Розділ 7:17-40

7:17-24 – Особисте покликання та постійність стану

Кожна людина покликана Богом у певному стані чи статусі. Згідно з 1Кор. 7:17-24, християнам не варто змінювати свій стан. У в. 17 апостол Павло формулює принцип у загальному, та він має на увазі насамперед одружених і неодружених людей. Проте, у межах цієї одиниці запропоновано ще два застосування цього принципу: обрізаний/необрізаний (вв. 18-19) і раб/ вільний (вв. 21-23). Паралельні вв. 20 і 24 відповідно формулюють висновок кожного застосування. Мимоволі пригадуємо Гал. 3:28: «Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!». Проте, у Гал. 3:28 немає наголосу на постійності, а в 1Кор. 7:17 Павло роздумує конкретно про стан шлюбу та неодружености «чоловіка і жінки».

Ідею в. 7 підхоплено та розширено у в. 17: як людину покликано, так їй і варто жити. У в. 17 зауважуємо паралелізм між «Богом», Який призначив, і «Господом», Який кличе. Павло наголошує, що правила, подані у вв. 12-16 – і, як на те пішлося, в усій главі – узгоджуються з його вченням в інших церквах. Вірш 19 функціонує як мотивація для в. 18: не турбуйтеся про зміну свого стану, оскільки «обрізання ніщо, і необрізання ніщо»; має значення лише зберігання «заповідей Божих». Останній вираз звучить дивно для всіх, хто знає, як апостол Павло в Посланні до галатів і в Посланні до римлян наголошував, що оправдання відбувається «не ділами закону». Мабуть, у в. 19 апостол говорить про заповіді, якими вони маніфестовані в Законі, без особливої уваги до цієї (пізнішої?) розбіжности. І все ж, зважаючи на 1Кор. 9:21 (див. також 1Кор. 12:13), можливо, для Павла ці заповіді є «законом Христа» (Гал. 6:2; пор. Гал. 5:6: «Бо сили не має в Христі Ісусі ані обрізання, ані необрізання, але віра, що чинна любов’ю», і Гал. 6:15: «створіння нове»).

Як розуміти в. 21б? Чи варто рабові хапатися за можливість стати вільним, чи потрібно радше залишатися рабом і вести християнський спосіб життя? Граматика («але коли»), а також контекст, здається, захищають другу альтернативу, хоча деякі екзегети й досі відстоюють першу. У вв. 22-23 з’являється новий контраст: воля і рабство набувають метафоричного значення, котре забезпечує гру слів. Раб-християнин є визволенцем, який належить Христові. Оскільки християн куплено високою ціною (пор. 1Кор. 6:20), тепер вони є рабами Христа; їм не слід ставати рабами господарів-людей.

7:25-28 – Випадок «дівиць»

У в. 25 апостол Павло відкрито заявляє, що не має наказу Господнього щодо (peri de) «дівиць» (parthenos: незаймана, [неодружена] дівчина (пор. в. 34), неодружена жінка), та все ж, він дає раду як «той, хто одержав від Господа милість буть вірним». Формулювання в. 26 дещо нестандартне через повторення «(це) добре», хоча й із іншою конструкцією. Поза тим, здається, у ньому відбувається розширення ходу думки. Спершу апостол Павло пише: Я вважаю, що це (тобто, бути й залишатися дівицею) добре, беручи до уваги неминучі (чи теперішні) клопоти, проте згодом продовжує: це добре для всіх (anthropos, як для чоловіка, так і для жінки) залишатись у тому стані, в якому вони є (пор. вв. 17-24). Тоді, у вв. 27-28а Павло використовує другу особу однини і звертається лише до чоловіків: якщо ти зв’язаний із жінкою, не шукай розв’язатись; якщо ти розв’язаний від жінки, не шукай жінки, однак, коли оженишся, ти не згрішив. У в. 28б він повертається до дівиці: якщо вона виходить заміж, вона не грішить. Але у в. 28в знову думає про всіх, хто одружується – і чоловіків, і жінок: їм доведеться зазнати тілесного горя, від якого апостол хотів би їх уберегти. Вже у в. 26, і вкінці в. 28, висунуто нову мотивацію супроти прагнення шлюбу: теперішнє есхатологічне лихоліття і, внаслідок цього, ще більші клопоти для тих, хто одружується.

7:29-31 – Короткість часу

За допомогою «А це, браття, кажу» Павло наголошує на близькості кінця та робить із цього, не без наполягання, практичний висновок: християни мусять культивувати позицію есхатологічної стриманості!. Вірш 29б («Час короткий») відповідає в. 31б («проминає образ світу цього»): два коротких твердження, схожих на тези, із пов’язаним змістом. У межах цього обрамлення і після першої контекстуальної конкретизації (ті, що мають жінок) апостол подає ще чотири приклади: ті, що плачуть, ті, що веселяться, ті, що купують, і ті, що користуються цим світом. Щоразу робиться застереження. Їм варто діяти, «немов би» і не мали жінок, і не плакали… Міркуємо: кінець часу ще не прийшов; тому, земні цінності необхідно цінувати більше; і все ж, хоча Павлове переконання і виявилося помилковим, скороминущий характер наших окремих життів рекомендує стриманість.

7:32-35 – Неділимий інтерес

Апостол Павло знову повертається до теми одружених і неодружених. Його твердження у в. 32а є радикальним: «А я хочу, щоб ви безклопітні були». Але він мусить пояснити, що має на увазі. У вв. 32б-34 посилання на нежонатого збалансовано за допомогою посилання на жонатого, а посилання на незаміжню (і дівицю) – за допомогою посилання на заміжню: з одного боку, є єдина думка, повна відданість Господу; з іншого боку, є подвійний клопіт і розділені інтереси (партнер і Господь). У довгому реченні в. 35 Павло неначе просить пробачення і наголошує на своєму щирому намірі, своїй люблячій турботі. І знову мусимо зазначити, що те, що апостол каже в цій одиниці про повну відданість неодружених, а також клопоти одружених, навряд чи прийматимуть сьогодні без серйозних застережень.

7:36-38 – Конкретний випадок

Не існує згоди щодо ідентичности двох осіб, про яких ідеться в цьому разі. Можна перерахувати чотири пропозиції: батько і донька, господар і рабиня, чоловік і «духовна» сестра, заручений чоловік і «дівиця». Здається, що остання пропозиція є найімовірнішою. З кожним вибором, тлумачення термінів і виразів відрізняється. «Він не згрішить» в. 36 пригадує схоже твердження у в. 28 (двічі). Як і у в. 5, апостол Павло дуже обережно представляє обставини й умови для альтернативних рішень у вв. 36 і 37. У в. 38б апостол Павло ще раз (див. вв. 1б,7-8,26 і, особливо, вв. 32-35) маніфестує те, чому надає перевагу: «а хто не віддає – робить краще».

7:39-40 – Смерть чоловіка

Останню раду апостола Павла отримують удови. Якщо чоловік помирає, жінка є вільною і може вийти заміж у Господі, за кого хоче. Павло знову повідомляє про те, чому надає перевагу: вона буде щасливіша, коли зостанеться вдовою. Трохи жартівливо він додає: принаймні така моя гадка, і я думаю, що і я також маю Духа Божого. Це кінець цього довгого, багатогранного, хоч і не дуже систематичного трактування.

Попередній запис

Розділ 7:1-16

7:1-40 – Шлюб і неодруженість У 1Кор. 7:1а апостол Павло представляє нову тему за допомогою конструкції peri de: «А про ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 8

8:1-11:1 – Ідоложертовне м’ясо Четверта основна частина, представлена, як і третя, за допомогою peri de («щодо»), стосується ідоложертовного м’яса: вона ... Читати далі