Бога Отцем Своїм звав.
«Бога Отцем Своїм звав» (Ів. 5:18) – то був той гріх, та єресь, за яку євреї хотіли вбити Ісуса. То був переворот, коперниківська революція в сприйнятті Бога.
Це було дві тисячі років тому. Євреї не могли цього осягнути. А яка ситуація сьогодні? Чи цей переворот уже відбувся, чи в наших серцях живе правда про те, що Бог є нашим Отцем?
На перший погляд, до цього терміна вже всі звикли, нікого він не вражає, він постійно в нас на вустах, зокрема тоді, коли промовляємо слова молитви «Отче наш». Учимося цієї правди на катехизації, чуємо про неї під час проповідей. Ніхто нікого за те, що хтось називає Бога Отцем, не має наміру розіп’ясти.
Та все-таки чогось бракує. Ця нестача проявляється не в заявах і словах, а в життєвих позиціях. Нам надалі не вистачає синівського ставлення до Бога: довіри, родинної, інтимної близькости з Ним. Надалі сприймаємо Його радше як суворого суддю, ніж як милосердного Отця, який вибігає нам назустріч, щоб притулити нас до Свого серця.
Чи революція, чи еволюція – немає значення, просто треба це змінити. Змінити, щоб скуштувати всю солодкість Бога.
