Розділи 10:1-11:1

10:1-13 – Ізраїль у пустині

У першій частині глави 10 (= А’) Павло звертає увагу на небезпеки, що загрожують християнам, особливо тим, які «знають». Лише в 1Кор. 10:23 він таки повертається до теми, обговорюваній у главі 8 (= А). Апостол Павло починає з мідрашу на негативний приклад предків Ізраїлю в пустині. Цей уривок складається з трьох підпунктів: вв. 1-5 (оповідь), 6-11 (заклик) і 12-13 (висновок).

«Не хочу я, браття, щоб ви не знали» (в. 1а) є вступним реченням. Павлова надзвичайно вільна презентація подій у пустині у вв. 1б-4 – поєднання різних даних із Книги Виходу – керується його типологічним сакраментальним тлумаченням. Хмара та море взяті разом і стосуються хрещення. Манна і вода зі скелі пов’язані та стосуються Євхаристії. За єврейською легендою, скеля йшла за ізраїльтянами на їхньому шляху в пустині. Апостол Павло ототожнює її з Христом. П’ять разів наголошено на «всі»: всі ізраїльтяни досвідчили однакові чудеса. «Але їх багатьох не вподобав був Бог, бо понищив Він їх у пустині» (в. 5).

Вірш 6 відповідає в. 11; обидва обрамлюють середню частину. Двічі відкрито стверджено, що минулі події в пустині є «приклади нам», тобто, прообразом того, з чим стикаємося сьогодні; вони написані на науку нам, «бо за нашого часу кінець віку прийшов» (в. 11б). Християни є есхатологічним поколінням, що «пожадливі на зле не були, як були пожадливі й вони» (в. 6б). У вв. 7-10 зроблено чотири конкретних попередження: жодного ідолопоклонства, жодної розпусти, жодного спокушання Господа та жодних нарікань або ремствувань. Кожне застереження (крім першого, єдиного зі СЗ цитатою, Вих. 32:6) складається із трьох речень: заперечний заклик, порівняння із гріховною поведінкою деяких із покоління в пустині, та їхні покарання і загибель.

Головним страхом апостола Павла щодо християн у Коринті є їхня (можливо, сакраментальна) самовпевненість: «Тому то, хто думає, ніби стоїть він, нехай стережеться, щоб не впасти!» (в. 12). Та він закінчує цей уривок на підбадьорливій ноті: спокуса не перевершує людську спроможність. Бог є вірним Богом, Який не допустить, щоби вас спокушували над вашу силу. «Але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її» (останнє сурядне речення в. 13). Увесь в. 13 може складатися з уже традиційної формули.

10:14-22 – Не бути спільниками бісів

«Тому, мої любі, утікайте від служіння ідолам» (в. 14; пор. 1Кор. 6:18а: «Утікайте від розпусти»). Лише двічі в цьому посланні (й у цілому НЗ) з’являється слово dioper – «тому»; щодо теплого звертання «мої любі» (чи: «мої любі браття») (див. також 1Кор. 4:14; 15:58). У цьому вступному реченні, безумовно, є велике наполягання. Зв’язок із попереднім уривком очевидний не лише через «тому», а й через саме застереження (див. «ідолопоклонство» у в. 7), і далі у вв. 16-17 – через міркування про Євхаристію (вв. 3-4). Тричі апостол Павло апелює до суду коринтян, до яких звертається як до розумних, розважливих людей: вв. 15 («судіть самі, що кажу я»), 18 («Погляньте на Ізраїля за тілом») і 19 («Тож що я кажу?»). Вони мусять розглянути і порівняти Євхаристію, юдейські жертви і язичницьке поклоніння. Що відбувається в цих обрядах?

Основною концепцією, яку тут висуває апостол Павло, є причетність, спільництво через участь у поклонінні. Участь створює причастя або з Христом (й іншими християнами), або з бісами. Компроміс неможливий. Як він це робив у 1Кор. 8:4-5, так і в 1Кор. 10:19 апостол Павло наголошує на не-існуванні ідолів. І все ж, хоча язичницькі боги є нічим іншим, як бісами, біси існують насправді. Фінальні запитання у в. 22а подають серйозне застереження: нам не варто провокувати Бога своєю ідолопоклонницькою поведінкою. «Хіба ми потужніші за Нього [Бога]?» у в. 22б нагадує коринтянам про 4:10б: «ми – слабі, ви ж – міцні».

Слід зауважити паралельні конструкції у вв. 16 і 21. Окрім того, в обох віршах спершу згадано чашу, а згодом – хліб або стіл. Ця інверсія обумовлена продовженням у в. 17 міркування про «один хліб». У вв. 16-17 апостол Павло, мабуть, застосовує вже, більшою чи меншою мірою фіксоване, традиційне пояснення євхаристійних слів.

10:23 – 11:1 – Особиста свобода і турбота про інших

Ця остання одиниця є чітким висновком до цілісності глав 8-10. Вірші 23-24 і 32-33 формують inclusio для цієї одиниці: порівняйте їхній зміст, а також формулювання (корисне; не шукати для себе користи, лише – для другого/багатьох). Вірш 23 повторює приказку (гасло в Коринті?), яке ми вже знаємо з 1Кор. 6:12. Коментар апостола Павла просить про толерантність щодо чутливого сумління деяких братів, і все ж, у тому, що йде далі, він також сильно наголошує на свободі тих, які мають знання і судять правильно. Запропоновано дві ситуації: той, хто купує їжу (в. 25), і той, кого запросив на вечерю невірний (у його домі?, в. 27). Двічі чітко зазначено принцип: «Їжте […] за сумління зовсім не турбуючись». Вірш 26 наводить цитування з Пс. 24:2 як мотивацію. У вв. 28-29а апостол Павло має справу з можливим винятком: твоя дія ганьбить сумління або невірного, або слабкого вірного. Але у вв. 29б-30 апостол Павло, застосовуючи першу особу однини, знову міркує про християнську свободу і захищає її перед запереченнями слабких. Тоді, вв. 31-32 чудово завершують узагальненням: «Тож, коли ви їсте, чи коли ви п’єте, або коли інше що робите, усе на Божу славу робіть! Не робіть спокуси юдеям та гелленам, та Церкві Божій». Це подвійне правило: прославляйте Бога (пор. 1Кор. 6:20б) у свободі, та все ж не будьте причиною спокуси для інших! Слід зауважити, що у в. 32 апостол Павло наче ненароком говорить про «Божу Церкву» (= християн) як про «третю категорію» людей поруч із юдеями та греками.

У 1Кор. 10:33-11:1 є дещо несподіване додавання. Апостол Павло повертається до своєї поведінки, як вона зображена в главі 9; він іще раз виражає свою місіонерську вразливість «для багатьох, щоб спаслися вони» (в. 33; пор. кінець 1Кор. 9:22). Його заклик відважний, майже провокативний: «Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!» (1Кор. 11:1). Ми бачили першу частину цього заклику в 1Кор. 4:16 (пор. Гал. 4:12; Фил. 3:17; 1Сол. 1:6; 2:14).

У цій четвертій основній частині (ідоложертовне м’ясо) «знання» зрілих християн визнається повністю, але воно має поступатися любові до слабкого ближнього. Любов є важливішою: вона будує.

 

Попередній запис

Розділ 9

9:1-18 – Апостол Павло захищає себе 9:1-18 (самозахист) і вв. 19-27 (адаптація та особисте спасення). Подаючи себе як приклад, Павло ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 11:2-34

Зловживання під час християнських сходин П’ята основна частина складається із двох одиниць, які апостол Павло представляє за допомогою одного й ... Читати далі