«Прийдіть, поклонімося, і припадім, на коліна впадім перед Господом, що нас учинив! Він наш Бог, а ми люди Його пасовиська й отара руки Його». Псалтир 95:6-7
Нам із самого дитинства прищеплювали навички аналізу. Ми настільки привчені розділяти ціле на частини й ретельно досліджувати деталі, що за деревами перестаємо бачити ліс – забуваємо, що те, що ми розділяємо на частини, саме по собі може викликати захоплення не менше, ніж купа його складників. Зважаючи на це, не будемо ж дозволяти розмаїттю деталей закривати від нас головне – картину, яка складається з них.
Послання Ісуса семи церквам закінчуються образом Господа, Який стоїть перед зачиненими дверима Церкви. Але щойно земні видіння («що є») змінюються небесними («що буде після цього», 1:19), перед нами постають інші двері – відчинені. «По цьому я поглянув, і ось двері на небі відчинені, і перший голос, що я чув його, як сурму, що зо мною говорив, сказав: Іди сюди, і Я тобі покажу, що статися має по цьому! І зараз у дусі я був» (4:1-2).
Повторювані вказівки, що об’явлення дається тайновидцю «в дусі» (4:2, 17:3, 21:10), свідчать, що видіння ці відображають не якісь конкретні місця та події, а вищу реальність – поза простором і часом. Відтак словосполучення «після цього», відповідно до принципів апокаліптичного жанру, може означати «за межами цього». Увійшовши вслід за Іваном крізь прочинені двері в позамежний світ небес, ми бачимо, що земна Церква («сім світильників», що представляють повноту Тіла Христового, 1:20) лише відображає небесні реалії – «сім свічників… а вони сім духів Божих» (4:5).
Яка ж головна роль Церкви? Благовістя спасіння? Воно тимчасове. Коли не було гріха, не було потреби в спасінні. Там же, куди ніщо нечисте не може увійти, проголошується Вічна Євангелія слави Творця (14:6-7). Суспільна діяльність? З нею суспільство (тобто «світ») непогано вправляється саме, коли хоче. Добрі справи? Так і вони самі по собі – ніщо (1Коринтян 13). Головна роль Церкви – бути форпостом Божого Царства на землі. Бути відображенням небес. І ніщо в житті Церкви не відображає небеса більше, ніж поклоніння! Поклоніння орієнтує, об’єднує й підтримує Церкву.
1) Поклоніння орієнтує нас
Серед множини мінливості та непевності Вавилона вкрай важливо не втратити курс. Ми постійно повинні перевіряти своє навігаційне обладнання. Нам необхідний стандарт, канон, абсолют. Потрібна точка відліку. Цією точкою відліку і є Небесний Престол. У поклонінні ми перевіряємо своє життя Божими стандартами, переконуємося в Його всемогутності. У поклонінні ми стаємо такими, якими Він нас задумав, починаємо відповідати своєму призначенню. Бог – на Своєму Престолі! Чого нам боятися?
У картині небесного поклоніння все зосереджене довкола Престолу, й Іван не знаходить інших засобів для змалювання побаченого, крім громів, блискавок, райдуг і самоцвітів! Що означають усі ці образи? Що, наприклад, означає яшма? Або що – сердолік? Можна годинами сперечатися про значення тої чи іншої деталі, але не будемо забувати: навіть після дискусій, які тривали дві тисячі років, тлумачень щодо цього так само стільки ж, скільки тих, хто намагається тлумачити. А серед негод і гонінь кінця І століття Церкві менше за все необхідні були нові загадки. Вона потребувала правильного курсу. У ньому вона має потребу й сьогодні. Може, час зізнатися: ми не маємо уявлення, що означає кожна з цих деталей! Може, правильна відповідь: а яка різниця, що вони означають кожна окремо? Може, правильна реакція – просто застигнути в благоговійному мовчанні?
Видіння Небесного Престолу завдає правильний напрямок у нашому житті. Воно робить нас не тільки мовчазними, але й сміливими. Мовчазними – перед Божою величчю, сміливими – перед марнотною жорстокістю світу. Христос посів на Престолі разом із Отцем. Наступні – ми! «Переможцеві сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його» (3:21). Що може бути страшніше? Що може бути радісніше?
2) Поклоніння об’єднує нас
Усе творіння сходиться до Престолу концентричними колами. У першому колі – чотири тварини, які втілюють вищі риси тваринного світу: лев – благородство, тілець – витривалість, людина – мудрість, орел – стрімкість. Вони не заплющують великої кількості очей ні вдень, ні вночі, безупинно підносять хвалу Творцю. В їх особах усе живе славить Господа (Псалом 150:6).
Наступне коло – двадцять чотири старці. Якби старців було дванадцять, не виникало б питань. Дванадцять – число повноти, і вони представляли б дванадцять колін Ізраїлю. Але що означає подвійна повнота? Утім, дуже скоро все з’ясовується: старці уособлюють дітей Божих «з усякого племени, і язика, і народу, і люду» (5:9). Двадцять чотири – повнота сукупності старого Ізраїлю і нового Ізраїлю, що був викуплений із язичників. В їх особах представлені ми з вами, весь народ Божий.
На підтвердження такого тлумачення вони співають не тільки Стару пісню («Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, і з волі Твоєї існує та створене все!» (4:11)), а й Нову («Ти достойний узяти цю книгу, і розкрити печатки її, бо Ти був заколений, і кров’ю Своєю Ти викупив людей Богові з усякого племени, і язика, і народу, і люду» (5:9)). Причому Нова пісня – не заміна Старої, а її розвиток. Обидва хори зливаються в один і співають обидві пісні, стару й нову – пісню Мойсея, раба Божого, і пісню Агнця (15:3).
А довкола двадцяти чотирьох престолів – сила-силенна вісників Божих, незчисленна, як зорі небесні і як пісок на березі моря (Буття 22:17), яка проголошує: «Достойний Агнець, що заколений, прийняти силу, і багатство, і мудрість, і міць, і честь, і славу, і благословення» (5:12). Навряд чи перехід від триразового проголошення достоїнства (4:11) до семиразового (5:12) означає зростання ступеня достоїнства Божого. В апокаліптичній літературі три – число абсолюту, сім – число досконалості. Боже достоїнство – абсолютне. Але саме в Агнці досконалість Творця відкривається найбільш явним чином. Це славослов’я не надає Агнцеві щось нове, а декларує те, що належить Йому за його правом від початку!
Видіння престолів навколо Престолу відкриває нам і дещо важливе про нас, Божий народ. По-перше, діти Божі вдягнені в білі одіяння праведності – ті самі, які обіцяні вірним (3:5), які пропонуються відступникам (3:18), які є одягом безлічі тих, хто стоїть перед престолом (7:9), і слугують обладунком для воїнств небесних (19:14). Але за цю праведність сплачено велику ціну: «…випрали одіж свою, та вибілили її в крові Агнця» (7:13-14).
По-друге, Божі діти сидять на престолах і повінчані золотими коронами. Але вони роблять із тими коронами найкраще, що можна зробити: у поважному захопленні й благоговінні вони складають їх до ніг Того, Хто сидить на Престолі! І це – найкраще, що й ми можемо зробити, коли, збираючись помісною спільнотою, долучаємося до великого поклоніння всього творіння перед Творцем!
3) Поклоніння підбадьорює нас
Але в звучання величної симфонії небес раптово входить нотка безвиході. Виявляється, що ніхто ані на небі, ані на землі, ані під землею не в змозі ані відкрити книгу Того, Хто сидить на Престолі, ані читати чи навіть просто зазирнути в неї (7:4). При цьому тлумачі зазвичай стільки уваги приділяють самій книзі, що забувають про дуже важливу деталь, яка вказує на її зміст. Де знаходиться книга? Вона – у правиці Того, Хто сидить на Престолі, у Його правій руці.
Будь-хто розуміє, що Бог є Дух (Івана 4:24), й антропоморфізми, які вживаються стосовно Нього, не слід розуміти буквально. Як учили отці Церкви, про ці речі треба мислити Боговідповідно. Правиця Господня – символ Божої влади, цілеспрямованої дії, незмінності втілення Божого задуму. Ми читаємо в Писанні, що рука Божа започаткувала землю й розгорнула небеса (Ісаї 48:13). Правиця Господня вражає ворогів Ізраїлю (Вихід 15:6,12; Псалми 20:9, 43:3). Вона рятує (Псалом 59:7), створює силу (Псалом 117:15); підтримує тих, хто любить Його (Псалом 62:9).
У книзі за сімома печатками – тайна Божого процесу домобудівництва (Ефесян 3:9). Його задум про творіння. «І плакав я гірко, що не знайшовся ані один гідний розгорнути й прочитати книгу, ані навіть зазирнути в неї», – пише тайновидець (5:4). Справді – страшно. Бог тримає книгу Свого задуму в правиці Своїй. Написане в ній неодмінно має бути виконаним. Але виявляється, що ніхто з усього творіння не може втілити Божого плану. Ніхто не може відкрити запечатану сімома печатками книгу.
«А один із старців промовив до мене: Не плач! Ось Лев, що з племені Юдиного, корень Давидів, переміг так, що може розгорнути книгу, і зламати сім печаток її!» (5:5). Божий задум непорушний, і те, що неможливе створінню, бере на себе Творець. Він не лише виконає все те, що запланував, але й не має наміру приховувати від нас Свій план. Лев із роду Юди, Корінь Давидів, уже переміг! Він відкриває і втілює задум Божий. І в цьому важко не побачити сповнення одразу двох біблійних пророцтв. Перше з них є частиною благословення, яке Ізраїль залишив своїм синам: «Юда лев молодий! Ти, мій сину, вертаєшся з здобичі: прихиливсь він, поклався як лев й як левиця, зведе хто його? Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів» (Буття 49:9-10).
Щодо другого пророцтва, то міським жителям північних регіонів потрібне пояснення. Оливкове дерево, один із образів Ізраїлю в Писанні (Єремії 11:16), має дві несумісні властивості. Молода оливка не може давати гарний урожай – у неї занадто слабкі для цього корені. До того ж часу, коли коріння розростеться як слід, віти старіють і не можуть плодоносити. Досвідчені садоводи пиляють старі віти, а на їхнє місце за можливості намагаються прищепити молоді (саме цей образ використовується в Посланні до римлян 11:15-24). Але буває й інакше. Здавалося б, від старого дерева більше нема чого чекати, і його зрубують. Залишається пеньок, який не можна викорчувати – коріння стелеться настільки далеко, що яму на половину саду довелося б викопати. Але минає час, і, здавалося б, мертвий пень випускає паросток – молодий пагін, який зрештою стає найбільш плодовитим деревом у садку. Саме про це каже пророк: «І вийде Пагінчик із пня Єссеєвого, і Галузка дасть плід із коріння його. І спочине на Нім Дух Господній, дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього» (Ісаї 11:1-2).
Не знаю, як вам, а мені цей момент видається найбільш захоплюючим у всій вступній частині Книги Об’явлення. Тільки уявіть себе на місці Івана. Ваше серце сповнене відчаю, ви не в змозі стримати плачу, і тут вам кажуть, немов на втіху: «Не плач! Ось – Лев-переможець».
Поряд – лев!!! Апостол, зляканий, піднімає ще мокрі від сліз очі, очікуючи побачити прямо перед собою грізного хижака. Але бачить… принесене в жертву Ягня! Агнець стоїть посеред небесного Престолу. Сім рогів Його означають досконалу владу, а сім очей – досконале ведення. Він – Той Самий Примиритель, Який підкоряє народи (Буття 49:10). І на Ньому – Дух Господній, дух премудрості й розуму, дух ради й міцності, дух ведення й благочестя (Ісаї 11:1-2) – сім духів Божих, які послані на всю землю (5:6). І, найголовніше – Він уже переміг (5:5)!
Чому ж Лев виявляється Ягням? Господь відповідає: «Сила Моя здійснюється в немочі» (2 Коринтян 12:9). «Бо хоч Він був і розп’ятий в немочі, та живий із сили Божої. Так і ми, хоча немічні в Нім, та з Ним будемо жити з Божої сили у вас» (2 Коринтян 13:4). Через наші немочі Бог являє Свою силу. Ми – Його присутність на землі.
Коли ми відчуваємо безсилля перед спокусами, перед переслідуваннями, перед обставинами, перед хворобою чи навіть смертю. Коли ми загнані в куток і виходу нема. Коли здається, що ніхто не в змозі зрозуміти та допомогти. Що тоді нам треба більше за все? Нам потрібні орієнтири, об’єднання й підтримка. Нам необхідне поклоніння! Коли нема настрою підносити хвалу, коли нема бажання йти на богослужіння, коли обсідають проблеми чи затягує рутина – що тоді нам потрібне більш за все? Нам необхідні орієнтири, об’єднання і підтримка. Нам потрібне поклоніння!
Поклоніння – не просто ритуал благочестя. Поклоніння – це наше прилучення до Божого задуму про народ Божий. Саме в поклонінні ми стаємо тими, ким маємо бути за Його задумом. Стаємо частиною єдності, у центрі якої – Агнець, Який стоїть посеред престолу. Стаємо прочиненими дверима небес. Будьте ж вірні та непохитні!
