Друге послання до коринтян є, на погляд усіх учених, досить складною конструкцією. З погляду його стилістичної конструкції, не припускаючи (і не виключаючи) із самого початку те, що вони справді є різними листами (тобто, надісланими в різний час), говоритимемо про кілька «листів».
Деякі з них виокремити відносно легко: наприклад, поділ між главами 8 і 9. Обидві мають схожий зміст (заклики щодо збірки), але глава 9, здається, ігнорує сказане в главі 8: «А про службу святим мені зайво писати до вас…» (в. 1), де подано алюзію на 1Кор. 16:1, ігноруючи попередні двадцять чотири вірші. Водночас, було би логічно, що вкінці послання апостолу Павлові варто згадати про збірку, як він це робить у 1Кор. 16:1-4 і Рим. 15:26-28. Тому, стилістично прийнятно було б помістити главу 8 у той же лист, що і глави 1-7, але для глави 9 це не так, через її початок і повторення змісту. Ще менш імовірним здається те, що після довгої промови про збірку Павло знову розпочне довгу полеміку, котра триватиме чотири глави. Тому ми говоритимемо про глави 10-13 як про умовно такі, що є ще одним листом. Тому, виокремимо:
- А. Лист примирення (глави 1-7);
- Б. Перша інформація про збірку (глава 8);
- В. Друга інформація про збірку (глава 9);
- Г. Апологія апостола Павла (глави 10-13).
З іншого боку, є так багато лінгвістичних та історичних зв’язків у межах різних частин Другого послання до коринтян, що було б нелогічно розглядати різні частини в абсолютній ізольованості (також унаслідок нестачі єдности в межах багатьох «поділів»), Тому, вивчаємо послання, яким воно є, аналізуємо відмінності в площині, де можемо їх знайти, але не вважаючи остаточними жодні висновки, до яких можемо дійти в нашій дискусії про єдність послання.
Подальші поділи в межах листів Б, В і Г не створюють жодних проблем для вчених, і їх можна обговорювати безпосередньо в нашому другому читанні, але те ж не можна сказати про лист А. У перших семи главах, легко, після звертання (1:1-2) й exordium (1:3-7), провести грань між надзвичайно оповідальною частиною на початку та вкінці «листа» (1:8-2:13 і 7:5-16) і центральною і набагато «аргументативнішою» частиною. Межу цих «частин» можна умовно помістити вкінці 2Кор. 2:13 і на початку 7:5, бо перший текст закінчується словами «я пішов в Македонію», а другий починається словами «коли ми прийшли в Македонію». Між ними двома, історія його подорожей, здається, забута, за винятком 2Кор. 2:14-17 і 6:11-13; 7:2-4 підсилює дві оповідальні «частини».
У 2Кор. 3:1 розпочинається низка «самопоручень» апостола, яка, як побачимо, триває протягом чотирьох глав аж до 6:4-10, де фразу «в усьому себе виявляємо» обумовлює серія обставинних доповнень. Між цими двома пунктами бачимо аргументативну частину про поручення апостола.
Подальший матеріал є ускладненим через дивну примітку між 2Кор. 6:14 і 7:1. Якщо вважатимемо цю частину чимось відмінним, то побачимо, що те, що читаємо в 6:11-13, а також те, що читаємо в 7:2-4, можна сприймати як хороший приклад того, що відбулося з апостолом після його прибуття до Македонії (7:5). Беручи текст таким, яким його маємо, можемо приєднати 6:1-13 і 7:2-4 до примітки про відокремлення (16:14-7:1), як такі, що становлять перехід до другої оповідальної частини (7:5-16).
Не відкидаючи взаємозв’язок між ними, поділимо перший «лист» на чотири частини:
- І. Епістолярний пролог (1:1-7)
- ІІ. Перша оповідальна частина (1:8-2:17)
- ІІІ. Апостолові «поручення» (3:1-6:10)
- IV. Перехід (6:11-7:4)
- V. Друга оповідальна частина (7:5-16)
Власне, кількість учених, які вважають вірші 6:14-7:1 автентичними та правильно розташованими, зростає. Це відкриті питання, які обговоримо негайно.
