«Все створіння разом зітхає й разом мучиться аж досі». Послання до римлян 8:22
Уявіть собі, що вам потрібно потрапити в будинок, двері якого замкнені, скажімо, на чотири замки, і ви вже відімкнули перший. Пройшли ви при цьому в чверть будинку? А відчинивши другий замок – чи пройдете ви в половину будинку? Гадаю, відповідь очевидна: ви не зможете навіть переступити поріг, поки не відімкнете останній із замків.
Сьогодні багато хто вважає, що апокаліптичні видіння, які супроводжують зняття Агнцем печаток із книги Божого задуму, змальовують поетапну реалізацію ретельно спланованого Божого суду. Що вони показують ті біди, котрі Бог від початку часу готовий вилити на власне творіння, і лише печатки на книзі утримували Його досі. Що садистський захват передчуття цих бід є втіхою, яку Господь послав Церкві, щоб підтримати її серед випробувань. Що відплата, призначена Вавилону, стане достойною компенсацією для стражденних громадян Небесного Єрусалима.
Неспроможність такого тлумачення очевидна. Устрій таємниці, прихованої від вічності (Ефесян 3:9), буде явлений лише тоді, коли Агнець зніме останню, сьому печатку. Ті, хто вважає, що біди, які супроводжують зняття печаток – це справа майбутнього, схоже, не читають газет, не вмикають телевізора, не заходять на сайти новин. Вони перебувають у щасливому незнанні щодо того, що відбувається в світі. Вершники Апокаліпсису вже давно в сідлі! Світ постійно здригається від негараздів, які супроводжують їхню ходу: війн, кровопролить, стихійних лих, голоду (який торкається лише життєвих потреб бідних, але не пошкоджує об’єкти розкоші), смерті. «Йди і дивись!» – закликають Івана тварини, які уособлюють творіння.
Послідовність видінь під час зняття печаток, коли чергуються картини двох одночасних сюжетів, у кінематографії називають «паралельний монтаж». Наприклад, поперемінно показується, як плюндрують захоплені землі орди ворогів, і як герой ретельно вдягає обладунки для вирішальної битви. І глядач розуміє: хоча зло ще торжествує, його час добігає кінця. Боже творіння все ще мучиться в жахливій агонії, але Агнець уже знімає печатки.
Страждання – невід’ємна властивість грішного світу, і Господь не стоїть осторонь. Як зазначив Блаженний Августин, «у Бога на землі був лише Один Син, Який не грішив, але не було жодного, який би не страждав». Здається, що ті, хто вірний Богові, підвладні негодам сильніше, ніж інші. Адже вони не тільки страждають разом зі світом, але й потерпають від самого світу. Але Агнець уже переміг.
Чому ж ми змушені страждати? Писання не залишає нас у незнанні того, що нерідко причиною страждань є наші власні гріховні дії. «Не обманюйтеся, Бог осміяний бути не може. Бо що тільки людина посіє, те саме й пожне!» (Галатів 6:7). Далі, ми іноді стаємо жертвами гріховних дій інших людей (Буття 4:8). П’яний сідає за кермо автомобіля; купка амбіційних політиків приймає рішення про військову інтервенцію тощо. Буває, що безпосереднім джерелом зла виступає сам сатана (Йова 2:7, 2Коринтян 12:7). Нарешті, ми часто просто стаємо заручниками того стану, в який прийшов світ після гріхопадіння. Але «страждання теперішнього часу нічого не варті супроти тієї слави, що має з’явитися в нас. Бо чекання створіння очікує з’явлення синів Божих, бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через того, хто скорив його, в надії, що й саме створіння визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих» (Римлян 8:18-21).
І все-таки нам так хотілося б, щоб страждань було б хоча б трошки менше. І коли терпіння вже по вінця, народ Божий молить: «Доки, Владико?» (6:10) і «Хто встояти може?» (6:17). Ці питання висловлюють не зневіру, а емоційну втому, і люблячий Отець терпляче втішає Своїх дітей. На перше питання, «Доки?», «сказано їм іще трохи спочити, аж поки доповнять число їхні співслуги, і брати їхні, що будуть побиті, як і вони» (6:11). Усе – під контролем. Книга з сімома печатками від початку – у Божій правиці. «Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петра 3:9). Страждання вірних не триватимуть вічно. «Той, Хто сидить на престолі, розтягне намета над ними» (7:15). «Вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палити їх сонце, ані спека яка» (7:16). «Бо Агнець, що серед престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре!» (7:17).
Однак Іванові видіння відкривають не лише те, «що буде після цього», а й те, «що є» (1:19). Вірні вже «випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця» (7:14). Вони перебувають нині перед престолом Бога й служать Йому вдень і вночі в храмі Його (7:15). І навіть ті страждання, що невідворотно випадають на долю дітей Божих, більш не марні. Отець використовує їх для нашого блага, очищуючи нас в їх полум’ї. Яків, брат Господа (Галатів 1:19), пише: «Майте, брати мої, повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування, знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість. А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали» (Якова 1:2-4).
Зрілість, досконалість та бездоганність, отримані через страждання, не лише роблять Церкву світильником Божим посеред гріховного Вавилона, а й готують її до вічної слави. «А храм, коли був будований, будувався з викінченого каменя з каменоломні, а молотки та сокира, всяке залізне знаряддя не було чуте в храмі, коли його будували» (1Царів 6:7). Це – прообраз творення Божого народу. Страждання обробляють нас, щоб кожен міг точно відповідати задуму Будівничого. Вони ведуть або до очищення, або до озлоблення. Вибір – за нами.
