«Як» нашого майбутнього тілесного воскресення
Між вступними питаннями в. 35 і вмовляльним висновком (в. 58) третю одиницю можна поділити на три підпункти, котрі здаються концентрично впорядкованими: вв. 36-44а (переміна), 44б-49 (типологія Адам – Христос) і 50-57 (переміна). У цій одиниці йдеться про «як» тілесного воскресення. Друге питання в. 35 конкретизує перше.
У першому підпункті (вв. 36-44а) зроблено три кроки. Чи можна показати можливість зміни і трансформації? Спершу апостол Павло розказує про аналогію з природи (вв. 36-38), тоді висловлюється про різні типи тіл (вв. 39-41) і нарешті застосовує це до воскресення мертвих (вв. 42-44а). У першому кроці він апелює до ознак звичного досвіду: посіяне зерно і його нове тіло. У другому – наголошує на інакших формах «тіла» – тут термін нейтральний – і на розмаїтости земних і небесних тіл, а також на їхній різниці в блиску. У третьому – йде застосування. Як із зерном, відбувається сіяння (смерть) і воскресення людських тіл, і так само, як є розмаїтість тіл і їхнього блиску в космологічному порядку, так само є різниця в блиску між земними та небесними людськими тілами. Земне тіло сіється в тлінні, безчесті й безсиллі; майбутнє тіло встане в нетлінні, славі та силі. Це підводить апостола Павла до кульмінації аргументації: «сіється тіло звичайне, встає тіло духовне» (в. 44а).
У вв. 44б-49 аргумент Павла набуває оберту. Тепер він апелює до авторитету Писань. Умовне закінчене речення в. 44б робить висновок із вв. 42-44а і чітко виражає переконання апостола. На основі Бут. 2:7 у вв. 45-47 розвинуто типологію Адам – Христос (пор. вв. 21-22), а тоді у вв. 48-49 вона застосовується щодо вірних. У в. 45 загальне твердження в. 44б конкретизовано за допомогою двох Адамів. У в. 46 наголошено на послідовності: першим іде не духовне, а фізичне (що відрізняється від коментаря Філона на Бут. 1 і 2). У в. 47 вказано походження обох чоловіків: із землі, з неба. Вірш 48 показує, як дві фігури визначають ідентичність людей, які до них включені. Тоді в. 49 каже: як ми (християни) носили образ земного, так носитимем і образ небесного.
У межах третього підпункту (вв. 50-57) ми розрізняємо два кроки: вв. 50-53 і вв. 54-57. У вв. 50-53 апостол Павло спершу звертає увагу на важливість принципу, який саме збирається подати: протилежність між земною особою, живою чи мертвою, яку названо «тіло й кров», а також «зіпсованістю» і царством Бога, яке характеризується незіпсованістю. Те, що є скінченним, нетривким, псується, не може успадкувати те, що не псується. У в. 51 відбувається поворот думки: сповіщено «тайну». Тепер Павло зосереджує свою увагу більш прямо (й особисто) на часі парусїї. Він очікує, що буде серед тих, хто все ще живий, але всі – і живі, і мертві – мусять перемінитися. У в. 52аб він швидко додає кілька деталей, запозичених із апокаліптичних образів: переміна буде миттєвою; ця подія буде кінцевим часом (щодо образів, пор. 1Сол. 4:16). Усе ще фокусуючись на парусії, у в. 52вг апостол Павло розрізняє між воскресенням у нетлінні мертвих і трансформацією живих. У в. 53 він вдається до нового образу, одежі (пор. 2Кор. 5:2-4), щоби пояснити трансформацію (всіх) ще по-інакшому.
У вв. 54-57 апостол далі розмірковує про трансформацію. Коли відбудеться неодмінний процес одягання, сповняться Писання, що сповіщають знищення смерти. «Написане слово» представляє комбіноване цитування; у в. 54 Павло адаптує Іс. 25:8, а у в. 55 він радикально тлумачить Ос. 13:14, надаючи текстові позитивну орієнтацію. Вираз «жало смерти» вимагає коментаря; його подано у двох лаконічних, типових для апостола Павла заявах про зв’язок між смертю, законом і гріхом (в. 56). Повне знищення смерти є нічим іншим, як Божою перемогою, даною всім християнам через Ісуса Христа (в. 57). Вірш 58 є висновком до вв. 50-57, а також до цілої глави: «Отож, брати любі мої, будьте міцні, непохитні, збагачуйтесь завжди в Господньому ділі, знаючи, що ваша праця не марнотна у Господі».
Варто додати ще кілька зауважень щодо третьої одиниці. Вираз «як захоче» у в. 38 використано й у 1Кор. 12:18 для позначення того, як Бог розподілив члени тіла. Здається, що небесні тіла у вв. 41-42 є живими істотами. Зведення докупи тілесних і духовних елементів у в. 44 («тіло духовне», тіло під пануванням духа), мабуть, шокувало коринтян. У в. 45б очікуємо радше на слова «жива душа», ніж на «жива істота» (в англійській Біблії в цьому вірші використано слова «жива істота» – прим. пер.); проте апостол відважно пише, що останній Адам став «духом оживляючим». Типологія Адам – Христос розвивається за допомогою єврейської концепції корпоративної особистости. У в. 48 усе ще є дві окремі групи (ті, що із землі – земні, і ті, що з неба). Проте, у в. 49 залишається лиш один клас людей: християни. Вони носили (аорист) образ земного, вони носитимуть (майбутнє) образ небесного. «Тайна» у в. 51 вказує на таємну правду про те, що відбудеться і виявиться в есхатоні. Термін kenos у в. 58 (їхній труд не буде «марний») з’являється двічі у в. 14; така ж ідея є у в. 2 (інакше ви увірували «наосліп», але із застосуванням іншого грецького терміна).
Вичерпне трактування поглядів апостола Павла на майбутнє воскресення вірних мусить, звісно, розглянути уривки, як-от 1Сол. 4:13-18; 2Кор. 5:1-11; і Фил. 3:21. Вже в 1Кор. 6:14 апостол писав: «Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою!». Зрозуміло, що тут, а також у вв. 15,22б-23,49,51-57 Павло думає не про «загальне» воскресення, а про воскресення «Христових» (в. 23). Тілесне воскресення означає есхатологічний викуп цілої людської особи – тіла й душі. Хіба багато християн сьогодні не повторюють те, що казали деякі коринтяни; «немає воскресення мертвих» (в. 12)? І все ж ця Павлова (і щиро християнська) надія є такою ж центральною для нашої віри, як і віра в жертовну смерть Христа за наші гріхи (пор. вв. 3б-4).
