Бог для того місить та обпалює нас, як глину, щоб удягти в білі одіяння праведності. «Утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Римлян 5:3-5). Загалом, важко не погодитися із зауваженням єпископа Фултона Шина: «Подумайте, скільки страждань витрачається марно!» Відтак: «Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з’явленні Ісуса Христа» (1Петра 1:6-7).
Друге питання, «Хто встояти може?» (6:17), здавалося б – риторичне. Відповідь на перший погляд очевидна: «Ніхто!» Але Бог не залишає Своїх дітей, які потребують підтримки та допомоги, без відповіді. Його відповідь – надзвичайна: встоять ті, хто запечатаний печаткою Бога Живого, на кому Бог поставив тавро Царської власності. Йдеться про народ Божий, і сто сорок чотири тисячі запечатаних являють множину повноти кожного з колін Ізраїлю, які наслідують обітниці Авраамові.
Але раптом, подібно до того, як Лев несподівано виявляється Агнцем, повнотою Ізраїлю виявляється «натовп великий, що його зрахувати не може ніхто, з усякого люду, і племен, і народів, і язиків» (7:9). Тайновидцю відкривається вища сутність завіту, який був укладений Богом із Авраамом: «І благословляться в тобі всі племена землі!» (Буття 12:3). Іван не насмілюється спитати: «Хто це?» І вісник Божий, промовивши за нього це питання, сам же й відповідає: це і є ті, хто терпіть великій біль і великі страждання (7:14). Вони вже – перед престолом Бога й уже служать Йому (7:15). «Через те ми відваги не тратимо, – пише апостол, – бо хоч нищиться зовнішній наш чоловік, зате день-у-день відновляється внутрішній. Бо теперішнє легке наше горе достачає для нас у безмірнім багатстві славу вічної ваги» (2Коринтян 4:16-17). Світ б’ється в агонії, але Лев із коліна Юди, жертовний Агнець, уже знімає з книги печатки. Але велика таємниця Божого задуму відкриється лише зі зняттям останньої, сьомої печатки.
Драматизм зростає, напруга посилюється. Ось, нарешті, спадає сьома печатка і…
Западає тривала тиша.
На сцену виходять сім янголів із трубами.
Сигнал труби, як правило, має особливе значення. Наприклад, армійська труба повідомляє, коли лягати й коли вставати, коли йти в атаку й коли відступати, коли шикуватися, і коли готуватися до бою (1 Коринтян 14:8). І будь-кому, хто знайомий із цими сигналами, зрозумілий їхній зміст. Так, поховальна меса Вінстона Черчилля (а він власноруч розписав її порядок ще за життя) починалася не з традиційного заклику вшанувати пам’ять померлого. Високо під банею збоку собору горніст просурмив «відбій». І одразу ж на протилежному боці інший горніст зіграв «підйом», проголошуючи перемогу над смертю й воскресіння, подаровані Христом. Але труби в руках янголів – не військові сурми, і навіть не фанфари, як іноді їх зображують. Це шофари – роги, в які сурмили в Храмі, закликаючи народ Божий до молитви, сповіщаючи про жертвоприношення, посилаючи хвалу Ізраїлевому Святому. В ріг сурмили також, коли сповіщали про щось важливе: воцаріння царя, загальні збори, оголошення царського указу тощо. Звук труби Божого вісника (грецькою – ангела) має проголошувати Божі визначення. При цьому й довготривала пауза, й семикратність сигналу (пам’ятаємо: сім – число досконалості), – усе вказує на особливу важливість тої звістки, що буде проголошена з сьомою трубою. Це буде найголовніша вість зі звільненої від печаток книги Агнця: «А дня голосу сьомого Ангола, коли він засурмить, довершиться Божа таємниця, як Він благовістив був Своїм рабам пророкам» (10:7).
«І засурмив сьомий Ангол, і на небі зчинились гучні голоси, що казали: Перейшло панування над світом до Господа нашого та до Христа Його, і Він зацарює на вічні віки!» (11:15). Ось – ця таємниця! І ось – найжахливіше передбачене «горе тим, що живуть на землі» (8:13, 11:14): «І розкрився храм Божий на небі, і ковчег заповіту Його в Його храмі з’явився» (11:19).
Справді, страшно! Це – найжахливіше горе для кожного, хто не прийняв Господа й не вклонився Йому. Тому що тепер «схилиться кожне коліно передо Мною, і визнає Бога кожен язик!» (Римлян 14:11), але для покаяння «вже часу не буде» (10:6). Так, Апокаліпсис, справді, і найстрашніша книга Біблії, і найрадісніша. Найстрашніша для тих, хто відкидає Благу Вість. Найрадісніша – для тих, хто викуплений Кров’ю Агнця, хто запечатаний печаткою Його Царської власності, чиї імена записані в Книзі Життя.
Повторимося: переслідуваній Церкві кінця І століття не потрібні були загадки чи шаради. Їй потрібні були підтримка, заспокоєння, підбадьорення. І видіння, які були послані Іванові, дають їй усе це, не лише підтверджуючи слова Спасителя (Луки 10:18): «І я бачив зорю, що спала із неба додолу. І їй даний був ключ від криниці безодньої» (9:1), але й доповнюючи їх: «Не лякайся! Я Перший і Останній, і Живий. І був Я мертвий, а ось Я Живий на вічні віки. І маю ключі Я від смерті й від аду» (1:17-18). Ключ від безодні був даний сатані лише на час. Христос Своєю Жертвою та Воскресінням позбавив ворога цього привілею. Ворота пекла більше не зачинені, і тепер кожний сам вирішує, залишатися там чи увійти в радість Господа свого. І знову ж, яка роль громадян Небесного Єрусалима в усьому цьому? Закликати жителів переможеного Вавилона до примирення. Покликати тих, хто сидить за незачиненими дверима вийти звідти й отримати таку ж волю й таке ж прощення. Язичники будуть плюндрувати святе місто сорок два місяці, і свідки будуть пророкувати тисяча двісті шістдесят днів. Тобто відбуватися це буде одночасно. Адже сорок два місяці та тисяча двісті шістдесят днів – один і той же проміжок часу, три з половиною роки за місячним календарем. Половина від семи. У цьому – сутність «тисячолітнього царства». Воно – «половина досконалості», коли з воскресінням Христа Царство Боже вже настало, але Вавилон ще не скасовано, і Господь «вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9).
Образ двох свідків виявляє особливий інтерес. Вони згадуються лише разом: «Вони дві оливі та два свічники, що стоять перед Богом землі» (11:4). Олива – символ Ізраїлю (Єремії 11:16), світильник – символ Церкви (1:20). Якби було сказано, що свідки є олива й світильник, один із них представляв би старозавітний народ Божий, інший – новозавітний. Але вони обидва – дві оливи й два світильники. Відтак народ Божий – єдиний. Церква – повноправна спадкоємиця всіх обітниць Завіту. Вона – свідок, якому дана влада. Причому влада як Закону (втіленням якого є Мойсей, який перетворював воду на кров), так і Пророків (утілених в Іллі, який зачинив небо). Ці свідки – повнота народу Божого, озброєні повнотою Божого Слова!
Після завершення місії, яка покладена на нас «по цей бік» Царства, ми всі, сповнившись духом життя від Бога, повстанемо з мертвих і піднімемося на хмарі, відповідаючи на Його заклик: «Зійдіть сюди!» (11:11-12). А поки…
Доводилося, напевне, чути: «В Бога є прекрасний план для твого життя!»? Це правда. І на теперішні «три з половиною роки», на півдорозі до досконалості, коли Царство настало «вже, але не зараз», план цей такий: «світ вас ненавидить»; «як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть» (Івана 15:19-20). «Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради Мене. Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами» (Матвія 5:11-12).
Слово Боже так само солодке на вустах, як мед (Єзекіїля 3:3), але – гірке всередині (10:10), і ті, хто вкушає його, мають бути готові до страждань. Вершники Апокаліпсису продовжують свою ходу. Світ гине. Але саме тому свідчення наше – невідкладне! Вість про спасіння – у наших руках, і ми відповідаємо за неї!
Тайновидець Іван не проголошує нових богословських доктрин і не повідомляє якихось нових знань. Знань нам і так вистачає. Не забракло б стійкості. Залишайтесь вірні та непохитні!
