Блаженства являють нам дуже дивну людину: вона бідна та тиха, вона плаче, взагалі – вона досить жалюгідна, хоча і може чомусь мирити інших. Майже ніхто не хоче рис, що перерахував Христос. Одні гидливо жаліють таких людей, іноді намагаючись «виправити їхні справи», другі – ті, хто виявився в «подібному становищі», – романтизують його.
Нелегко визнати: «Так, я – не переможець»; ще важче з цим змиритися, наче так і має бути. Найчастіше ми намагаємося «щось зробити» – якщо не «виправити справи», то хоч би викликати співчуття оточення.
Отже, ми реагуємо так, якби нас обділили. Нам не подобається бути «гіршими за інших», і ми намагаємося це виправити чи використати собі на користь.
Звісно, дуже важко, майже нестерпно жити, знаючи, що ти не сильний, не переможець, не багатий, не щасливий і т. ін. Тому так важко «жити по правді» – адже це включає і правду про себе. Ми стараємося здаватись більш значними і обманюємо самих себе.
Щоб дійсно навернутися до Бога, треба «опам’ятатись», як вчинив блудний син (див: Лк. 15:17). Людина шукає Бога всюди, і не знаходить, бо Бог – у ній самій і чекає на неї.
Св. Вікентій Ферер пише, що основа всього іншого – саме ця правда про себе. Ім’я їй – упокорювання. Ми повинні знати, хто ми. Ми повинні побачити, що в нас самих немає жодного добра і «від себе» ми творити добро не можемо. Але треба зрозуміти, наскільки безглузда будь-яка спроба бути «цілком пристойною людиною» перед собою і перед Богом. Треба визнати, що ми на ніщо не гідні, і жити з цим усвідомленням. Тільки тоді Бог зможе зробити з нас щось стерпне.
Майже перед смертю Тереза Маленька дякувала Богові за те, що відчувала свою недосконалість, бо саме через неї вона «потребує милості Божої».
Це зовсім не те, що задоволення власною слабкістю. Всяке задоволення собою від Бога відводить. Ми повинні зрозуміти, що ми на ніщо не гідні, і прийняти це; які вже тут переможці!
Християнин зобов’язаний вчитися мистецтву слабкості, безпорадності, невдачі. Він повинен знати, що коли ми слабкі і беззахисні, Бог бачить нас, любить, навіть хвалить. Роздумуючи про Євангельські блаженства, не думайте: «Це – про якихось невдах». Радійте, якщо це про вас. Не думайте: «Треба б їм допомогти»; пам’ятайте, що вони блаженні.
