Біблія – це книга. Це означає, що їй притаманні всі риси літературного твору. Вона складається з текстів, а вони мають свою історію. Про цю історію розповідають наступні загальні статті, які насамперед висвітлюють питання відбору літератури, починаючи від усної традиції та писемних документів аж до окремих біблійних книг в їхньому теперішньому вигляді. На цей процес надзвичайно вплинули періоди великих криз, зокрема вавилонська неволя в 587 р. до Р. Хр. та знищення Другого Храму в 70 р. Люди почали писати, щоб пояснити, що трапилось, щоб зберегти наявну духовну спадщину і накреслити програму на майбутнє.
Ці статті висвітлюють також історію відбору окремих книг Біблії (Старого Заповіту і Нового Заповіту), що привело до створення теперішнього переліку канонічних творів, які синагога (Старий Заповіт) або Церкви (Старий Заповіт і Новий Заповіт) вважали Святим Письмом. Кризові періоди також відіграли провідну роль на різних етапах становлення біблійного канону. У неспокійні періоди історії Божий народ хотів зберегти духовні основи своєї віри, які, на його думку, забезпечував перелік священних книг.
Іншим аспектом літературного характеру Біблії є те, що ми найчастіше читаємо її нашою рідною мовою. Більшість душпастирів не знають стародавніх мов, на яких первісно була написана Біблія: єврейської, арамейської та грецької. Вони читають Біблію в перекладі на їх рідні мови. Читаючи Святе Письмо, вони переконуються, що різні переклади, навіть якщо вони зроблені однією і тією ж самою мовою, можуть різнитись між собою. Існує кілька причин цього.
По-перше, перекладачі часто користуються різними техніками перекладу. Іноді вони перекладають більш літературно, використовуючи «формально-еквівалентний» метод. Вони можуть використовувати навіть «узгоджувальний» метод, перекладаючи кожне окреме слово мови оригіналу (наприклад, грецької) лише одним словом мови перекладу (англійської, іспанської, української тощо). Перекладачі, які користуються іншими методами, діють вільніше, створюючи «динамічно-еквівалентні» версії, які намагаються вловити «родзинку» мови оригіналу. Все це залежить від того, до кого скеровує перекладач свій переклад. Більше інформації на цю тему ви зможете почерпнути в наступних статтях.
По-друге, переклади можуть різнитись між собою, оскільки існують різні тексти Біблії. Авторські оригінали біблійних книг не збереглись до наших днів. У наш час існують лише копії або радше копії копій. Найдавніший повний рукопис (Codex Leningradensis 19В-А) датується 1009 р. Проте існують фрагменти давніших рукописів (до них належать сувої Мертвого моря). Існують також старіші повні рукописи перекладів Старого Заповіту, які були зроблені в давнину. Найважливішим з них є грецький переклад (Септуагінта) – переклад Старого Заповіту, здійснений євреями в Олександрії в період між III і І століттям до Р. Хр. Вцілілі рукописи цього перекладу є на багато століть старішими за найдавніші повні єврейськомовні рукописи. Той, хто перекладає Біблію, повинен вивчити відмінності, які існують між цими редакціями тексту, та прийняти зважене рішення як правильно їх розуміти. Однак оскільки кожен перекладач особисто приймає таке рішення, то виникає різне розуміння тексту. З Новим Заповітом є дещо інша ситуація. Існує близько 5500 рукописів або фрагментів рукописів грецькомовної версії Нового Заповіту. Тому давні переклади (латинською, сирійською, коптською мовами тощо) не відіграють такої важливої ролі для перекладу і розуміння Нового Заповіту, як це є у випадку Старого Заповіту. Однак ці понад 5500 рукописів мають за різними оцінками від 300 тис. до 400 тис. варіянтів, велику кількість з яких, як і у випадку Старого Заповіту, перекладач повинен вивчити й обрати можливі значення тексту.
Читачам варто знати про існування цих проблем, оскільки вони можуть зустрітись з ними, коли порівнюватимуть різні переклади Біблії. Прочитавши ці статті, читач зрозуміє: ці відмінності, що не є численними і часто не дуже впливають на значення тексту, спричинені тим фактом, що Боже слово дійшло до нас опосередковано через багатьох людей, кожен з яких мав свою неповторну історію. Тому, як і слід було того очікувати, роздуми цих людей над Божим словом, яке записане в біблійних текстах, несуть на собі відбиток тогочасної історичної ситуації.
