2) Докір. Не будемо забувати: Вавилон переможений, але ми, громадяни Небесного Царства, живемо на його території, постійно перебуваємо під двома загрозами. Перша – це переслідування, Вавилон намагається нас підкорити. Друга ж – спокуси, Вавилон намагається нас заманити. «Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу. Освяти Ти їх правдою! Твоє слово то правда. Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх», – молився за нас Христос (Івана 17:14-18). У цих умовах на Церкву постійно чатує спокуса вподібнитися світові, піти з ним на компроміс, припинити бути свідченням, утратити солоність. Утім, не менш небезпечна й інша крайність – самоізолюватися від світу й уподібнитися солі в герметичній упаковці на полиці церковного супермаркету; хоч і не втратити солоність, але й сіллю світу більше не бути.
Вавилон невпинно нав’язує громадянам Небесного Єрусалима свої цінності: багатство – можливість зловживати речами; владу – можливість зловживати становищем; організаційні структури – можливість зловживати людьми; мораль – можливість зловживати розумінням праведності.
Сьогодні нам активно нав’язується нова «демократична святиня» – толерантність. Ми маємо бути толерантні до всього, навіть (і в першу чергу) – до гріха. Але, подібно до того, як батьки можуть бути толерантні до всього, чим займаються їх діти, лише в одному випадку – якщо їм байдуже на своїх дітей, так і Ісуса толерантністю не докорити: до Церкви Він не апатичний. Він не терпить проявів гріха, що просочуються в неї. Більшості з церков Він каже: «Маю проти тебе!» Ісус викриває Церкву за те, що в ній згасає любов (2:4), розповсюджуються неправдиві вчення (2:15,20), побутує компроміс із аморальністю (2:14,20), укорінюється лицемірство (3:2-3), розвивається жадоба до матеріальних цінностей (3:17).
Деякі церкви (Сардіс, Лаодикія) настільки підлаштовуються під правила та цінності світу, що вже не можуть бути представництвами небес. Прагнення до світського розуміння успіху перетворює їх на острівці Вавилона, замасковані під Небесний Єрусалим. Вони дискредитують свідчення Христове. Нема потреби наводити приклади, як користолюбство чи захист будь-чиїх політичних інтересів просочуються в Церкву й суспільство під маскою розповсюдження Царства Божого.
Інші церкви (Ефес) твердо стоять в істині, але, замикаючись у собі, перетворюються на християнське гетто. А наслідок – такий самий: вони так само перестають бути свідченням для Вавилона. У деяких церквах (Пергам, Фіатіра) частина людей іде на компроміс із Вавилоном, інша ж висловлює до них горезвісну «толерантність». Унаслідок цього відступники підривають свідчення Христове, а вірні потурають цьому.
Але жодна з цих церков не планувала бути ані релігійним гетто, ані плацдармом Вавилона в Царстві Божому! Навпаки, кожна з них прагнула бути форпостом Небесного Єрусалима. Але компроміс затягує. Як у притчі про двох жаб, одна з яких була вкинута в окріп й одразу ж вискочила, а інша була поміщена у воду й на повільному вогні там зварилася, Вавилон діє неквапливо. Його спокуси поступово підмивають підвалини Церкви, його цінності поволі проходять у неї, вбиваючи живий дух і живе слово.
Ми в цьому світі – чужинці! Мандрівники й прибульці (1Петра 2:11). Нам не вистояти наодинці! Живий кубик Лего сам по собі, не в складі того, заради чого він існує, є не тільки безглуздим, але ще й крихким, уразливим. Лише разом ми можемо встояти, отримуючи повчання, настанови, викриття й турботу від братів та сестер. «Коли сходитесь ви, то кожен із вас псалом має, має науку, має мову, об’явлення має, має вияснення, нехай буде все це на збудування!» (1Коринтян 14:26). Тим більше Бог наставляє, повчає, докоряє і підбадьорює нас через Слово Своє і Свій Дух, що перебуває в Тілі Христовому.
3) Обітниця. Але викриття не є самоціллю. Воно лише допомагає нам долучитися до тих обіцянок, що приготовані нам Господом від створення світу «за відвічної постанови, яку Він учинив у Христі Ісусі, Господі нашім, в Якім маємо відвагу та доступ у надії через віру в Нього» (Ефесян 3:11-12).
Так говорить Господь: тому, хто перемагає, дам скуштувати від древа життя, яке посеред раю Божого (2:7), і сокровенну манну (2:17), дам владу над язичниками (2:26), дам сісти зі Мною на Престолі Моєму (3:21). Той, хто перемагатиме, не зазнає шкоди другої смерті (2:11) і буде вдягнений у білі одіяння (3:5). Того, хто перемагатиме, зроблю стовпом у храмі Бога Мого, і він уже не вийде геть, напишу на ньому ім’я Бога Мого і ім’я міста Бога Мого, Нового Єрусалима, що сходить з неба від Бога Мого, і ім’я Моє нове (3:12), не викреслю імені його з книги життя (3:5). Як зазначив Венс Хавнер, «єдине, що дозволяє мені далі жити – це надія на смерть». Обітниці Христові в житті майбутньому – надійні підвалини для життя теперішнього!
Що ж пропонує Вавилон? Лише те, що ми можемо отримати тут і зараз. Вавилон приречений. Він не може запропонувати нам щось радісне ані «там», ані «потім». «Тут і зараз» – це все, чим він володіє. Тому щосили прагне примусити нас розміняти те, чого ми неспроможні втратити, на те, що ми нездатні втримати. І Писання не припиняє нагадувати: не купуйтеся на привабливу мішуру! «Отож, коли ви воскресли з Христом, то шукайте того, що вгорі, де сидить Христос по Божій правиці. Думайте про те, що вгорі, а не про те, що на землі. Бо ж ви вмерли, а життя ваше сховане в Бозі з Христом. Коли з’явиться Христос, наше життя, тоді з’явитеся з Ним у славі і ви» (Колосян 3:1-4). Кожне богослужіння долучає нас «на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для вас» (1 Петра 1:4). Кожне переломлення хліба – передчуття великого весільного бенкету, на якому для нас уже зарезервовані місця.
Утім, двом церквам (Смірна й Філадельфія) адресовані лише підтримка та обітниці. Христос не пише їм, як іншим, «маю проти тебе». І найбільш показове у зв’язку з цим те, що вони не поспішають оголосити себе єдиними істинними серед церков-відступниць! Вони не шельмують, не ганьблять і не піддають анафемі кожного, хто не поділяє їхніх поглядів. Вони просто закликають слідувати разом із ними за Небесним Нареченим усіх, хто вірний Йому, – тих, кого не розуміють, відштовхують, висміюють. Вони роблять це в простоті та смиренності, у бідності та слабкості. Бо найголовніше для них – бути частиною божественного Лего; разом уклонятися Господу й свідчити Христа. Вони – посольство небесного Єрусалима у Вавилоні. Загін миротворців, які закликають жителів Вавилона здатися на милість Переможця, бо милість Його безмежна.
«Оце ми як посли замість Христа, ніби Бог благає через нас, благаємо замість Христа: примиріться з Богом! Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2Коринтян 5:20-21). Ніякого консульського мита не візьмуть – усе заплачене Христом! У Ньому ми отримуємо не якийсь-то там дозвіл на проживання, і навіть не просто громадянство – ми стаємо дітьми Царя й співправителями на Його престолі!
Перемога вже здобута. Будьте вірні та непохитні!
