийняли подібне рішення в 1672 р. на Єрусалимському соборі. До біблійного канону вони включили більшість «девтероканонічних» книг. У 1950 р. Священний синод Православної Церкви додав до канону 3-тю Книгу Макавеїв, 4-ту Книги Макавеїв (в додатку) і 151-ий псалом. Окремі видання New Revised Standard Version містять ці книги і глави.

Попередній запис

Процес написання книг Біблії

Слово «Біблія» походить від грецького слова biblia, яке означає «книги». Однак слово «Біблія» тепер означає одну «книгу», яка поєднала в ... Читати далі

Наступний запис

Процес збирання та відбору книг Біблії (закінчення)

Протестанти ніколи не приймали і не приймуть загальнозобов’язуючого рішення щодо переліку біблійних книг, оскільки вони не мають всесвітнього авторитетного органу, ... Читати далі