Розділи 1:18-2:16

1:18-2:5 – Христос розп’ятий

Бог вирішив спасти тих, які вірять, через глупоту слова про хрест: глупоту тим, які погибають, але силу Божу тим, які спасаються. Цю другу одиницю можна поділити на три підпункти: (а) загальний виклад слова про хрест (1:18-25), (б) застосування до коринтян (1:26-31) і (в) друге застосування до самого апостола Павла (2:1-5). В (а) і (в) бачимо вираз «Христос розп’ятий» (1Кор. 1:23) і дещо іншу фразу «Ісус Христос, і Той розп’ятий» (1Кор. 2:2). Щодо згадки про Христа у (б), див. 1Кор. 1:30: коринтяни є «в Христі Ісусі». Кожний із трьох підпунктів наголошує на Божій ініціятиві: див. 1Кор. 1:20-21; 1:27-31 і 2:5. Перший підпункт мотивує вступне речення за допомогою цитати з Іс. 29:14; другий завершує відкидання простої людської хвальби скороченням Єр. 9:22-23. І знов, у цій цілій одиниці апостол Павло використовує різкі питання, а також антитези, особливо дурний/мудрий і безсильний/сильний. Ця одиниця починається і закінчується протилежністю між людською дурістю (чи мудрістю) і Божою силою (що Бог зробив у Христі): порівняйте 1Кор. 1:18 та 2:5.

У 1Кор. 1:18-25 читача вражає те, що на антитезі людської глупоти й Божої мудрости (маніфестованої в сотворенні) дуже сильно наголошено, більше, ніж на іншій антитезі (безсильний/сильний), і те, що у вв. 22-24 апостол Павло досить неочікувано говорить не лише про греків (= поган) і їхню мудрість, а також про юдеїв і їхню вимогу знаків: Христос розп’ятий є ганьбою для юдеїв і глупотою для поган, але для тих, які покликані (пор. 1:2) – і євреїв, і греків – Христос є «Божа сила та Божа мудрість». Мова в. 25 є геть парадоксальною.

Читаючи 1Кор. 1:26-31, особливу увагу варто звернути на характерне потрійне «Бог вибрав» (вв. 27-28) і на додавання третьої антитези, між «благородним» і «незначним». У в. 28 апостол Павло розширює свою третю протилежність: «І простих світу, і погорджених, і незначних». Замість того, щоби повторювати «засоромити» (двічі у в. 27), тепер він пише «щоб значне знівечити» і додає друге підрядне речення мети, яке містить важливу тему: «так щоб не хвалилося перед Богом жадне тіло» (в. 29; див. також вільне цитування у в. 31). У в. 30 стверджено, що християни мають своє нове існування в Христі Ісусі, що став для них «мудрістю від Бога». Так центральна ідея мудрости є персоніфікованою. Окрім того, її пояснено за допомогою ще трьох термінів: Христос-мудрість є для християн «праведністю ж, і освяченням, і відкупленням».

Щодо третього підпункту (1Кор. 2:1 -5), мусимо згадати різне прочитання двох віршів: 2:1 («тайна» чи «свідоцтво») і 2:4 («в словах переконливих людської мудрости» чи, серед інших прочитань, «переконливість мудрості»). Вибір є важким, та альтернативні прочитання не надто завдають шкоди ходові думки. Тут апостол Павло автобіографічно пригадує свою боязку манеру в Коринті та свій стиль проповідування. І знову маємо протилежність між людською немічністю та силою Божою, між риторичною і/або філософською мудрістю та глупотою Христа розп’ятого. Вкінці, у 1Кор. 2:5, апостол вказує на ціль, яка стоїть за його незвичайною поведінкою: віра коринтян має полягати «не в мудрості людській, але в силі Божій».

2:6-16 – Мудрість, котру об’явив Дух

«А ми говоримо про мудрість між досконалими…» (1Кор. 2:6). Здається, за допомогою категорії «досконалі» (чи «зрілі») та дієслова «ми говоримо» апостол Павло вказує на мудрість, тобто глибше знання і ґрунтовніше розуміння, котрі, мабуть, мають щось більше, ніж сухі проголошувані факти. Апостол Павло говорить про цю мудрість як «тайну» перед віками: вона була закрита і призначена об’явитися. Поза тим, володарі цього віку не зрозуміли її. Можливо, після в. 8 є цезура; якщо це так, то вв. 9-10а могли би складати одне речення: «Чого око не бачило…, те Бог приготував був тим, хто любить Його, а нам Бог відкрив це Своїм Духом». У в. 10-16 наперед виходить Дух. Апостол Павло (і християни в Коринті) отримали цього Духа від Бога. Саме за допомогою слів, навчених Духом, апостол Павло може передавати і тлумачити мудрість тим, хто є духовними. Ті, хто є духовними, можуть судити все.

У цій одиниці апостол Павло застосовує апокаліптичну мову. Також він формулює загальні антропологічні принципи (див. вв. 10б-11 і вв. 14-16а). З’являються кілька протилежностей: мудрість цього віку супроти мудрости Божої; дух світу супроти Духа Божого; ті, що є psychikoi («тілесні») супроти тих, що є pneumatikoi («духовні»).

Екзегети вагаються у своїх тлумаченнях словосполучення «володарі цього віку» вв. 6 і 8. Чи є ці володарі людською владою, чи космічними, демонічними силами? – чи й тими, й іншими, у тому сенсі, що демони проявляються на землі через людську владу? Мабуть, найкращою є перша пропозиція. Ці володарі розп’яли «Господа Слави»; вони приречені на загибель і вже перебувають у процесі свого вщент-знищення. «Як написано» у в. 9 є вступом до цитати з Писань, але ми не можемо знайти такий текст у СЗ. Те, що апостол Павло тут пише, є вільним поєднанням різноманітних СЗ фраз. Чи, може, таке поєднання вже існувало до нього? Антропологія, на яку, здається, покладається апостол Павло у вв. 10-16, розглядає людську особу як таку, що складається з тіла (не згадане в цьому уривку), душі та духа (чи думки). Бог об’являється через Божий Дух; християни отримали Дух Божий. У в. 14 людей без Духа названо psychikoi (хоча, згідно з в. 11а, вони мають дух людський). Дух шукає глибину Бога і спонукає тих, хто є духовними, розуміти та судити все духовно; їх самих не судитиме ніхто (в. 15 не є гаслом коринтян, але виражає переконання апостола Павла).

Ми, християни, маємо «розум Христів» (в. 16; пор. посилання на Христа вкінці в. 8). У в. 16 апостол Павло хоче, щоби його читачі розуміли цитату з Іс. 40:13 – де, звісно ж, «Господь» в оригіналі є Богом – христологічно. Згідно з апостолом Павлом, тим, хто є духовними, слід бути впевненими, що вони мають виняткове багатство.

Попередній запис

Розділ 1:1-17

1:1-3,4-9 – Привітання і подяка Апостол Павло розпочинає Перше послання до коринтян, як він це робить і в інших посланнях, ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 3-4

3:1-4:5 – Павло й Аполлос У 1Кор. 3:1 попередній мотив обривається. Апостол Павло дуже емфатично використовує першу особу однини і ... Читати далі