Процес написання книг Біблії

Слово «Біблія» походить від грецького слова biblia, яке означає «книги». Однак слово «Біблія» тепер означає одну «книгу», яка поєднала в собі книги, що займають особливе місце в житті Церкви. Біблія постала завдяки тому, що традицію, відображену в кожній з цих книг, було спершу записано, відтак зібрано та відібрано, далі переписано і, врешті-решт, перекладено. Центральне місце в біблійній розповіді займає Боже об’явлення і те, як Божий народ відповідає на нього.

*

Перші християни не мали Біблії в такому вигляді, як ми знаємо її сьогодні, оскільки окремі її частини ще навіть не були на той час написані. Крім цього, довший час біблійні книги існували не у вигляді одної великої книги, а окремо. Лише з часом їх було об’єднано в збірки книг. Так, наприклад, в одну книгу були об’єднані чотири Євангелія.

Втім у першій половині І ст. єдиними книгами в письмовій формі, якими користувались християни, були авторитетні твори, т.зв. «Писання», якими користувались тогочасні євреї. Ці книги, до яких з часом було додано й інші твори, стали відомими в християнському середовищі під назвою «Старий Заповіт».

Ці єврейські книги виникали поступово впродовж майже тисячолітнього періоду, якому передував період передання окремих частин древніх традицій, таких як переможна пісня з Суд. 5. Іншими словами, Старий Заповіт формувався поступово. У 2 Цар. 22:8 знаходимо посилання на ранню традицію. Цей біблійний уривок розповідає, як первосвященик Хілкійя знайшов в єрусалимському Храмі втрачену «Книгу Закону». Дослідники встановили, що ця втрачена книга – це щонайменше частина Книги Второзаконня. Один з авторів Нового Заповіту втаємничує нас у процес написання Євангелій. У Лк. 1:1-4 автор розповідає, що перед написанням Євангелії існувала традиція, яка включала в себе також усне передання, а їй передували історичні події.

Іриней Ліонський (бл. 130 – бл. 200 рр.) вперше використав термін «Новий Заповіт» для окреслення нової християнської літератури, яка містить розповіді про Ісуса і виникнення Церкви. Це дало можливість говорити про існування «Старого Заповіту». Іван Золотоустий (бл. 347 – 407 рр.), Константинопольський архиєпископ, вперше почав ці два Заповіти називати однією назвою – «Біблія».

Ми не знаємо чиєму перу належить більша частина книг Біблії, хоча пізніша традиція приписує їх авторство окремим людям. Окрім того, що Біблія формувалась упродовж тисячоліття,  у різних місцевостях та континентах, нам також відомо, що вона була написана трьома різними мовами: Старий Заповіт здебільшого єврейською, але й також арамейською мовою (два слова в Бут. 31:47; Езр. 4:8-6:18; 7:12-26; Єр. 10:11; Дан. 2:4-7:28) деякі девтероканонічні книги СЗ) та весь Новий Заповіт – грецькою.

Частина цих книг були написані в час, коли Палестина і решта східної середземноморської области перебувала під пануванням таких імперій: Єгипетської, Асирійської, Вавилонської, Перської, Грецької та Римської. А це тривало близько тисячоліття (включаючи часи Христа і ранньої Церкви). Отож Біблія відображає надії та сподівання народу, який жив у підпорядкуванні різних імперських влад. Бог Біблії – це Бог малого народу, який шукає звільнення з-під гніту поневолювачів.

Унаслідок того, що ця частина світу якийсь час перебувала під владою грекомовного македонця Олександра Великого, а потім його наступників, у ній поширився різновид грецької мови, відомий під назвою «койне» (означає «спільна»). Він відігравав роль спільної мови аж до часів Римської імперії. Дії 21:37 розповідає як римський чиновник звертається до апостола Павла грецькою мовою. Саме цією «спільною» грецькою мовою писали свої твори новозавітні автори. Втім Євангелії, принаймні частково, спирались також на ранню традицію, яка існувала у вигляді усного передання арамейською мовою.

Автори й збирачі біблійних традицій несуть на собі відбиток й інших визначальних подій історії: вихід євреїв з Єгипту під проводом Мойсея та отримання Закону на горі Сінай, об’єднання ізраїльського народу за царя Давида, завоювання Північного царства асирійцями, руйнування Храму Соломона, потрапляння значної частини мешканців Південного царства у вавилонську неволю та їх повернення на рідну землю в часи перського панування, переслідування євреїв сирійськими наступниками Олександра Великого, захоплення римлянами Єрусалиму в 70 р. та зруйнування Храму, що був відбудований за Ірода.

Збирачі біблійних традицій не завжди усували повтори, коли зводили в одну книгу різні передання. Книга Псалмів спершу існувала у вигляді п’яти окремих книг або збірок псалмів. Однак коли їх об’єднали в одну велику книгу,  у ній залишились як Пс. 14 (у Вульгаті дорівнює Пс. 13), так і Пс. 53 (у Вульгаті дорівнює Пс. 52), хоча фактично це один і той самий псалом. Аналогічно й Матвій викладає вчення Ісуса у формі п’яти бесід, а слова, які містяться в Мт. 5:29-30 та Мт. 18:8-9 і є подібні за змістом, можна однаково тлумачити.

Розповідь переказували по-новому тоді коли існувала потреба пристосувати її до нових обставин життя Божого народу. У Старому Заповіті найбільший блок повтореного матеріялу знаходимо в 1Хр. 10 – 2Хр. 36, який приблизно відповідає блоку 1Сам. 31 – 2Цар. 25. Цей блок охоплює історію ізраїльського народу від смерти Саула до падіння Єрусалима.

У Новому Заповіті найяскравішим прикладом існування різних традицій є чотири Євангелія. Кожне Євангеліє у свій спосіб розповідає про життя і служінні Ісуса. Наприклад, Євангелія по-різному визначають час, коли Ісус був в єрусалимському Храмі. Досить однозгідно Євангелія розповідають про страждання Ісуса.

Існують також менші повтори, як наприклад, три різні розповіді про вручення десяти (або й більше) заповідей Мойсеєві: не лише у Вих. 20, але й у Вих. 34 та Втор. 5. Подібно існують також три різні розповіді про навернення апостола Павла: Дії 9, Дії 22 та Дії 26. Більшу частину матеріялу Послання до колосян містить, також Послання до ефесян. Так само значна частина віршів Послання Юди має свої відповідники в 2-му Посланні Петра.

Кожна спільнота вірних писала різного роду твори, які відповідали її потребам. Це могли бути історичні, пророчі, апокаліптичні (видіння майбутнього), обрядові книги, правові кодекси, приповідки, притчі, легенди, алегорії, молитви, гимни, послання, промови, повчання, традиційні релігійні розповіді про створення світу і навіть посібники для церковного причту.

Попередній запис

Вступ

Біблія – це книга. Це означає, що їй притаманні всі риси літературного твору. Вона складається з текстів, а вони мають ... Читати далі

Наступний запис

Процес збирання та відбору книг Біблії

Не всі біблійні книги збереглись до наших днів. Не дійшла до нас «Книга Яшар» (Книга Праведного), про яку згадують І.Н. ... Читати далі