5:1-6:20 – Розпуста, судові процеси, розпуста
Не може бути й сумніву, що в 1Кор. 5:1 починається нова частина. Апостол Павло згадує про чутки (на словах чи в листі?) про випадок сексуальної розпусти в Коринті. Хоча в главах 5 і 6 і немає строгої єдности змісту, здається, що апостол Павло організував свій матеріал концентрично: А (розпуста, 1Кор. 5:1-13), Б (язичницькі суди, 1Кор. 6:1-11), А’ (розпуста, 1Кор. 6:12-20). Є не лише певна відповідність теми між А і А’, а й також присутність в обох одиницях термінології, котра стосується розпусти (porneia, 1Кор. 5:1 і 6:13,18; porneuo, 1Кор. 6:18; pornos і porne, 1Кор. 5:9-11 і 6:9. 15-16). До того ж як і в 1Кор. 5:5 (А) «тіло» видано сатані на погибель, так і в 1Кор. 6:13 (А’) сказано, що Бог знищить «черево», водночас як згідно з 1Кор. 6:13-15 (Б), Бог воскресить «тіло». Нарешті, і в А, і в А’ наголошено на приналежності християн до Христа (див. 1Кор. 5:4-7 і 6:13-17).
І все ж, циклічна структура далека від ідеальної. У межах А ми раптом маємо посилання на попередній лист, в якому заборону мати стосунки з аморальними людьми розтлумачено неправильно. У Б апостол Павло переходить від судових процесів до злодіяння в загальному. В А’ обговорюється розпуста, але, на відміну від А, тут не йдеться про конкретний випадок. З іншого боку, здається, окремий випадок є приводом для обговорення в Б, і, крім того, і А, і Б мають схожий перелік пороків (див. 1Кор. 5:11 і 6:9-10). Можна згадати стилістичну характеристику двох глав: апостол Павло застосовує вираз «хіба не знаєте» сім разів (див. 1Кор. 5:6; 6:2-3,9,15-16,19). Останнє речення «Отож прославляйте Бога в тілі своєму» (1Кор. 6:20б) завершує цю частину. У главі 7 розглянуто іншу тему – шлюб і неодруженість.
5:1-13 – Випадок сексуальної розпусти
У цій першій одиниці п’ять разів зазначено, чи відкрито, чи метафорично, що особу, котра живе сексуально аморальним життям із жінкою свого батька, потрібно вилучити із християнської спільноти (див. вв. 2 (вилучити), 5 (віддати сатані), 7 (очистити стару розчину), 11 (не мати зносин чи навіть їсти з ним), 13б (вилучити). У межах цього цілого уривка грішна людина ніколи не виходить із поля зору. Водночас апостол Павло злий, що в такому контексті християни в Коринті все ще гордовиті й вихваляються (див. вв. 2 і 6а, такий же словник, як і в главах 1-4). Єдність цього уривка злегка пошкоджено «екскурсом» в. 9-11, не так через згадку попереднього листа та його наказу не мати зносин із сексуально аморальними людьми, як через розширення категорії аморальности (див. в. 10 і, крім того, довгий перелік лихих людей у в. 11).
Кожна деталь у цій одиниці не є однаково зрозумілою граматично чи змістовно. Загалом, припускають, що у вв. 1-2 жінка батька є мачухою грішника. «Щоб» на початку в. 2б, мабуть, є вступом до підрядного речення мети («щоб був вилучений з-поміж вас, хто цей учинок зробив»). Проте дехто сприймає останню конструкцію як еквівалент імперативу («нехай той, хто допустився цього вчинку, буде вилучений…»).
Здається, що граматично в. 4-5 пояснюють зміст засуду, який Павло вже здійснив у в. 3. Во ім’я Господа Ісуса коринтянам варто зібратися, разом із духом відсутнього апостола Павла (щодо використання слова «дух» в антропологічному сенсі, пор. 1Кор. 2:11-12), а також у присутності сили Ісуса, і вони мусять віддати таку людину сатані. Те, що апостол Павло фактично пише в цьому листі, вважатиметься його голосом, коли зачитуватиметься під час таких зборів. Зміст в. 5 зраджує дивну дуалістичну точку зору. Згідно з нею, люди, які перебувають у межах християнської спільноти, захищені від лихих впливів. Проте, коли людину «відлучено від Церкви», він чи вона наражаються на шкідливу, смертельну сферу сатани.
Віддання сатані, звісно ж, є покаранням. І все ж, згідно з апостолом Павлом, ціль позитивна: загине лише «тіло» (що необов’язково припускає фізичну смерть), а «дух» спасеться. Чи є цей дух людською особою стільки, скільки є духом чи радше Духом, який постійно перебуває разом із цією особою?
Метафорична мова вв. 6-8 є алюзією на настанови щодо пасхальної їжі. Дріжджі або розчина тут є негативним символом злоби та лукавства. Християни мають бути прісним тістом – тобто, чистими та правдивими. Цей символізм неочікувано підсилюється через ідентифікацію у в. 7: Пасха наша, Христос, принесений у жертву. Християни мають бути чистими, оскільки належать Христові.
За допомогою «Я писав вам… А тепер я писав вам» у вв. 9 і 11 апостол Павло двічі посилається на свій раніший лист і заборону мати стосунки з аморальними людьми. У в. 10 він роз’яснює те, що він не мав на увазі: контакт із не-християнськими лихими людьми цього світу, бо тоді християнам довелося б вийти з цього світу зовсім. У в. 11 продовжує пояснювати, що мав на увазі: зносини з людьми, які називають себе християнами, а насправді виявляються грішниками. У в. 11 апостол Павло має помітно риторичний настрій і подає – як це роблять і філософи-стоїки – довгий перелік прикладів; вкінці він стає більш відкритим: не дозволено навіть їсти з такими християнами, котрі живуть у гріху.
Вірші 12-13 усе ще мотивують написане у вв. 9-11. Тепер тих, які з нами, протиставлено тим, що осторонь (не-християнам). Це привілей Бога, а не християн – судити тих, які осторонь. Ми мусимо розуміти друге запитання (в. 12б) як заповідь (ви маєте судити тих, що з нами – і тому виключити лукавого, в. 13б), чи як указівку на наочну поведінку (ви, звісно ж, судите тих, що з нами)? Лукавого у в. 13б, імовірно, не треба сприймати загально: за допомогою цього терміна апостол Павло, здається, звертається до конкретного грішника, згаданого у в. 1.
