«Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, і світить воно всім у домі». Євангеліє від Матвія 5:14-15
Іспанського режисера-сюрреаліста Луїса Бунюеля важко запідозрити в прихильності до християнства. «Слава Богу, я все ще атеїст», – заявив він наприкінці життя. Однак один із його найкращих фільмів «Чумацький шлях» (або «Дорога святого Якова», у залежності від перекладу назви) присвячений саме Ісусові. Точніше – людським уявленням про Нього. Протягом усього фільму різні люди постійно і зі знанням справи ведуть діалоги про Христа. Втім, на їхньому житті проголошувані ними ідеї мало відображаються. Наприкінці ж перед глядачами постають двоє сліпих із ціпками, наші сучасники. Вони раптом почули, що повз них проходить Ісус із учнями, і стали кричати: «Ісусе, Сине Давидів, помилуй нас!» Спаситель зцілює їх та йде далі. Прозрілі спішать за Ним, але в руках їхніх усе ті ж ціпки, якими вони звично намацують дорогу. А на шляху – крихітна канавка. Уся процесія переходить її, навіть не помітивши, але колишні сліпі зупиняються, впершись своїми ціпками в цю перешкоду. І один, викинувши не потрібного більше ціпка, біжить доганяти Вчителя. Другий же так і залишається нерішуче стояти.
Весь фільм виявляється лише передмовою до короткого фінального сюжету, суть якого в тому, що немає значення, яким ми уявляємо Ісуса й що знаємо про Нього. Ми покликані бути не експертами, а послідовниками. Чи йдемо ми за Господом, чи продовжуємо покладатися на той досвід, що накопичили, поки ще були сліпі – ось що головне.
Композиція Книги Об’явлення дещо схожа з цим фільмом. Уся та сила-силенна образів, символів, знамень та деталей, тлумаченню яких зазвичай приділяється так багато уваги – всього лише передмова. Сутність об’явлення Ісуса Христа – у фіналі книги.
«Ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить» (Римлян 8:26) – пише апостол. Христитель учив молитися своїх учнів, і учні Ісуса просили Господа про те ж (Луки 11:1). Іван Богослов учить нас молитві останніх часів (періоду між першим і другим пришестями Христа – 1Івана 2:18): «Прийди, Господи Ісусе!» (22:20). Це – остання молитва всієї Біблії. «Амінь», – кажемо ми, а про себе іноді додаємо: але тільки не саме зараз. Я ще не зовсім готовий. Мені є ще що робити у Вавилоні.
Так, багато які з наших земних занять важливі, зокрема – важливі для Царства. Але для зарученої нареченої ніщо не може бути важливішим за прибуття нареченого! Будь-якої миті вона повинна бути готова полишити будь-яку справу, ледь зачує клич «Наречений іде!». Так, віра служить ефективним інструментом укріплення сімейних стосунків, звільнення від наркотичної та алкогольної залежностей, належного виховання дітей, правильного розподілення фінансів, розвитку здорового способу життя, досягнення душевного комфорту тощо. Але якщо тільки в тому й полягає наша віра, вона – лише якась форма терапевтичного монотеїстичного деїзму. Жадання Небес – єдине, що відрізняє Благу Вість від психології.
Книга Об’явлення починається з послання Господа семи церквам на землі й картини небесного поклоніння. В кінці книги земна та небесна Церкви зливаються в одну й постають перед нами в трьох образах: нове творіння, місто й храм.
Нове творіння. Не ми відправляємося на небеса – небеса приходять до нас! Бог творить нове небо й нову землю, але в Христі ми – уже нове творіння (2 Коринтян 5:17), вже є присутністю небес по цей бік Царства. Але ми не займаємося доставкою Бога туди, де Його нема, – Бог заохочує нас до Своєї праці там, де Він уже працює. Уже зараз ми, певним чином, стаємо виконанням давньої обітниці: «Удень сонце не буде тобі вже за світло, і не буде світити тобі місяць за сяйво, бо буде тобі вічним світлом Господь, а твій Бог за окрасу твою! Не зайде вже сонце твоє, і місяць твій вже не сховається, бо буде тобі вічним світлом Господь, і дні жалоби твоєї покінчаться!» (Ісаї 60:19-20).
Астрономи кажуть, що кожної секунди Сонце, згоряючи, стає в діаметрі меншим на півтора метра. Але Господь став нашим незгасимим світилом навіки. Той, Хто ходить із Ним, «не має потреби ні в сонці, ні в місяці, щоб у ньому світили, слава бо Божа його освітила, а світильник для нього Агнець» (21:23).
Місто. Слово це споріднено з поняттям «місце», а надто – «місце, безпечне для поселення». У давні часи будь-яке місто мало захисні стіни, на відміну від інших типів поселень. Місто – безпечне для життя, і його громадяни (тобто міщани) користуються всіма правами та привілеями проживання в ньому.
У видінні небесного міста ми знову зустрічаємо образ патріархів та апостолів, які уособлюють весь народ Божий. Але тут це вже не двадцять чотири старці, а дванадцять воріт, на яких «ймення написані, а вони імення дванадцятьох племен синів Ізраїля» (21:12), і дванадцять підвалин, «на них дванадцять імен дванадцяти апостолів Агнця» (21:14). При цьому важливо, що на воротах святого Єрусалима стоять янголи, глашатаї Благої Вісті, а підвалини його прикрашені тими ж самоцвітами, якими дванадцять колін Ізраїлевих були представлені на золотому нагруднику первосвященика (Вихід 28:15-21). Божий народ – єдиний, і не розділяється на старий та новий.
Важливе також і розташування воріт міста Господнього – по три на кожну з чотирьох сторін. Адже три – число імені Бога, а чотири – число світу. Народ Божий виявляється відчиненими на всі сторони світу воротами, які запрошують жителів Вавилона увійти, стати громадянами Царства. «І народи ходитимуть у світлі його, а земські царі принесуть свою славу до нього» (21:24). І в цьому – виконання головної обітниці з наданих Богом Авраамові: «І благословляться в тобі всі племена землі!» (Буття 12:3, 26:4, 28:14, Псалом 71:17; Дії 3:25).
Там, де править гріх, міські ворота – захисна споруда, їх призначення – не дати ворогу проникнути всередину. Але не в місті, що сходить з неба від Бога. «А брами його зачинятись не будуть удень, бо там ночі не буде» (21:25). Однак «не ввійде до нього ніщо нечисте, ані той, хто чинить гидоту й неправду» (21:27). Так, гріх продовжує жити в кожному з нас. Розповідають, якась парафіянка одного разу сказала пастиреві: «Я багато разів чула, як проповідники кажуть, що вони також – грішники. Але ви – перший, кому хочеться вірити!» Навіть апостол визнавав: «Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню» (Римлян 7:19). Проте в місті Господньому на нас чекає остаточне звільнення від влади гріха – у ньому живуть «тільки ті, хто записаний у книзі життя Агнця» (21:27).
Так, ми ще шкультигаємо та падаємо. Але це – привід не для смутку, а для вдячної радості про велич благодаті Божої. Ми очистилися не власними заслугами, а тим, що випрали одяг наш кров’ю Агнця. Місто же – «оселя Бога з людьми, і Він житиме з ними! Вони будуть народом Його, і Сам Бог буде з ними» (21:3), як і було передбачено пророком, «ім’я міста з того дня: Тут Господь» (Єзекіїля 48:35). Марні спроби визначити розмір небесного міста, переводячи грецькі стадії в сучасні кілометри та милі. Отримані таким чином числа не мають сенсу, водночас як сто сорок чотири тисячі (12x12x1000) символізують велику кількість повноти в повноті. Але навіть якщо припустити можливість вирахувати таким способом площину міста (а результат перевищував би територію всієї Римської імперії), то що робити з його висотою? Як можна уявити собі місто кубічної форми? Утім, читачі І століття і не намагалися. Вони розуміли, що в цьому видінні відображена інша споруда кубічної форми – Святе святих єрусалимського Храму (1Царів 6:20). Небесне місто – місце безпосередньої присутності слави Божої.
Храм. Точніше – відсутність його як конкретної будови: «А храму не бачив я в ньому, бо Господь, Бог Вседержитель то йому храм і Агнець» (21:22). А ріка, що виходить від престолу Бога й Агнця – та сама, що відкривалася у видінні пророку Єзекіїлю. «Виходить вода з-під порога храму на схід… Ця вода виходить до східньої округи, і сходить на степ, і сходить до моря, до води солоної, і оздоровиться вода… А над потоком виросте на його березі з цього й з того боку всяке дерево їстивне; не опаде його листя, і не перестане плід його, кожного місяця буде давати первоплоди, бо вода його вона зо святині виходить, і буде плід його на їжу, а його листя на лік» (Єзекіїля 47:1,8,12). Тепер же виявляється, що вода цієї ріки здатна не лише, ожививши Юдейську пустелю, зробити живими води мертвого моря. Це – ріка води життя! І на берегах її ростуть не просто плодові дерева, а «дерево життя, що родить дванадцять раз плоди, кожного місяця приносячи плід свій» (22:2), – те саме дерево, що від початку росло в Едемі. І листя цього дерева вже використовуються не просто для лікування, але – для зцілення народів.
Так, Церкві І століття не потрібна була чергова загадка, їй необхідні були підбадьорення, розрада, ствердження у вірі та вірності. Їй потрібні були впевненість і надія – усе те саме, що потрібно і нам сьогодні. І Бог дає нам цю надію в радісній звістці Апокаліпсису, об’явленні Ісуса Христа. Божественний Вісник уже зійшов на землю, щоб зняти печатки таємниці із задуму Божого (Ефесян 3:9). Сатана вже скинутий (Луки 10:18) і закутий (Марка 3:27). Перемога вже відбулася, і кожний, хто долучився до неї, став громадянином «міста Бога Мого, Єрусалиму Нового, що з неба сходить від Бога Мого» (3:12). Ми більше «вже не чужі й не приходьки, а співгорожани святим, і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос, що на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Ефесян 2:19-22).
У Книзі Об’явлення не повідомляється нічого нового, чого б раніше не сказали апостоли та пророки. Вона – нагадування про все це, надіслане Церкві останнього часу її Небесним Нареченим, щоб допомогти їй устояти у випробуваннях. Ми – Його народ, Його нове творіння, Його місто, Його храм уже тут, у переможеному Вавилоні. Наша місія – зцілення народів. Наша роль – бути прочиненими воротами міста Божого, які запрошують усіх жителів Вавилон увійти в це безпечне, укріплене місце, що стоїть на твердих підвалинах. Це – єдина причина, через яку ми все ще тут. «Ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом!» (2Коринтян 5:20). Ми – об’явлення Ісуса Христа для світу, що гине. І самі ж очікуємо об’явлення Господа в усій славі Його.
У вас проблеми та труднощі? Але якщо ви для світу – об’явлення Ісуса Христа, чому ж дивуватися?
- «Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть» (Івана 15:20).
- «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене» (Матвія 5:11).
- «Страждання зазнаєте в світі» (Івана 16:33).
Але в Господа для нас – радісна новина: перемогу вже здобуто. «Будьте відважні: Я світ переміг!» (Івана 16:33). Залишайтеся ж вірні та непохитні.
