Син твій живе.
Яку нагоду втратив Ісус! Він міг піти до згаданого урядовця, поширити через учнів звістку, що здійснить чудо, а потім почекати, поки збереться найбільший натовп і напруження сягне кульмінації. Щойно тоді міг би розпочати якісь складні, таємничі обряди й наприкінці звершити чудо. А тимчасом Ісус каже батькові, відвівши його набік: «Іди, син твій живе» (Ів. 4:50). Навіть не завдав Собі труду, щоб піти до дому урядовця, втратив таку нагоду прославитися.
Коли чую цю історію, мені спадає на думку незабутній поєдинок пророка Іллі з пророками Ваала й Ашери (1Цар. 18:20-40) на горі Кармель. З одного боку близько тисячі язичницьких пророків, які в трансі кричали, танцювали та калічили себе, а з другого спокійний Ілля – коротка молитва і вогонь з неба поглинув жертву, складену на вівтарі.
Те, чим вирізняється істинна релігія, – це певна стриманість, скромність і, я б навіть сказав, звичайність. Фальшиві релігії, секти зазвичай використовують візуальні ефекти, пропонують дивні обряди, дії, за допомогою яких маніпулюють потенційними жертвами, шокують їх. У цьому місці треба також згадати про незмінну обережність Церкви щодо різних незвичайних явищ, об’явлень і чудес.
Те, в який спосіб виявляємо свої релігійні почуття, – це також перевірка мотивів нашої віри, з’ясування того, чого насправді шукаємо, – цирку, сенсації, розваги чи простого перебування зі своїм улюбленим Учителем.
