Розділ 9

9:1-18 – Апостол Павло захищає себе

9:1-18 (самозахист) і вв. 19-27 (адаптація та особисте спасення). Подаючи себе як приклад, Павло пропонує низку міркувань, які можна вважати такими, що відхиляються від теперішньої теми: причини на користь того, щоби жити з Євангелія (вв. 7-14), слава і нагорода (вв. 15-18), те, як апостол Павло стає для всіх усім (вв. 19-23), і сувора дисципліна, котру він накладає на себе, аби не бути дискваліфікованим укінці (вв. 24-27). Мабуть, хтось спитає: чи в тому, що здається дуже особистим самозахистом, апостол усе ще тримає в полі зору одну з конкретних проблем послання – тобто, ідоложертовне м’ясо?

Той факт, що в цьому контексті апостол Павло має захищати своє апостольство (вв. 1-2), інформує нас про те, що його відмову від фінансової підтримки від коринтян гідно оцінили не всі («тими, хто судить мене», в. 3); мабуть, цю відмову використали супроти його права бути правдивим апостолом. Апостол відверто сповіщає про свою оборону у в. 3. За допомогою питань і великої кількости аргументів (вв. 4-14), він спочатку наголошує на тому, що жити з Євангелія є апостольським правом. Проте, не користуватися цим правом є його славою та нагородою, яку від нього не заберуть (вв. 15-18).

Заявляючи у в. 1а (у риторичному питанні!), що він є вільним, Павло стверджує, що він як апостол теж має знання і права. Його апостольство ґрунтується на появі воскреслого Господа. Крім того, саме існування церкви в Коринті є печаттю його апостольства, знаком, який підтверджує його правдивість (вв. 1б-2).

Ставлячи три запитання вв. 4-6, Павло обговорює те саме апостольське «право»: їжа та пиття, (матеріяльна) підтримка жінки, що супроводжує апостола, відсутність потреби працювати. Вірш 7 ілюструє це правило за допомогою трьох прикладів зі світського життя: служба у війську, садіння виноградника та випасання стада. Слово «сестра» як прикладка до слова «жінка» (в. 5) означає, що ця «сестра-жінка» є християнкою. За допомогою виразу «інші апостоли» (в. 5) Павло чітко заявляє, що вважає себе рівнею їм; він згадує «братів Господніх» і Кифу: всі одружені, всі подорожують зі своїми жінками. У в. 6 апостол Павло називає свого колишнього товариша Варнаву, який, як і сам апостол, працював.

У вв. 8-10 Павло пояснює, як Закон підтверджує це неспростовне право. Він цитує приклад волів, які молотять, із Втор. 25:4. Писання написано не для тварин, а задля нас. Тоді подано дві нових ілюстрації: ті, що орють поля, і ті, що молотять зерно, мусять мати щось із того врожаю. У в. 11 здійснено застосування, але апостол Павло згадує відмінність: оскільки ми, апостоли, показуємо вам духовне, ми, звісно, можемо претендувати на матеріяльні вигоди. Крім того, у в. 12 апостол розмірковує над другою відмінністю – між іншими та ним. Як засновник церкви в Коринті, він має право на підтримку більше, ніж інші. Та все ж, він відмовляється від цього права і терпить багато страждань, «аби перешкоди якої Христовій Євангелії ми не вчинили». Це останнє підрядне речення пригадує 1Кор. 8:13 («щоб не спокусити брата свого»), але тепер зроблено наголос на місіонерському намірі.

У вв. 13-14 наведено нові аргументи на користь підтримки: служіння в Храмі та навіть наказ Господній («проповідникам Євангелії жити з Євангелії»), хоча у в. 15 апостол повторює, що відмовився від цього права. Проте, тут не має бути неправильного розуміння. Він пише це не задля того, щоб ситуація змінилася. Ні, він радше помре… Це речення обривається, апостол Павло починає по-новому: «аніж щоб хто знівечив хвалу мою». Тоді вв. 16-18 пояснюють, що для Павла проповідування Євангелія вкорінене в його покликанні; це необхідність, а не підстава для слави. Єдина «заслуга», яку він може мати – це проповідувати Євангеліє безплатно. Це його слава, і, парадоксально, його нагородою є не мати нагороди. Дієслово katachraomai («сповна користуватися») в останньому реченні в. 18 може бути застосоване з метою вказати, що поки апостол Павло був у Коринті, він отримував часткову підтримку від македонців.

9:19-27 – Адаптація та особисте спасення

Вірші 19-23 і 24-27 можна сприймати разом, хоча вони досить різні. У першій частині апостол Павло торкається власної місіонерської адаптації до конкретних ситуацій; у другій – повчально говорить про християнське та власне життя. І все ж, в. 23б, кінець першого підпункту, є переходом до другого: Павло думає про власне спасення. Остаточне спасення є темою вв. 24-27. Ба більше, те, що апостол Павло позитивно стверджує у в. 23б (для Євангелії, щоб стати її спільником), негативно виражає у в. 27б (щоб, […], не стати самому негідним). Потрібно також зауважити, що до ідеї «рабства» у в. 19 (буквально «Я зробився рабом для всіх») звертаються у в. 27 (буквально «неволю я тіло своє»). Структура вв. 19-23 старанно дібрана. Вірш 19 відповідає в. 22б, і разом вони формують включення (див. «усі» в обох віршах і пор. «щоб найбільше придбати» (в. 19) із «щоб спасти бодай деяких» (в. 22б)). Вірш 19 оголошує головну тезу місіонерської адаптації апостола Павла: хоч я вільний від усіх, я зробив себе рабом усіх, щоб я міг придбати більше. Далі йдуть чотири майстерно розвинуті конкретизації: юдеї, підзаконні, ті, хто без закону, і слабі (вв. 20-22). Повторення «підзаконні» і «юдеї» є дещо несподіваним (по суті, це одна і та ж група!), але мусимо звернути належну увагу на типову для Павла додану поправку: «хоч сам підзаконним не бувши». Схожа важлива поправка наявна в підрядному реченні: «Не бувши беззаконний Богові, а законний Христові» (в. 21). Згадка про «слабих», четверта конкретизація, демонструє, що апостол не забув тему всієї частини (див. використання цього терміна в главі 8). Іншою визначною стилістичною характеристикою є наявність семи підрядних речень мети: перші п’ять мають місіонерське дієслово «придбати», шосте – більш теологічне дієслово «спасти». Сьоме, й останнє, підрядне речення мети закінчується раптовою зміною. Місіонерська ціль усе ще виразна у в. 23а («А це я роблю для Євангелії»), але у в. 23б апостол Павло думає про власні долю й участь у благословеннях Євангелія.

Бажання участи доводить до відома апостола, що остаточне спасення не буде таким легким. Тіло має бути дисциплінованим; потрібен самоконтроль. У вв. 24-27 застосовано дві атлетичні метафори: біг і боксування. З ними коринтяни мусили бути добре знайомі, оскільки в їхньому регіоні відбувались Істмійські ігри. Другу особу множини у в. 24 («Хіба ви не знаєте […] Біжіть так, щоб її [нагороду] осягнути») апостол Павло змінює у в. 25 на третю особу однини та множини, а тоді, вкінці вірша, на першу особу множини («але ми – щоб [здобути] нетлінний [вінець]»), й у вв. 26-27 – на автобіографічну першу особу однини. Проте в главі 10 він повернеться до своїх адресатів за допомогою другої особи множини та прикладу, взятого з минулого Ізраїлю. Словами «щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» довгий відступ-самозахист, приклад апостола Павла, закінчується досить дивно.

Попередній запис

Розділ 8

8:1-11:1 – Ідоложертовне м’ясо Четверта основна частина, представлена, як і третя, за допомогою peri de («щодо»), стосується ідоложертовного м’яса: вона ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 10:1-11:1

10:1-13 – Ізраїль у пустині У першій частині глави 10 (= А’) Павло звертає увагу на небезпеки, що загрожують християнам, ... Читати далі