Криза як така є безпосереднім приводом для написання «сповненого сліз листа», який теоретично втрачено, але який, можливо, відповідає 2Кор. 10-13, про що ми говоритимемо нижче. Наше «Друге послання до коринтян», принаймні в перших главах, більшою чи меншою мірою показує повне вирішення тієї ж кризи та, здається, припускає кілька особливих подій услід за «сповненим сліз листом». Серед них була «присуд смерти», від якого апостол Павло звільнився незадовго до того (2Кор. 1:8-10). Цей «присуд» також міг включати кілька місяців ув’язнення. Можливим є те, що, коли Павла випустили з в’язниці, його попросили вийти з міста (див. Дії 16:36-39). Можливо, він також зрозумів, що інші люди (якщо так тлумачити Фил. 1:14-18 щодо ситуації в Ефесі) були здатними заопікуватися Церквами Азії. Маємо два описи його планів на той час, які певною мірою збігаються. Згідно з Дії 19:21-22, «Павло в Дусі задумав перейти Македонію та Ахаю, та й удатись у Єрусалим… Тож він послав у Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія й Ераста, а сам позостався якийсь час ув Азії». Згідно з 2Кор. 1:15-16, це не було його планом спочатку: він уже хотів прийти до Коринту двічі (до і після Македонії), а тоді помандрувати до Юдеї.
Той факт, що немає сумнівів щодо подорожі до Юдеї, демонструє, що щотижнева збірка грошей для спільноти Єрусалиму просувалася досить добре, якщо візьмемо до уваги 1Кор. 16:3-4 (див. в. 4: «А коли ж і мені випадатиме йти, то зо мною підуть»). Можливо, порада, що йому «потрібно» піти разом із ними до Єрусалиму, походила більше з Македонії, ніж з Ахаї, але також можливо і з Ахаї, якщо те, що Павло сказав македонянам («Ахая готова з минулого року, а ваша ревність заохотила багатьох», 2Кор. 9:2), не було неправдивою (ми не виключаємо певного перебільшення).
Звісно, якщо апостол хотів гарантувати коринтянам «радість удруге», це було тому, що в той момент він був упевнений в їхній підтримці (2Кор. 1:15, «І з певністю цією хотів я…»). Криза, що почалася пізніше, подолана чи почалася заново до того, як апостол Павло міг виконати свої обіцянки. Він не хотів іще однієї особистої конфронтації (згідно з в. 23, «щадивши вас»), і послав до них Тита.
Тим часом він пішов у Троаду, та неспокій (і погані новини) повели апостола з Троади та привели його до Македонії (2:12-13). У Македонії Павло отримав деякі хороші новини, завдяки тонкій дипломатії Тита (2Кор. 7:5-7,13). Знову прийшов час посилати Тита – завжди такого завзятого (8:16-17) – разом зі ще одним таємничим братом (8:18) остаточно підготувати збірку, бо апостол не хоче, щоб її робили тоді, коли він прийде (1Кор. 16:2). Це і є обставини Другого послання до коринтян, або принаймні його перших семи глав.
Якби Друге послання до коринтян було, власне, лише одним листом, було б легко описати, де воно створене, і його відносну хронологію: написане з Македонії після прибуття Тита, коли збірка перебувала на фінальних стадіях, близько до тієї зими, яку апостол провів «у Греції» (див. Дії 20:1-3), перед тим, як пішов в Єрусалим. Згідно з найбільш широко прийнятою хронологією, це відповідає «літу» 57 р. по Р. Хр. Ми повторюємо, що важко зрозуміти, чи все послання походить із тієї ж ситуації. У цьому сенсі Друге послання до коринтян може містити різні частини, написані до чи після перших семи глав, та цей час недовгий, адже вся криза тривала не довше, ніж два роки.
