Розділ 1:1-17

1:1-3,4-9 – Привітання і подяка

Апостол Павло розпочинає Перше послання до коринтян, як він це робить і в інших посланнях, із привітання, що позначає і тих, хто його пише, і адресатів, а також містить очікуване вітання. Як і в більшості його послань, після цього привіту йде подяка Богу, котра демонструє причину Павлової вдячности. І все ж, кілька специфічних моментів у 1Кор. 1:1-9 не можуть не вразити читача.

У цих дев’яти віршах апостол Павло відкрито згадує, не менше дев’яти разів, ім’я Ісуса Христа. Він є нашим Господом. Окрім того, Бога (Отець наш: в. 3) згадано чотири рази. Апостол Павло не сам надсилає послання. До нього приєднується «брат Состен» (в. 1), але апостол Павло лише на себе вказує як на апостола волею Божою. Звісно ж, перед написанням послання він уже був апостолом, але вираз «апостол, покликаний» (в. 1) означає, що він таким і залишається, так само як і християни в Коринті вже освячені в Христі Ісусі, та усе ж вони й надалі «покликані святі» (в. 2). Разом ці християни формують окрему церкву Божу в Коринті, і є основними адресатами. Проте, апостол Павло одночасно думає про всіх християн: «зо всіма, що на всякому місті прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, їхнього і нашого» (в. 2). Потрібно усвідомити легкість, із якою апостол Павло замінив посилання на Бога (пор. Йоіл. 3:5: «кожен, хто кликати буде Господнє Ім’я, той спасеться») цим універсалістським виразом «Ім’я Господа нашого Ісуса Христа». Схожа операція відбувається у в. 8: СЗ «день Господній» (пор., наприклад, Ам. 5:18) став «днем Господа нашого Ісуса Христа». Вже у вітанні в. 3 Бог і Христос тісно пов’язані: «від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа». Саме вітання, «благодать… і мир», є Павловим еквівалентом єврейського («мир») та еліністичного («радість») виразів.

«Я завжди дякую моєму Богові за вас, через Божу благодать, що була вам дана в Христі Ісусі» (в. 4). У цій подяці апостол Павло багато наголошує на щедрій благодаті, тобто, на духовних багатствах і дарах, які отримали християни в Коринті. Нічого їм не бракує – ні слова, ні знання. (Так оголошується важлива тема послання.) У них утвердилося Христове свідоцтво в проповідуванні. Через свої минулі дари вони тепер продовжують жити в сопричасті з Христом. У в. 8 на якусь мить на передній край виходить моральний аспект: вони мусять бути «до кінця неповинними» в судний день. Але повчальний тон є непрямим: християни можуть бути певні, що Христос також укріпить (таке ж дієслово, як у в. 6) їх до кінця і, до того ж, Бог, Який покликав їх, є вірним. Апостол Павло переконаний, що «з’явлення» Христа (в. 7), Його парусія, вже недалеко. У християнському житті минуле, теперішнє і майбутнє пов’язані.

1:10-4:16 – Суперечки та розколи в спільноті

Після привітань і подяки апостол Павло відразу ж починає застерігати християн у Коринті супроти теперішніх розколів у межах їхньої спільноти. Це згубне становище створює нагоду для апостола Павла поміркувати над тим, що означає бути апостолом, а також розвинути його раптові здогади в повідомлення Євангелія. Проте, у цих главах є особливий центр зацікавлення. Згідно з апостолом Павлом, розбрат укорінений у самовпевненій ментальності, псевдомудрості, котра відкидає слово про хрест. Апостол Павло критикує таку ментальність і проповідує «немудре Боже», правдиву мудрість.

У цій першій основній частині можна виокремити п’ять одиниць: 1:10-17 (суперечки в Коринті), 1:18-2:5 (слово про хрест), 2:6-16 (Божа мудрість), 3:1-4:5 (Павло й Аполлос) і 4:6-16 (Павлів приклад і плани).

1:10-17 – Суперечки в Коринті

У цій першій одиниці апостол Павло починає із сильного заклику супроти фракційности («Ім’ям Господа нашого Ісуса Христа»), а також із благання про повну гармонію розуміння і думки (в. 10). Це напучення потрібне, оскільки існувало суперництво. З’явилися конкуруючі групи. У вв. 13-17 апостол Павло відразу ж виступає проти розколу: Чи ж Христос розділився? Апостол Павло переходить до автобіографічної мови. Він, Павло, не був розп’ятий за коринтян. Поза тим, наскільки він пам’ятає, він охрестив дуже небагатьох людей (Криспа – пор. Дії 18:8 – та Гая; а також дім Степанів). Цей навмисний спосіб дії подвійно мотивований, спочатку негативно – у функції розколу («щоб ніхто не сказав», в. 15), тоді – позитивно: Христос послав його не хрестити, а благовістити. Апостол Павло додає, що це проповідування не відбувалося «в мудрості слова, щоб безсилим не став хрест Христа» (в. 17). Ці застереження знайомлять адресатів із Павловою визначною повагою до суті Євангелія.

Стиль апостола Павла жвавий: двічі «браття» (в. 10 і, з «мої», в. 11), три різкі запитання у в. 13 й очевидне самовиправлення у в. 16. Але що ми знаємо про розколи? Чи насправді існували чотири партії, чи четверте сурядне речення в. 12 («я – Христів») є реакцією тих, хто відкидає розколи? Чи можна характеризувати решту три групи (пор. 1Кор. 3:22) так: апостол Павло як засновник спільноти і проповідник вільного від закону Євангелія, Аполлос (пор. Дії 18:24-28) як привабливий учитель, завдяки своїй елінізованішій християнській «мудрості», і Кифа – чи він хоч раз був у Коринті? – як людина, до якої звертаються християни, що сповідують юдаїзм? Дехто вважає, що Павлове наполягання на хрещенні у вв. 13-16 означає, що людину, котра охрещує, вважали очільником групи, та це зовсім не факт. Інші (ще в часи Івана Золотоустого) дотримуються думки, що протягом глав 1-4 апостол Павло приховано критикував учителів мудрости й те суперництво, що вони спричиняли, але чотирьох партій як таких насправді не існувало (див. 1Кор. 4:6).

Мінімальна хрестильна діяльність апостола Павла пом’якшує радикальну конструкцію «не… а» у в. 17: мабуть, її можна розуміти як «не так сильно… як». Друга половина в. 17 нагадує нам про той факт, що манера проголошення (його красномовна форма) має вплив на зміст. Показне представлення може спорожнити і звести нанівець слово про хрест, та чи вказує вираз «мудрістю слова» лише на риторичні вміння?

Попередній запис

Кореспонденція апостола Павла з коринтянами

У каноні Нового Заповіту маємо два послання до коринтян. Проте, є докази, котрі дають вагомі підстави припускати існування принаймні ще ... Читати далі

Наступний запис

Розділи 1:18-2:16

1:18-2:5 – Христос розп'ятий Бог вирішив спасти тих, які вірять, через глупоту слова про хрест: глупоту тим, які погибають, але ... Читати далі