У каноні Нового Заповіту маємо два послання до коринтян. Проте, є докази, котрі дають вагомі підстави припускати існування принаймні ще двох інших листів апостола Павла до цієї спільноти (див. 1Кор. 5:9: «Я писав вам у листі не єднатися з перелюбниками»). Це мусить бути посиланням на втрачений лист, який апостол Павло написав перед нашим Першим посланням до коринтян; тепер це втрачене писання зазвичай називають «попереднім» листом. Друге послання до коринтян 2:3-4 вказує на «суворий» або «болісний, сумний» лист, який навряд чи можна ототожнювати з Першим посланням до коринтян: «Бо з великого горя та з туги сердечної я написав вам з рясними слізьми…». Цей лист припадає на період між Першим і Другим посланням до коринтян, і він мусів бути третім посланням апостола Павла до церкви в Коринті. У той час, як учені, котрі вивчають Біблію, більшою чи меншою мірою погоджуються, що перший лист утрачено цілком, усе ще є постійні дискусії щодо того, що сталося з третім посланням. Дехто каже – і, можливо, правильно – що його також повністю втрачено, тоді як інші заявляють, що його було включено, цілком чи частково, у Друге послання до коринтян (наприклад, глави 10-13).
Візити й послання вписуються в таку діяграму (дати є здогадками):
Перший візит (49-51: вісімнадцять місяців)
- а. Попередній лист (53)
- б. Перше послання до коринтян (весна 54; пор. 16:8)
Другий короткий, але болісний візит (54)
- в. Суворий лист (54)
- г. Друге послання до коринтян (осінь 54)
Третій візит (54-55: три місяці, у Коринті?)
Які фактори послугували причиною того, що апостол Павло написав Перше послання до коринтян? Перш за все, в Ефесі були деякі відвідувачі з Коринту: «Бо стало відомо мені про вас, мої браття, від Хлоїних, що між вами суперечки» (1:11). Чи була ця інформація також причиною того, що апостол Павло послав у Коринт Тимофія (див. 1Кор. 4:17 і 16:10-11)? Поза тим, із 1Кор. 7:1 дізнаємося, що християни в Коринті написали лист: «А про що ви писали мені…». Згідно з главою 16, в Ефесі, крім людей Хлої, були також Аполлос, юдей з Олександрії, який перед тим був у Коринті, й інші коринтяни, що навідали апостола Павла в Ефесі: «Я тішусь з приходу Степана, і Фортуната, і Ахаїка, бо вашу відсутність вони заступили, бо вони заспокоїли духа мого й вашого» (1Кор. 16:17-18). Так, здається, що питання в листі та тривожні новини, котрі прийшли від кількох відвідувачів, змусили апостола Павла написати лист, який називається Першим посланням до коринтян.
Християнство в Коринті
Чи можемо ми мати уявлення про духовне та моральне становище коринтян? Перше послання до коринтян головно присвячене тому, щоби наголосити на єдності в розмаїтості, що має переважати в християнській спільноті. І все ж, коренем проблеми не є фракційність як така. Численні та досить різноманітні небезпеки, з якими стикаються християни, здається, мають спільне походження у важкості проживання справжнього християнського життя в еліністичному язичницькому середовищі. Здається, апостол Павло стурбований появою в спільноті елементу, схожого на гностичний. Під впливом умоглядних спекуляцій та ентузіязму деякі члени були схильними заявляти про безумовну моральну свободу чи, зовсім навпаки, дехто практикував перебільшений сексуальний аскетизм. Чи не можуть надзвичайно емоційні духовні маніфестації під час звершення публічних богослужень бути пов’язаними із впливом язичницьких культів, які все ще існували? До того ж дуалістична грецька філософія не допускає тілесного воскресення. Нелегко зрозуміти, чи деякі зловживання вражали всю спільноту, а інші – лише її частину, і чи різноманітні позиції щодо питань, вказаних далі в цьому посланні, потрібно приписувати конкретним фракціям спільноти, що згадані в главах 1-4, і якщо так, то як саме.
Хоч аргументи апостола Павла у вирішенні труднощів є здебільшого богословськими та христологічними, проблеми в Коринті, поза тим, стосуються етичної поведінки християн. Тому Перше послання до коринтян першочергово варто читати як повчальний лист. Його стиль є передусім «дорадчим». Здається, що в Коринті апостольському авторитету Павла завдано удару; кілька уривків послання мають апологетичний тон.
Коротка історія сприйняття і тлумачення
Після Послання до римлян, Послання до коринтян мають найбагатшу історію сприйняття серед усіх послань апостола Павла. До Реформації Перше послання до коринтян було таким же важливим, як і Послання до римлян. Стверджувалося, що Схід проповідував вчення апостола Павла, базуючись на Першому та Другому посланнях до коринтян, а Захід – на Посланні до римлян.
Так зване Перше послання святого Климента, надіслане в останньому десятилітті І ст. від церкви в Римі до церкви в Коринті, прямо посилається на Перше послання до коринтян і використовує його повчання супроти бунту в Коринті. На поч. II ст. і Послання святого Ігнатія, і Послання (чи два послання) святого Полікарпа засвідчують свою обізнаність із Першим посланням до коринтян. Маркіон і гностики використовували це послання. Те ж стосується й Іринея.
Першим автором, який написав коментар на Перше послання до коринтян, здається, був Ориген; до сьогодні збереглися лише фрагменти цього твору. У грецькій Церкві найрозлогіший і, можливо, найцінніший коментар (особливо з пастирської точки зору) знаходимо в серії з сорока чотирьох гомілій Івана Золотоустого. Перше послання до коринтян обширно використовували багато латинських Отців Церкви, особливо Августин. Це послання коментували кілька теологів-схоластів. Важливі та цінні коментарі Томи Аквінського на послання апостола Павла (зокрема на Перше послання до коринтян) досі не достатньо вивчені, як з позиції історії екзегези, так і з позиції його богословського вчення.
Еразм Ротердамський і французький гуманіст Якоб Фабер коментували всі послання апостола Павла. Серед реформаторів лише Лютер не залишив коментаря на Перше послання до коринтян, хоча його тлумачення значимих текстів апостола Павла мало величезний вплив на його вчення про Євхаристію. Існують коментарі на Перше послання до коринтян авторів Цвінглі, Меланхтона та Кальвіна.
Темами в Першому посланні до коринтян, які привертали особливу увагу в християнській традиції, є, до прикладу, єдність Церкви, Євхаристія, дари Святого Духа, виняткове становище любови, воскресення Христа і християн, а також зв’язок між царством Христа і царством Отця.
