Патріотизм не повинен перетворюватися на сліпе раболіпство. Ми завжди повинні правильно розставляти пріоритети. Той, хто любить батьківщину більше за сім’ю, – гірший за зрадника (1 Тимофія 5:8), а той, хто любить сім’ю більше, ніж Христа, недостойний Христа (Матвія 10:37). Зрештою, як зазначив сучасник (майже одноліток) Ісуса римський філософ Сенека, «батьківщину люблять не за те, що вона велична, а за те, що вона своя». Наша вірність Богові має бути вищою за вірність батьківщині, тим більше – урядові, тим більше – будь-якій політичній партії. Ми вже – громадяни Небесного Єрусалима, і його закони абсолютні та незмінні. Господь не терпітиме беззаконня. Наша роль у цьому світі – пророча: «Звіщати таємницю Христову» (Колосян 4:3). Тоталітарні держави будуть при цьому прагнути підкорювати віруючих силою, демократичні – авторитетом більшості. Але навіть у другому випадку наївно загравати з державними структурами, вважаючи, що цим ми укріплюємо авторитет Церкви.
Так, для будь-якої країни – благословення, коли в ній є віруючі політики, віруючі бізнесмени, віруючі судді та законодавці. Але авторитету Церкви це не стосується. Авторитет Церкви – Сам Христос! І цей авторитет абсолютний і непорушний. Він не залежить ані від переслідувань, ані від голосувань. Влада Церкви – не від цього світу! Агнець – уже на Престолі! Печатки з книги Божого задуму вже зняті, храм Божий на небі вже відкрився, і ковчег завіту Його в храмі Його вже явився (11:19). Не забувайте про це. Не втрачайте пильності, не спіть! Постійно пам’ятайте: поряд – змій!
Але залякування – не єдина стратегія лукавого, і от перед нами постає інша звірина – неправдива релігія. Далі вона зветься неправдивим пророком (19:20). Вона «зводить… мешканців землі» (13:14), намагається заплутати нас. «І зробить вона, щоб усім малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола…» (13:16).
Вам напевно доводилося чути думку, що «знамено» – це ніщо інше, як індивідуальні коди платників податків, чи цифрові мікрочіпи, які таємно вживлюють під шкіру, чи щось ще в тому ж дусі. Як ви думаєте: наскільки таке тлумачення могло бути корисним чи хоча б зрозумілим сучасникам Івана? Вони про це все й гадки не мали. Але ми настільки захоплюємося новомодними ідеями, що втрачаємо безпосередній зміст, який лежить прямо на поверхні.
Що в першу чергу приходило в голову віруючим І століття (і, на жаль, не приходить християнам ХХІ-го) при згадці знамена на руку й чоло? Це була та Головна заповідь Закону, на яку вказував сам Ісус (Матвія 22:37 – номерів розділів та віршів у Писанні тоді ще не було, і на текст посилалися, цитуючи його фрагмент). Ось ця заповідь повністю: «Слухай, Ізраїлю: Господь, Бог наш Господь один! І люби Господа, Бога твого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю! І будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм. І пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш. І прив’яжеш їх на ознаку на руку свою, і будуть вони пов’язкою між очима твоїми. І напишеш їх на бічних одвірках дому свого та на брамах своїх» (Повторення Закону 6:4-9).
Те, що є лише Один Бог, і що Його треба любити всім своїм єством, берегти Його заповіді в серці й душі, і за всякої нагоди наставляти в цьому своїх дітей, має стати особливою відзнакою, яка покладена на нашу руку. Тобто все, що б ми не робили, ми повинні робити, виходячи виключно з цього принципу. Аналогічно той самий принцип покладено і на наше чоло – всі наші думки мають бути підпорядковані тільки йому. Написання його на одвірках дому означає повну відповідність йому нашого домашнього порядку, а на брамах – свідчення про це для інших.
У кожного віруючого – Боже знамено на руці й на чолі. Неправдивий пророк же підмінює його іншим, власним знаменом. Усі думки та дії тих, кого йому вдається заплутати, підкорені іншому принципові. Це може бути принцип «Бога нема». А може – «головне, щоб я був щасливий» (багатий, здоровий, відомий тощо). Або – «всі релігії ведуть до Бога». Або – «Бог мене не любить, ніколи не пробачить, я – вигнанець із Його плану».
Небезпечніше за все формування самої Церкви за прикладом Вавилона. Звірина прикидається Агнцем. Але не треба обманюватися: хоч «вона мала два роги, подібні ягнячим, та говорила, як змій» (13:11). Коли Церква починає копіювати державні структури, неважливо, що взяте за приклад – тоталітарний державний устрій чи демократичний. Адже, за влучним зауваженням Бернарда Шоу, різниця між ними лише в тому, хто буде правити – корумповані одиниці чи натовп невігласів. Ми – діти Царства. Царя не обирають, і з Царем не сперечаються. Усі як один відповідають перед Ним. І «кому багато повірено, від того ще більше жадатимуть» (Луки 12:48), як із зобов’язаних дати звіт (Євреїв 13:17). Відтак не спіть і не забувайте: поряд – змій.
Тих же, кого змій не в змозі ані залякати, ані заплутати, він намагається заманити. Цю роль бере на себе «велика розпусниця» (17:1). Вона – «Вавилон, город великий, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв усі народи» (14:8). Поволі, крок за кроком, світ заманює нас удаваною дешевизною та доступністю своїх спокус. У його розпорядженні – величезний арсенал із галузей освіти, мистецтва, економіки, індустрії розваг, соціальних зв’язків, комп’ютерних технологій. Нам лише здається, що розпусницею можна милуватися з виключно естетичного погляду. Дуже скоро ми раптом усвідомлюємо, що сміємося над тим, над чим сміятися не слід; купуємо те, що купувати не варто; погоджуємося з тим, з чим неможливо погодитися; робимо те, чого не можна; говоримо те, чого не слід; мовчимо, коли не можна мовчати; думаємо про те, про що думати зовсім не варто.
Нам здається, що це – нешкідлива гра, що ми не втрачаємо контролю. Але насправді ми не контролюємо нічого. Будь-яку ситуацію контролює або Агнець, або змій – через звіра, лжепророка, розпусницю. І якщо ми, захоплені розпусницею, втрачаємо захист Агнця, будьте певні й не дивуйтеся: вона заведе нас куди далі, ніж ми хотіли дійти, буде утримувати нас куди довше, ніж ми планували затриматися, і змусить сплатити куди більше, ніж ми розраховували. «Істинно, найвірніша дорога в пекло – та, якою йдуть повільно, дорога полога, м’яка, без раптових поворотів, без указівників» (Клайв Льюїс, «Листи Баламута»),
Те, що може запропонувати світ: тілесні задоволення (17:2), безтурботне життя (18:6), славу та розкіш (18:7), успіх у бізнесі та становище в суспільстві (18:23), – усе це зводиться до «тут і зараз». Тому що «тут і зараз» – це все, що є в змія. У нього немає «потім». Так, спокушаючи Христа, диявол «за хвилину часу показав Йому всі царства на світі. І диявол сказав Йому: Я дам Тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю, кому хочу, її» (Луки 4:5-6). Він лише забув пояснити: «мені це передане тимчасово і я поки ще даю, кому хочу…».
Правильно говорив Блез Паскаль: нерозумно розмінювати те, чого ми не можемо втратити, на те, що неможливо втримати. Проживаючи посеред Вавилона, не розчиняйтеся в ньому! Адже Вавилон уже впав, перемогу вже здобуто. Вже «настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Христа Його, бо скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч! І вони його перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерти!» (12:10-11).
Завжди пам’ятайте – поряд змій! Ніколи не забувайте – поряд Лев з Коліна Юди, переможний Агнець!
Будьте вірні та непохитні.
