Обставини написання послання

Криза в Коринті

Ми знаємо, що Перше послання до коринтян спричинене поганими новинами, котрі апостол Павло отримав із Коринту, та запитаннями, які йому поставили коринтяни. Можливо, моментами його це турбувало, та не було трагедією: він знав, якою була відправна точка для багатьох їхніх життів (1Кор. 6:9-11), і водночас він бачив, як серед них утвердилося Христове свідоцтво (1Кор. 1:5-8). Поділ на групи затьмарив відчуття спільноти, котре досвідчували вірні як одна Церква Христова (1Кор. 11:22), але не підірвав її: всі вірні продовжували сходитися разом (1Кор. 11:17-18,20,33; 14:23,26). Поведінка чоловіка, винного в інцесті, була би неприйнятною навіть для язичників (1Кор. 5:1), але апостол був певен, що «стара розчина… злоби й лукавства» має бути усунута, щоби зробити можливим нове святкування Пасхи (1Кор. 5:7-8).

Та невдовзі, майже напевно менше, ніж за два роки після написання Першого послання до коринтян, апостол був об’єктом трьох практично одночасних (і, можливо, скоординованих) нападків у: Коринті, Галатії та Филиппах. Ми дізнаємося дещо про останні два зі вступів до відповідних послань (Послання до галатів і Послання до филип’ян). Щодо кризи в Коринті, яку найкраще підтверджують свідчення, здається, що Павло здійснив другий візит до Коринту, хоча й у Діях апостолів про це не згадано, і що прийняли його не добре. Не знаємо чи Тимофій, чи інші інформували апостола заздалегідь. Із 2Кор. 2:1 радше можемо виснувати, що апостол уже був «у смутку», коли здійснив цю подорож. У Коринті він зустрів когось, хто засмутив (2:5) і образив його (7:12). Здається, Павло не бажав відповідати кривдникам обличчям в обличчя, а що він пізніше написав «сповнений сліз» лист до спільноти (2:3-4,9; 7:8,12: так званий «проміжний» лист, написаний між першим і другим посланнями). Ця гіпотеза «проміжного» візиту та «проміжного» листа змушує нас читати Друге послання до коринтян не як пояснення Першого послання, а як реакцію на нові факти.

Досі можливо знайти коментарі чи тлумачення, здебільшого – старіші праці, що розуміють усі згадані тексти повністю у світлі Першого послання до коринтян: візит 2Кор. 2:1 стосувався би тієї ж євангелізації, згаданої в 1Кор. 2:3, де апостол Павло був «немічним, лякливим, увесь тремтів»; лист, про який ідеться в 2Кор. 2:3-4,9; 7:8,12, був би Першим посланням до коринтян, головно через чоловіка, винного в інцесті (5:1), що, як такий, був ототожнений із тим, хто завдав йому болю (2Кор. 2:5) і згіршив його (7:12).

Ми не можемо уявити євангелізацію Коринту, місію, під час якої Павло приніс коринтянам «Благу Вість», як візит, здійснений «у болю». Ще важче читати Перше послання до коринтян як лист, написаний з великого горя та з туги сердечноїз рясними слізьми» (2Кор. 2:4). Поза тим, у 2Кор. 2:5 і 7:12 бачимо, що йдеться про престиж апостола Павла та його місце в спільноті; коли б йшлося про суперечки щодо інцесту, то акценти були б іншими. Тому, мусимо читати Друге послання до коринтян у його власному світлі.

Той, «хто образив» (2Кор. 7:12), міг бути членом спільноти, але кризу спровокувала група юдеохристиян, які прийшли із закордону, щоб узяти у свої руки керування спільнотою. Замість того, щоби зіткнутись із цілковитою відсіччю коринтян, вони були прийняті, і коринтяни навіть «терпіли» їх (див. 2Кор. 11:4,20), хоча вони й поводилися дещо тиранічно (в. 20).

Про єврейське походження цієї групи здогадуємося з 2Кор. 11:22. Здається, деколи апостол Павло приймає те, що вони «Христові» (10:7) та «слуги Христові» (11:23). Та поміж цими віршами він не визнає їхню правдивість, і називає їх «фальшиві апостоли», «лукаві робітники», «слуги сатани», «що підроблюються на Христових апостолів» і «прикидаються слугами правди» (11:13,15).

Окрім цих явно суперечливих текстів, знаходимо лише непрямі згадки про його опонентів. Можемо з майже цілковитою певністю припустити, що вони – це «дехто», хто прибуває з поручальними листами (3:1), і «багато», які «Боже Слово фальшують» (2:17) і навіть «перекручують» його (4:2). Вони мають справу з тим же словом Божим, із яким має справу апостол Павло, але не в однаковий спосіб. Це виключало б (хоча й не всі коментатори погоджуються) їхнє ототожнення з невіруючими 2:14-15; 3:14-15; 4:3-4.

Інші згадки про його опонентів можемо знайти в 2Кор. 10:12-15: звісно, вони є тими, «що самі себе хвалять» (в. 12), але непрямо, мабуть, апостол звертається до них як до тих, які «хваляться надмірно» (в. 13), «розтягаються над [свою] міру» (в. 14, за зразком 2Кор. 3:1). Вони є тими, «що хваляться над міру… у чужих працях» (в. 15), людьми, що приходять на поле іншої людини, коли достигли плоди.

Зрозуміло, що його опоненти не могли похвалитися більшою кількістю апостольської праці (див. 2Кор. 10:13-16) чи «бойових ран», аніж апостол Павло (див. 11:23б-29), але не таким очевидним є те, що вони насолоджувалися більшою кількістю «видінь та об’явлень» (див. 12:1) чи більшою кількістю «знамень, чуд та сил» (12:12), аніж він. Загалом, слова Павла про це демонструють, що йдеться про «гностиків» чи може послідовників, якогось «Божого чоловіка», що чинив чуда. Не кожне слово, котре апостол використовував на свій захист, слід розуміти як показ звинувачень, спрямованих супроти нього, чи як відбивання «теології» його опонентів.

Ніде ці опоненти не вимагають, щоб інші були обрізані. Посилання на «іншу Євангелію» (2Кор. 11:4; пор. Гал. 1:6-7) і слова «коли вас хто неволить» (2Кор. 11:20; пор. Гал. 2:4-5) не є чіткими заявами, а умовними фразами, можливо, вельми риторичними. У жодному разі посилання на «іншого Ісуса», «іншого Духа» й «іншу Євангелію» (11:4) не мають підводити нас до висновку, що вони не проповідували Ісуса з Назарету, та Дух і Євангеліє, що виникли в ньому.

Єдина очевидна річ – це те, що ці люди хотіли дискредитувати апостола Павла за допомогою дріб’язкових вивертів: чи він мав відвідати їх двічі, чи лише раз (2Кор. 1:15-17); чи його листи є різкішими, ніж особиста присутність (10:10); чи він не приймав пожертв від своїх новонавернених, у той час, як інші приймали (11:7); чи він брав гроші від інших спільнот, але не від цієї (11:9,11; 12:13). Особисто його опоненти не мали нічого, що могло би зробити їх вищими/кращими за Павла. Їхня сила, на відміну від сили апостола Павла, залежала від поручальних листів, які вони надавали (2Кор. 3:1). Ми не знаємо, хто мав би за них поручатись, і чи ці листи були справжніми. Ми схильні вважати, що, у той чи інший спосіб, опоненти Павла залучали до своєї кампанії великих єрусалимських апостолів, кажучи: «немає порівняння між цим апостолом твоїм і великими єрусалимськими апостолами» з якими вони були добре знайомі. У цьому сенсі ми можемо зрозуміти два тексти, в яких апостол каже, що не почувається «нижчим/гіршим» від великих апостолів (2Кор. 11:5; 12:11: уточнення «архиапостоли» не обов’язково є пейоративним). На цій стадії євангелізації ніхто в новонаверненому світі не мав жодного авторитету, щоби стояти перед (не кажучи вже про те, щоби стояти на його шляху) чоловіком, який працював так багато, як Павло, крім тих, які були апостолами до нього (див. Гал. 1:17-18).

Водночас ми не віримо, що ті, хто були апостолами до нього, насправді підтримували чи схвалювали кампанію проти Павла. Переконливим міркуванням з історичного погляду є той факт, що криза відбувається одночасно з великою збіркою для єрусалимської спільноти. Малоймовірно, що стовпи Церкви в Єрусалимі просили би про допомогу, одночасно оголошуючи йому війну; ще менш імовірним є те, що Павло організував би збірку, якби вважав, що єрусалимські апостоли готові зруйнувати план, який вони затвердили лише двома чи трьом роками раніше (Гал. 2:6-9).

У Посланні до галатів 2 бачимо різницю між «стовпами» Церкви, які подали Павлові й Варнаві правиці як знак братерства (пор. Гал. 2:6-9), і «прибулих фальшивих братів» (в. 4), які їм протистояли. Останні могли організувати кампанію в Галатії, та, прийшовши в Коринт, вони, мабуть, виявили, що вимагати обрізання означало просити надто багато, як для початку, тому вирішили говорити лише про «правдивого» Ісуса, «правдиве» Євангеліє і «правдивих» апостолів (див. 2Кор. 11:5; 12:11). На той момент важливою річчю було позбутися апостола Павла. Все решта прийшло би пізніше.

Попередній запис

Послання до коринтян

Перше і Друге послання до коринтян були чітко адресовані одній і тій же спільноті. Друге послання до коринтян написано невдовзі ... Читати далі

Наступний запис

Безпосередній привід для написання послання

Криза як така є безпосереднім приводом для написання «сповненого сліз листа», який теоретично втрачено, але який, можливо, відповідає 2Кор. 10-13, ... Читати далі