28. Злопам’ятство 1-12; обмовні язики 13-26
1 Хто мститься, той від Господа помсти зазнає і за свої гріхи здасть докладний рахунок. 2 Ближньому твоєму кривду прости, тож, попросивши, й сам прощення гріхів одержиш. 3 На людину людина плекає гнів – а сама вилікування[1] в Господа шукає? 4 До собі подібної людини не має милосердя – а сама за власні гріхи свої просить? 5 Коли ж такий ось, тілесний, плекає пересердя – хто ж гріхи його власні йому простить? 6 Пам’ятай про кончину[2], перестань ворогувати; про тління, про смерть – залишайся при заповідях. 7 Пам’ятай про заповіді, не гнівайся на ближнього; про союз Всевишнього – і провину пробач. 8 Від сварки утримайсь, то й гріхів уникнеш: гнівлива людина сварню розпалює. 9 Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних. 10 Відповідно до палива й вогонь загориться: яка запекла сварка, так вона й займеться; яка сила в людини, така й її лють; яке її багатство, таке й гніву її зростання. 11 Раптова суперечка вогонь розпалює, сварка зненацька – кров проливає. 12 Дмухнеш на іскру – вона й розгориться; плюнеш на неї – вона погасне. А й це, і те – з твоїх уст виходить.
13 На підшептувача й двоязичного – ваші прокльони: вони бо миролюбних багатьох погубили. 14 Язик обмовника розхитав численних, ганявши їх від народу до народу; він зруйнував міста премогутні, а й розвалив будинки вельмож. 15 Язик обмовника призводив чесних жінок до розлуки, позбавляв їх плодів їхньої праці. 16 Хто на нього зважає – не знайде спокою, не зазнає життя тихомирного. 17 Удар батогом залишає смугу – удар язиком ламає кістки. 18 Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика. 19 Щасливий, хто має захист від нього, хто середовищем його люті не проходить, хто кормиги його на собі не волік, хто в кайдани його не був закутий; 20 бо кормига його – кормига залізна, і його ланцюги – ланцюги мідяні. 21 Погана та смерть, що є смертю від нього, і кращий за нього є навіть ад! 22 Над побожними ж він влади не матиме, в його полум’ї вони не будуть горіти. 23 Ті в нього потраплять, що Господа полишають; у них розгориться він і не погасне; нагряне на них, неначе той лев, мов той леопард, лютуватиме над ними. 24 Гляди ж, обгороди майно своє глодом, срібло твоє й золото добре обв’яжи. 25 Вагу та міру для слів своїх вироби, ворота й засуви зладнай для своїх уст. 26 Зважай, щоб ти з-за нього не послизнувся, не впав перед тим, хто засідку влаштовує.
29. Про позику 1-13; громадянство 14-28
1 Хто чинить милосердя, той ближньому позичає; хто йому допомагає, той зберігає заповіді. 2 Позичай же ближньому, коли він потребує, а й віддай назад ближньому слушного часу. 3 Дотримуй слова і будь з ним чесний, то й знайдеш те завжди, що тобі потрібне. 4 Багато таких, що позику за знахідку вважають: надокучливі вони для тих, які допомогли їм. 5 Перед тим, як узяти, такий в руки цілує, про багатство ближнього смирненько балакає, – треба віддавати, то він зволікатиме, віддасть образливим словом чи на лихі часи нарікатиме. 6 А як і зможе заплатити – то й половину одержавши, радітимуть із того, немов із знахідки. Бо інакше він позбавить його власних грошей: знечев’я такий бо йому ворогом стане, прокльонами й наклепами йому віддячиться, а замість слави відплатить йому безчестям. 7 Многі з-за того лукавства й не бажають позичати – бояться бо задармо майна позбутися. 8 З покірним, одначе, будь довготерпеливий і не зволікай супроти нього з твоєю милостинею. 9 Заповіді ради за бідолаху заступись і в потребі не відсилай його впорожні. 10 Пожертвуй грішми твоїми ради брата й друга: хай під каменем не іржавіють, хай не пропадають. 11 Скарб свій вживай згідно з заповідями Всевишнього: це тобі буде корисніше, ніж золото. 12 Милостиню замкни у себе в коморах – вона тебе вирятує з усякого нещастя. 13 Над сильний щит і над спис важкий воюватиме на ворога вона за тебе.
14 Добра людина поручиться за ближнього свого, той же, хто втратив сором, його покине. 15 Тож не забудь ту послугу з боку ручителя: він бо за тебе віддав свою душу. 16 Грішник розтринькає добро поручителя, невдячна душа покине свого рятівника. 17 Багато заможних порука зруйнувала, жбурляла їх, наче хвилі морськії. 18 Виселила вона мужів премогутніх, та й блукали вони між народами чужими. 19 Грішник, що поривається поручитись, а женеться за зиском, – під суд потрапить. 20 Ближньому допомагай за твоєю спромогою, а й зважай на те, щоб самому не провалитись. 21 Головне для життя – вода, хліб і одяг та й хата, щоб було чим прикрити наготу. 22 Ліпше життя злиденне під дахом з драниць, аніж пишні страви у домі чужому. 23 Чи в тебе мало, чи багато – будь задоволений, то й не вчуєш докору, мовляв – ти приходень. 24 Лихе то життя – з хати в хату тинятись і, де б не примістився, не сміти уст розтулити. 25 Пригостиш, даси пити, – а подяки не буде; до того ж і слова ще гіркії почуєш: 26 «Йди сюди, зайдо, стола приготуй. Маєш там щось? Ну, то дай мені їсти! 27 Забирайся, зайдо, поступися гіднішому: загостив до мене брат мій – я хати потребую!» 28 Тяжко оте для людини розумної – за хату чути докір та зневагу від вірителя.
30. Виховані діти 1-13; ліпше здоров’я, ніж багатство 14-20; радощі приносять здоров’я 21-25
1 Хто любить свого сина – тримає для нього різку, щоб мати з нього врешті-решт утіху. 2 Хто сина виховує добре – матиме з нього користь, а й серед знайомих пишатись ним буде. 3 Хто сина повчає, тому заздритиме ворог, перед друзями ж буде ним радіти. 4 Такий батько, померши, наче й не вмре: по собі бо лишив подібного до себе. 5 За життя свого побачивши, милувався він з нього, тож при смерті своїй не зазнав він смутку. 6 Проти своїх ворогів лишив він відплатника, а й для друзів – того, хто добродійства оплатить. 7 Хто ж випещує сина – той і рани його перев’яже ще й над кожним його зойком серцем здригатиметься. 8 Необ’їжджений кінь стає норовистим, а син свавільний стає зухвалим. 9 Випестиш сина, – а він тебе розчарує, гратимешся з ним, – а він тебе засмутить. 10 З ним не пересміхайся, щоб з ним не сумував ти та врешті-решт не скреготав зубами. 11 За юности його не давай йому волі й очей не заплющуй, як поводиться по-дурному. 12 Ще замолоду роби його шию гнучкою, товчи йому боки, поки він ще молодий, бо, ставши впертим, він буде неслухняний. 13 Виховуй свого сина, ходи коло нього так, щоб ти не зазнав на собі його зухвальства.
14 Бідний, а здоровий і сильний це краще, ніж багатий, а з ранами на своєму тілі. 15 Здоров’я й сила ліпші від усякого золота, а сильне тіло – від надмірного багатства. 16 Немає багатства над тілесне здоров’я, і немає щастя над сердечну радість. 17 Краще смерть, ніж гірке життя, і вічний спочинок, ніж постійне чав’ядіння. 18 Що страви смачні для стуленого рота, те й приноси харчів, розкладених на гробі. 19 Яка ж бо користь від жертви бовванові? Таж він її ні їсти, ні нюхати не може! Отакий і той, хто має багатство, а не може ним покористуватись. 20 Лиш очима він оглядає й стогне при тому, мов скопець, який, дівчину обіймаючи, – скиглить.
21 Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними. 22 Радощі серця – то життя людини, а чоловіка веселощі – довголіття. 23 Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль: багатьох бо сум уже погубив – немає ніякого з нього пожитку. 24 Заздрість і гнів позбавляють віку, а журба завчасно старість приводить. 25 Щедре й добре серце насичене буде і користатиме з свого харчування.
[1] 3 Вилікування – тобто прощення гріхів.
[2] 6 Пам’ятай про кончину. Дослівно: про останні речі, тобто смерть, після якої слідує суд, а так небо або пекло.
