Певно, багатьом доводилося чути вираз: «Бог простить і я прощаю», на прохання людини простити її. Звучить усе ніби добре, навіть благообразно… і досить часто безглуздо. Чому так вважаємо? У цьому дописі спробуємо це пояснити.
Загалом не варто піддавати сумніву важливість прощення. Сам Господь Ісус Христос учить нас: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6:14,15). Але мова тут йде про прощення провин спричинених особисто нам певними людьми. Навіть у тому випадку, коли ті самі люди не виявляють ані щонайменшого бажання просити прощення. Незважаючи на це Бог все одно закликає нас до прощення. Робиться це з метою, щоб ми не тримали в собі образу і тим більше не намагалися мститися кривдникам: «Не мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: “Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Господь. Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля. Не бувай переможений злом, а перемагай зло добром» (Рим. 6:19-21).
Бог не хоче ширення зла по землі, навпаки, Він «хоче, щоб усі люди спаслися і досягли пізнання істини» (1Тим. 2:4). І цьому дуже допомагає наше свідоме прощення образ, яке передусім полягає у відмові з нашого боку від помсти і наданню всього правосуддя в руки Божі. Але зауважте, відмова від помсти не скасовує вини винуватця і потреби виправляти усі наслідки скоєного. Крім того, прощати – це зовсім не означає забувати про кривду та залишати стосунки з кривдником, звісно, якщо ці стосунки були, на колишньому рівні. До цих моментів ми ще повернемося наприкінці допису, а тепер перейдемо до тези, чому часто вираз: «Бог простить і я прощаю», буває позбавлений будь-якого сенсу.
А стається це в тому випадку, коли прощення в нас просить людина, яка насправді нічим не завинила перед нами. Тоді, питається, навіщо прощати людину, яка нічим не завинила перед нами? У цьому стільки ж сенсу (проте багато шкоди), як від спроб каятися в чужих гріхах. І шкода полягає в тому, що в цілому правильний і доречний вираз: «Бог простить і я прощаю», ми часто перетворюємо на беззмістовний діалог часів срср, коли на піонерський заклик: «Будь готовий!», треба було обов’язково відповісти «Завжди готовий!», навіть не задумуючись над тим, до чого треба бути готовим. І якщо згаданий діалог часів срср був беззмістовним, то нерозумне ставлення до теми прощення набуває блюзнірський відтінок. Краще не варто задля власного духовного (і тілесного) блага духовні речі, а до цього безумовно відноситься і тема Божого прощення, перетворювати чи то на звичайнісіньке вітання, чи то на благовидне правило, чи то ще на якусь дурницю, адже недбале ставлення до духовних речей ніколи не залишається не покараним. А просити прощення треба дійсно в тих людей, перед якими ми завинили, і, ясна річ, у Бога, перед Яким ми всі є великими боржниками.
А наостанок цього допису хотілося трохи торкнутися теми прощення ворогів, які сьогодні намагаються знищити нашу державу, а за можливості і нас особисто. На нашу думку, цих нелюдей треба просто нищити, а про їх прощення з нашого боку можна заводити розмову лише по закінченню бойових дій. Адже сам по собі факт прощення має на увазі прощення певного вчинку, який вже стався, відбувся в часі, а коли певна кривда (у нашому випадку – війна) ще, на превеликий жаль, триває, про жодне прощення немає сенсу взагалі говорити. Як і про виправлення наслідків спричиненої всім нам кривди. І про післявоєнні стосунки теж.
Редакція сайту
Щоб завантажити цей запис у форматі doc натисніть на посилання:
Бог простить і я прощаю
