«А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч!» Євангеліє від Матвія 25:6
Фастфуд – штука зручна. Зайшов, побачив, отримав. До того ж фастфуд не визнає дрес-код, або, кажучи людською мовою, у забігайлівку не треба вдягатися якось особливо. Хоча й забувати, що не кожен обід – фастфуд, теж не варто. Так, у притчі про весільний бенкет (Матвія 22:1-14) була виявлена людина не в святковій одежі, і її прогнали. Людина ця не прокралася на бенкет потай – кликали на всіх перехрестях і зібрали всіх, кого знайшли: і поганих, і добрих. Але вона не потурбувалася про відповідне вбрання, мабуть, сприймаючи свій візит на той бенкет так, як щось природне. Для цієї людини то була лише забігайлівка. Так що весільний бенкет царського сина – не фастфуд, і вбиратися на нього треба відповідно. Тим більш якщо ви збираєтеся туди в ролі нареченої!
Але до того бенкету Іван побачив «інше знамено на небі, велике та дивне, сім Анголів, що сім кар вони мали, бо ними кінчався гнів Божий» (15:1). Це – останній із трьох апокаліптичних образів, які названі «знаменням». Вони вказують на Божий народ, через який у світ приходить Спаситель (12:1), на Божого ворога, який веде з ним війну (12:3), і на призначений гнів Божий (15:1).
«Зарядження таємниці, яка від віків захована в Бозі, Який створив усе» (Ефесян 3:9), відкрилося з приходом Агнця, Який зняв із неї печатки. Але те, що задум Творця не був невідомий нам, Його творінням, не значить, що його не було, чи що він був іншим. Весь цей час праведний гнів Божий готовий був вилитися на Вавилон. Господь проявляє довготерпіння, «бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Але так буде не вічно: шляхи Його праведні та правдиві, і про це свідчать ті, що співають «пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця» (15:3). Праведний вирок світові був винесений від початку, але не виконується до певного часу.
Божа любов безмежна, а чим більша любов, тим сильніший і гнів. Що може стати на шляху гніву матері, коли щось загрожує її дитині?! Бог – Бог-ревнитель (Вихід 20:5), і на шляху Його праведного гніву ніщо не в змозі встояти! Тому Книга Об’явлення така страшна для громадян Вавилона й така радісна для громадян Небесного Єрусалима. Гнів Божий очищує святих і закликає всіх до каяття. Але ті, хто не бажає примиритися, підуть за звіриною, яка поганить ім’я Боже (13:6, 16:9,11,21), і тим накликають на себе праведний суд.
Коли ж цей суд відбудеться? Коли виллється гнів Божий? В який час прийде Син Людський, і яким буде знамення приходу Його? Слово Боже не змушує нас шукати відповіді, називаючи конкретний час: «Зненацька!» «І зараз, по скорботі тих днів, сонце затьмиться, і місяць не дасть свого світла, і зорі попадають з неба, і сили небесні порушаться. І того часу на небі з’явиться знак Сина Людського, і тоді заголосять всі земні племена, і побачать вони Сина Людського, що йтиме на хмарах небесних із великою потугою й славою. І пошле Анголів Своїх Він із голосним сурмовим гуком, і зберуть Його вибраних від вітрів чотирьох, від кінців неба аж до кінців його» (Матвія 24:29-31). Раптовість Його приходу визначена цілком однозначно! І подібно до того, як знаменням виходу євреїв із єгипетського полону став сам вихід (Вихід 3:12), знаменням приходу Сина Людського буде не що інше, як сам прихід Його. Тоді «побачить Його кожне око, і ті, що Його прокололи були, і всі племена землі будуть плакати за Ним» (1:7).
Так що то «не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй» (Дії 1:7). «Про день же той чи про годину не знає ніхто: ні Анголи на небі, ні Син, тільки Отець. Уважайте, чувайте й моліться: бо не знаєте, коли час той настане!» (Марка 13:32-33).
Отже, будьте певні: кожного разу, коли хтось оголошує якийсь день чи годину датою Його приходу, ті день і година не можуть бути тим самим днем і годиною. Чому? Бо «коли б знав господар, о котрій то годині підкрадеться злодій, то він пильнував би, і свого б дому не дав підкопати. Тому будьте готові і ви, бо прийде Син Людський тієї години, коли ви не думаєте!» (Луки 12:39-40).
Будь-хто, у кого є чи були діти-підлітки, чи хто ще пам’ятає підлітком себе, знає: мудрі батьки, залишаючи дітей самих, не назвуть точного часу свого повернення. Залишені самі по собі, діти будуть учитися дисципліні та порядку, лише знаючи, що в будь-який момент повинні будуть відповідати. Так само і Небесний Отець хоче, щоб ми були готові в будь-який момент. І як в очікуванні моменту виходу Ізраїлеві було сказано: хай будуть «стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій» (Вихід 12:11), Господь попереджає: «Ось іду, немов злодій! Блаженний, хто чуйний, і одежу свою береже, щоб нагим не ходити» (16:15). Так що вибір – за нами: чи обрати «дрес-код фастфуду», чи бути готовими будь-якої миті вийти назустріч Небесному Нареченому?
Хто ми – наречена чи розпусниця? Видіння Івана з’ясовують, наскільки тонка ця межа. Виявляється, що ходіння в церкву не означає нашої належності Нареченому. Критерій – чи вірні ми Йому, чи ми бережемо свої шати чистими? Розповідають, коли Франциск Ассізький, засновник руху монахів-жебраків, прибув у Рим на святішу аудієнцію, Папа знаходився в скарбниці й рахував золото. «Бачиш, – сказав він, – якої влади досягла Церква? Вона вже не скаже «срібла та золота нема в мене». «Але і сказати кульгавому: «Що я маю, даю тобі: У Ім’я Ісуса Христа Назарянина устань та й ходи!» (Дії 3:6) вона теж уже не може!» – відповів святий.
Дуже часто те, що робилося чи робиться від імені Церкви, чи те, як її лідери та прості віруючі заграють зі світом та його цінностями, наводить на думку, що перед нами зовсім не Христова наречена, а той, про кого сказано: «Земні царі з ним [з Вавилоном] розпусту чинили, а земні купці збагатіли від сили розкоші його!» (18:3). І голос із неба закликає: «Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його» (18:4).
Яким би привабливим не був би образ розпусниці, які б задоволення та привілеї не пропонував, Писання попереджає: «Бо крапають солодощ губи блудниці, а уста її від оливи масніші, та гіркий їй кінець, мов полин, гострий, як меч обосічний… Хай не збочує серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її, бо вона багатьох уже трупами кинула, і численні всі, нею забиті! Ті дім до шеолу дороги, що провадять до смертних кімнат…» (Приповісті 5:3-4, 7:25-27).
Як же відрізнити: живемо ми життям розпусниці чи життям нареченої? Найкращий спосіб виявити підробку – показати оригінал. Саме це і робить Писання: «Радіймо та тішмося, і даймо славу Йому, бо весілля Агнця настало, і жона Його себе приготувала! І їй дано було зодягнутися в чистий та світлий вісон, бо віссон то праведність святих» (19:7-8). Далі ж – не просто опис видіння, а очевидна обітниця: «І сказав він мені: Напиши: Блаженні покликані на весільну вечерю Агнця! І сказав він мені: Це правдиві Божі слова» (19:9).
Бенкет починається з чотирикратного проголошення найкоротшої, але й найбільш місткої молитви в Біблії: алілуя, слава Господу (єврейською «халал» – слава, а «Йя» означає Яхве, завітне ім’я Боже)! Яким би не був звичним нам цей вираз, не варто його недооцінювати. У Старому Завіті він використовується лише 33 рази, і завжди, за єдиним винятком – в останній півсотні Псалмів. У Новому ж Завіті він зустрічається лише тут – в оголошенні весільної вечері Агнця. Алілуя! Наречений іде за Своєю нареченою!
І от, із розчинених небес виїздить не кортеж із багато вбраним красенем, не карета з королем у мантії з горностаю, а «білий кінь, а Той, Хто на ньому сидів, зветься Вірний і Правдивий, і Він справедливо судить і воює» (19:11). Наш Наречений – Воїн. Він іде битися за Свою Наречену! Він знає її справжню ціну – Він Сам сплатив її, і тому одяг Його залитий кров’ю (19:13). Він творить Свій праведний суд над змієм, і неправдивим пророком, і над царями земними.
Відбувається битва Армагеддон (16:16; євр. – «пагорби Мегіддо», місце на перетині всіх близькосхідних торгових шляхів). Але зовсім не так, як уявляють собі це ті, хто не читав Писання. При Армагеддоні відбувається найкоротша й найдивніша битва в історії! Царі земні та їх війська довго збираються звідусіль, щоб битися з Богом, творіння – з Творцем. «І вийшли вони на ширину землі, і оточили табір святих та улюблене місто. І зійшов огонь з неба, і пожер їх» (20:9). От і вся битва. А чого ще можна було очікувати від такого задуму? За перемогою над розпусницею («звіриною») та її військами «диявол, що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина й пророк неправдивий. І мучені будуть вони день і ніч на вічні віки» (20:10). Так само «смерть же та ад були вкинені в озеро огняне» (20:14). Нарешті збувається довгоочікуване пророцтво: «Бо належить Йому царювати, аж доки Він не покладе всіх Своїх ворогів під ногами Своїми! Як ворог останній смерть знищиться» (1 Коринтян 15:25-26).
І нічим вже не буде затьмарений весільний бенкет, головує на якому сам Авраам, батько нареченої, заповіт із яким давно укладений Отцем Нареченого (Буття 15:18). «Багато хто прийдуть від сходу та заходу, і засядуть у Царстві Небеснім із Авраамом, Ісаком та Яковом» (Матвія 8:11). Це – про нас. Бути там – наше призначення, наша доля. Ось – наше щастя.
Саме слово «щастя» походіть від «частка» і значить відповідну частину, належну долю. Наше призначення – весільний бенкет. Його ми бажаємо й жадаємо. Те ж, що вважає щастям світ: досягнення, насолоди, гроші, інтриги, влада, слава – ним не є. Це все – фастфуд. Він не втамує нашого голоду. Саме про це пише мудрий Соломон: «Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі. І поклав я на серце своє, щоб шукати й досліджувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка, яку дав Бог для людських синів, щоб мозолитись нею. Я бачив усі справи, що чинились під сонцем: й ось усе це марнота та ловлення вітру!» (Екклезіяста 1:12-14). А далі додає: «Я бачив роботу, що Бог був дав людським синам, щоб трудились над нею, усе Він прегарним зробив свого часу, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє людина тих діл, що Бог учинив, від початку та аж до кінця» (Екклезіяста 3:10,11). Єврейське слово оlam, яке тут перекладене як «світ», означає вічність і походить від аlаm – «дещо таємне, сокровенне». Хай не зрозуміти нам усіх справ Бога, Він уклав нам у серця сокровенне уявлення про вічність, і ніщо тут, під небом, уявленню цьому не відповідає.
Такий закон фастфуду: платиш – дорого, отримуєш – швидко, через годину – знов голодний! Але є й інший закон, «закон Паскаля». Правда, не той, про тиск, який ви вчили в школі. Закон порожнечі. Блез Паскаль, великий французький філософ, математик і натураліст, говорив: «У серці кожної людини є нескінченна порожнеча у формі Бога, і ніщо земне не може її заповнити». Ніщо. Тому що воно скінченне.
Об’явлення Ісуса Христа запевняє нас: щасливі ті, хто покликаний на весільну вечерю Агнця! Наше місце там – зарезервоване. Не розмінюйтеся ж на фастфуд цього світу. Будьте вірні та непохитні.
