Сказати, що ці різні частини, чи принаймні деякі з них, є різними листами, означає перейти від літературного аналізу до історичного твердження. На цей момент думки узгоджуються менше, проте мусимо стати перед лицем питання принаймні заради розуміння думок інших людей.
Тенденція виокремлювати кілька листів у Другому посланні до коринтян почалася понад дві сотні років тому і триває досі. Більшість проблем уже згадані раніше в дискусії про основні поділи послання. Використовуючи ту ж термінологію, спробуємо відповісти на три запитання: чи «лист» А, лист примирення (глави від 1 до 7), є одиницею, чи складається з двох або трьох листів; чи кожен із «листів» Б і В, дві записки про збірку (глави 8-9), був приєднаний до «листа» А, чи вони були незалежними; і чи «лист» Г, апологія апостола Павла (глави 10-13), був незалежним листом, і, якщо так, чи Г був попереднім, чи наступним щодо А.
1-7 – Лист примирення
На користь єдности перших семи глав свідчать початок і кінець листа: від привіту (2Кор. 1:1-2) й exordium (1:3-7) він переходить до новин про нещастя, які нещодавно довелося пережити (1:8-11), і похвали взаєморозуміння між апостолом і його спільнотою (1:12-14), із плавним переходом до оповіді про задовільне вирішення кризи (1:15-2:13); це тема, яка продовжується в 2Кор. 7:5-16. Але проблема постає саме зі взаємопритягання між 2Кор. 2:13 і 7:5 (відбуття до Македонії, прибуття в Македонію). Багато авторів приписували текст між цими двома віршами іншому листові, наголошуючи на контроверсійних пунктах, уміщених у решті дискурсу, і зараховуючи їх до іншого моменту кризи.
Проте, як я вже казав, і як, здається, підкріплює доказами коментар, 2Кор. 2:14-17 видається близько пов’язаним із 2:13 та 6:11-13; 2Кор. 7:2-4 (оминаючи увагою спірний фрагмент 6:14-7:1) здається тісно пов’язаним із 7:5, формуючи перехід, який міг би написати лише сам апостол. Отож, на мою думку, глави від 1 до 7, окрім спірного фрагмента, надіслані як один лист. Моїм застереженням є те, що 3:1-6:10 (апостолові «поручення») могли бути взяті з уже наявної проповіді, котру написав апостол Павло, і згодом адаптовані до теперішніх умов.
Здається, цілковиту єдність семи глав порушує лише дискусійний фрагмент 2Кор. 6:14-7:1. Деякі автори не визнають його автентичність, а для інших він може бути фрагментом із «найпершого» листа, який апостол надіслав у Коринт (див. 1Кор. 5:9). Я не підтримую припущення про його фальшивий характер, а також не вважаю його таким, що належить до «найпершого» листа. Власне, проблемою в утраченому листі була відсутність моральности, а тут маємо ідолопоклонство та відсутність віри. Проте, у пророчій традиції ідолопоклонство часто вважають аморальністю, а аморальність – ідолопоклонством. На мою думку, ці вірші можуть належати до промови супроти повернення до ідолопоклонства (див. 1Кор. 10:14), і їх могли включити сюди пізніші священнослужителі, котрі мали на увазі єретиків, ототожнюючи опонентів апостола Павла з невіруючими, алюзію на яких подано в листі (2Кор. 2:15-16; 4:3-4). Проте, це не вписується в мою реконструкцію фактів.
8-9 – Дві записки про збірку
Ми навели кілька причин на користь поділу глав 8 і 9: їхній схожий зміст (заклик про збірку) і той факт, що глава 9, здається, ігнорує сказане в главі 8 – «…про службу святим…» (в. 1), подаючи алюзію на 1Кор. 16,1, але так, наче попередні двадцять чотири вірші не обговорювали ту ж тему.
Деякі вчені наполягають на єдності цих двох глав, і набагато більше вчених робили б так само, якби глави 10-13 не становили ще більші труднощі. Щойно ми приймемо ці останні чотири глави як такі, що «дещо відрізняються», тоді будемо готові приймати аргументи про главу, яка їм передує.
Глава 9 могла б бути частиною листа, надісланого раніше, також із Македонії (в. 2). Посеред кризи, як певне випробування, і без згадок про жодні проблеми, апостол Павло міг надіслати лист церквам Ахаї, нагадуючи їм про зобов’язання перед церквою в Єрусалимі. Це була б велика стратегія, запросити його друзів розпочати дію.
10-13 – Апологія апостола Павла
Глави 10-13 формують одиницю, яку ми могли б назвати «Апостол Павло та його опоненти». Важко узгодити їх із главою 7, а також із главами 8 і 9, які мають майже заключний характер. Часто повторювалася думка, що ці глави є тим «сповненим сліз листом», про який ідеться в 2Кор. 2:4. Проте, це не одностайна думка, бо зокрема, у контексті 2Кор. 2:3-9 і 7:12 (обидва згадують один і той же лист) наголос зроблено на образі, котрої завдав член спільноти, тоді як глави 10-13 концентруються на опонентах, які прийшли із закордону (див. 2Кор. 11:4,13-15,22-23). Так його потрібно вважати «другим сповненим сліз листом», або варто шукати інше рішення.
Звісно ж, важко виміряти «слізливість» твору, проте нам тяжко приписувати так багато сліз Другому посланню до коринтян 10-13, де апостол розпочинає за допомогою мови переможного воєначальника (10:3-6), і де він «хвалиться» так голосно (10:8,13,15-17; 11:12,16,18,30; 12:1,5-6,9; див. 11:10,17). З іншого боку, вважаю, що 2Кор. 10:9-11 говорить про «сповнений сліз лист» як про такий, що був «важкий та повний сили». Якщо ці глави насправді згадують той лист, вони не можуть до нього належати. Ми могли би сказати те ж і про згадку Тита (12:18), візит якого відбувається після того листа.
Історія, вміщена далі (див. Рим. 15:23,25-28), розгортається на лініях примирення, заявлених у главах 1-8: апостол Павло йде до Коринту, перебуває там протягом трьох місяців (Дії 20:2-3), забирає зібрані гроші та вирушає до Єрусалиму з думкою, що цей розділ його життя закінчився щасливо. Це зіграло б не на користь можливости, що примиренню могли протистояти за допомогою відновлення кризи. Можливо, лист апостола Павла, в якому він просив про більшу кількість зібраних грошей, після примирення, заохотив його ворогів до нового протистояння, в якому вони мали певний успіх, і спровокував нападки, про які читаємо в главах 10-13, та цього разу апостол не відмовляється від свого візиту: він готовий бути таким «важким та повним сили», коли буде присутнім, яким він був у «сповненому сліз листі» (2Кор. 10:6,9-11; 12:20-21; 13:1-2,10). Чи завдяки цьому остатньому листові, чи завдяки особистій праці, апостол Павло, найімовірніше, домігся повного врегулювання, як припускаємо із продовження історії.
