Розділи 3-4

3:1-4:5 – Павло й Аполлос

У 1Кор. 3:1 попередній мотив обривається. Апостол Павло дуже емфатично використовує першу особу однини і звертається до коринтян «браття». Він заперечує, що вони є духовними людьми: вираз «як до немовлят» є протилежністю до терміна «досконалі» (чи «зрілі») в. 2:6. Протилежність між «молоком» і «їжею» в 1Кор. 3:2 підтверджує, що «мудрість» у межах 2:6-16 містить щось більше, ніж початкове проголошення.

Ми можемо вважати довгий уривок 1Кор. 3:1-4:5 як цілість. Щоби прояснити хід його думки, можемо виокремити чотири підпункти: (а) той факт, що серед коринтян є заздрість і незгода, доводить, що вони все ще не «досконалі» і/або «зрілі» (3:1-4); (б) у 3:5-17 апостол Павло пояснює, ким є Божі служителі та якою є їхня відповідальність, застосовуючи дві метафори: спільнота як Божа нива (вв. 6-9аб) і Божа будівля (вв. 9в-17). У цьому другому підпункті широко розглядається есхатологічний результат; домінантною є ідея суду. У (в), що розпочинається в 1Кор. 3:18, немає впевнености в тому, що апостол Павло знову має на думці поведінку самих коринтян, але саме про це чітко йдеться у вв. 21-23. Проте, новий початок у 3:18 («Хай не зводить ніхто сам себе»), разом із поверненням до термінології глупоти та мудрости у вв. 18-20 і хвальби у в. 21, здається, вказують на те, що 1Кор. 3:18-23 становлять одне ціле. Після врочистого висновку 3:22-23, четвертий підпункт (г) 1Кор. 4:1-5 подає себе як застосування (див. перше слово в 4:1: houtos, «Нехай кожен нас так уважає, якби служителів Христових і доморядників Божих таємниць»). І все ж, у 1Кор. 4:2-5 апостол Павло знову роздумує про те, що вимагається від служителя Христового; до того ж у вв. 3-4 його роздуми набувають надзвичайно особистого акценту.

Тон у 1Кор. 3:1-4 помітно недружній. Апостол Павло докоряє коринтянам: «як тілесні, як немовлята» (додавання «у Христі» є дещо несподіваним), вони не готові до їжі; сперечаючись, вони поводяться не духовно, а радше просто тілесно (чи гріховно?). Згадано лише дві партії (Павла й Аполлоса, в. 4; пор. також в. 5). Нас підштовхують до запитання, чи апостол Павло був апостолом із радше прямолінійним елементарним проповідуванням, а Аполлос – витонченішим еліністичним проповідником мудрости?

Хоч у вв. 5-7 апостол Павло пояснює, що, відносно Бога, служителі є нічим (лише Бог «зрощує»), у в. 9 він наголошує – здається, не без певної гордости – на ідентичності цих служителів як Божих співробітників. Мабуть, читача вражає, що у вв. 10-11 ідею, схожу на «я посадив» (в. 6), розвинуто за допомогою метафори будівництва: «За благодаттю Божою, що дана мені, як мудрий будівничий, основу поклавНіхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона – Ісус Христос». Не є неможливим те, що апостол Павло думає про партію Петра (не згаданий тут, але див. в. 22). Дехто навіть бачить полемічну нотку: на противагу Петрові, скелі (petra), на якій побудована Церква, ми маємо апостола Павла, який у Коринті поклав основу (themelion). Але все це радше гіпотетичне. У цьому ж підпункті апостол Павло детально розповідає про відповідальність співробітників; він застосовує тему пропорційної винагороди (див. вв. 8 і 14), і ще більше – тему суду. Своїм випробувальним огнем День Господній зробить явною якість роботи людей. Тут немає посилання на чистилище (як часто вважали). Саме тоді, як у в. 15 працівник усе ще спасеться, у в. 17 Бог зруйнує цього працівника, якщо зруйнує будівлю. Будівля – спільнота – є святим храмом, оскільки в ньому перебуває Божий Дух (вв. 16-17).

У 1Кор. 3:18-23 апостол Павло чітко звертається до коринтян і застерігає їх супроти мудрости цього світу. Він обґрунтовує це застереження за допомогою двох цитат із Писань (Йов. 5:12-13 [пор. Рим. 11:35] і Пс. 94:11). Заразом, як у 1Кор. 1:29 відкидалося вихваляння самого/самої себе, у 1Кор. 3:21 заборонено вихваляння головами партій і очільниками. Апостол Павло вражаюче це мотивує: все належить християнам; воно не належить очільникам. Чи то Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє – все належить християнам, але християни, своєю чергою, належать Христові, а – як апостол Павло зазначить за допомогою аналогічного теоцентричного наголосу в 1Кор. 15:28 – Христос належить Богові.

Із 1Кор. 4:1-5, а конкретніше – з першої особи однини у вв. 3-4, ми, мабуть, можемо зробити висновок, що апостол Павло захищає себе перед критикою коринтян. У кінцевому підсумку, каже він, має значення саме вірність. Апостола Павла як служителя Христового і завідувача тайн Божих судитимуть не люди перед часом, а Христос під час Своєї парусії; він отримає свою хвалу від Бога.

4:6-21 – Павлів приклад і плани

Здається, вв. 6-21 становлять одне ціле і формують останню одиницю першої основної частини. Вираз «ради вас» (di’ hymas) в. 6 задає тон: коринтянам слід учитися на прикладі служителів. У цій одиниці ми виокремлюємо два підпункти, вв. 6-13 і вв. 14-21. У вв. 6-13 апостол Павло зіставляє спільноту й апостолів, бундючних християн і зганьблених апостолів. Одразу ж після того у вв. 14-21 звертається до коринтян, своїх «дітей улюблених» (tekna mou agapeta). Він спонукає їх стати його послідовниками. Саме тому апостол Павло посилає Тимофія, який нагадуватиме їм про його проповідування, а також оголошує про власний прихід.

Вірші 6-8 починаються з tauta de, adelphoi. Якщо брати дієслово meteschematisa у його звичайному значенні, буквальний переклад в. 6а такий: «Отож, брати, що я пристосував (= мабуть, 1Кор. 3:5-4:5, або 1:10-4:5) до себе й до Аполлоса заради вас». Тоді, у тому, що йшло перед цим, апостол Павло, вочевидь, говорить про партії та їхніх так званих очільників, хоча цих партій насправді й не існує; вони є нічим іншим, як прихованою алюзією на вчителів мудрості та на розкол, який ті здійснили в спільноті коринтян (так, більшою чи меншою мірою, вже в Івана Золотоустого).

Проте, звичним розумінням дієслова у в. 6а є «пристосовувати» (пор. уже в Оригена). Згідно з цим імовірнішим тлумаченням, tauta у в. 6 вказує на загальний принцип, що служитель Христовоий є ніким іншим, як рабом, чиї діла судитимуть (1Кор. 3:5-15), і від кого вимагається бути вірним (1Кор. 4:2). Апостол Павло представив Аполлоса і себе як приклади цього принципу; він «пристосував» принцип до них заради християн у Коринті: їм варто вчитися з ролі їхніх пастирів у Божому плані, що хвальба заради одного служителя ціною іншого не має сенсу. І все ж, вв. 7-8 уже відкрито не згадують хвальбу іншими. Апостол Павло критикує самовдоволену та гонорову ментальність коринтян. У в. 7 він ставить доречні запитання про походження того, чим вони володіють. У в. 8, за допомогою проникливої іронії та сарказму, висміює їхні почуття отриманої з лишком переваги. Вкінці в. 8, здається, досягнуто протилежного висновку, ніж той, який є у в. 6. Апостол уже не є прикладом для спільноти; ні, це спільнота є ідеалом для апостола! (У в. 6 одне підрядне речення залишається незрозумілим: щоб ви на нас навчилися, як сказано: «Не більш, як написано». Чи було це відомою в Коринті приказкою? Чи це заклик до поміркованости або спрощеної вірности Писанням? Чи це речення, зрештою, є глосою?).

Вірші 9-13 подають нам правдиву, реалістичну картину життя апостолів. Вірші 9 та 13б обрамлюють і підсумовують Павлове зображення того, ким є апостоли. Вони обидва кажуть, що апостоли стали дивовищем для світу, їх усі зневажають. Саме тоді, як у в. 9 цей жалюгідний стан приписано дії Бога, у в. 13б він просто виявляється результатом людського ставлення. У в. 10 апостол Павло зіставляє апостолів і коринтян: «Ми нерозумні… ви мудрі». Вірші 11-13а є одним із добре відомих переліків тягот: апостол Павло зображує апостольські страждання, небезпеки та випробування. Стиль вв. 12б-13а знову стає антитетичним: «нас лихословлять, ми благословляємо…». Чи вказує «ми трудимось» у в. 12а на Павлову апостольську турботу про інших християн, а доданий дієприкметник «працюючи» – на те, що він сам утримує себе, чи ці два дієслова стосуються одних і тих же фізичних зусиль?

У вв. 14-17 апостол Павло переходить від суворої критики до примирливої оборони. Лагідного тону досягнуто за допомогою першої особи однини, а також формулювання («діти мої любі»), образів («я вас породив у Христі Ісусі через Євангелію») і самооправдання («Не пишу це для того, щоб вас осоромити, але остерігаю»), З цієї першої особи однини очевидним стає і те, що у вв. 9-13 апостол Павло передовсім думав про власний апостольський стиль життя, а не про стиль життя апостолів загалом. Тоді, у в. 16 Павло подає себе як приклад для наслідування. Коринтяни мають наслідувати його поведінку та поводження (пор. 1Кор. 11:1: «Будьте наслідувачами мене, як і я Христа!»), У в. 17 апостол Павло пов’язує послання Тимофія, його улюбленого і вірного в Господі учня, зі своїм благанням: «Для цього послав я до вас Тимофія…». Тимофій нагадуватиме коринтянам дороги апостола Павла в Христі, як він навчає в кожній Церкві. Незважаючи на дієслово «навчати», мабуть, апостол Павло має на увазі під «шляхи мої в Христі Ісусі» не лише усне повідомлення, а й свою апостольську поведінку, зображену у вв. 9-13.

Манера, в якій він оголошує про свій прихід до Коринту у вв. 18-21, імовірно, показує, що деякі коринтяни неправильно тлумачили відсутність апостола Павла як нестачу відваги. Мова знову є суворою і, крім того, не без загрози для деяких загорділих християн. Застосовуючи дієслово «загордіти» (в. 18-19) і поєднуючи «слово» та «силу» (в. 20), апостол Павло повертається до тем і словника, помітні на початку цієї частини (1Кор. 1:18-2:5). Сам кінець абзацу, зі своїм подвійним запитанням, досить різкий: «Чого хочете? Чи прийти до вас з києм, чи з любов’ю та з духом лагідности?»

Попередній запис

Розділи 1:18-2:16

1:18-2:5 – Христос розп'ятий Бог вирішив спасти тих, які вірять, через глупоту слова про хрест: глупоту тим, які погибають, але ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 5

5:1-6:20  – Розпуста, судові процеси, розпуста Не може бути й сумніву, що в 1Кор. 5:1 починається нова частина. Апостол Павло ... Читати далі