Розділи 11:25-16:27

11:25-32 – Спасення Ізраїлю

Ці вірші не призначені, щоб повторювати в скороченій формі парадоксальну логіку Рим. 9-11; вони йдуть далі, адже подають нам заключну й остаточну інформацію про майбутню проблему та причини того, чому Ізраїль було тимчасово відрізано. Так апостол Павло поступово підійшов до точки, де покаже, як питання спасення не може виключати одного з діячів – чи Ізраїль, чи поган – адже майбутнє одного залишається пов’язаним із майбутнім іншого, врешті-решт, показуючи всю значущість роздумів про долю Ізраїлю.

Варто зауважити, як упродовж Рим. 9-11 апостол розвиває та модифікує теми затвердіння і милосердя. Від початку й до кінця цієї частини, єдиною причиною затвердіння є Бог, але в Рим. 9 воно вражає лише фараона, який не належить до вибраного народу, у той час, як у Рим. 11 воно зачіпає більшу частину Ізраїлю. І якщо на початку відкинення фараона має лише богословську функцію, то вкінці, на противагу, відкинення Ізраїлю набуває цілком спасительної завершености, адже погани пізнали Євангеліє в результаті відступництва Ізраїлю. Послання до римлян 9:24 згадує покликання поган, не сигналізуючи про те, що до нього призвело – відкинення Ізраїлю, про яке згадано лише за допомогою Рим. 9:33 – у той час, як Рим. 11 відкрито прив’язує прийняття поган до невіри Ізраїлю. Іншою темою, яку розглянуто в безперервному просуванні, є тема милосердя. Послання до римлян 9:15 практично дозволило апостолу представити Божий план як план спасення, жодним чином не прив’язаний до якоїсь провини чи гріха, але загадково орієнтований на покликання поган (9:23-24). Останнє слово цієї частини, знову ж таки – милосердя (11:32), але цього разу у зв’язку з тим, що, з людського боку, його викликає, тобто з непослухом, щоби разом із ним описати цілісність Божого парадоксального плану.

Це безперервне просування не просто дає нам змогу тлумачити 9:27 і 11:25 разом, а також дає можливість визначити межі «усього Ізраїлю» в 11:26. Хто спасеться: тільки «останок» (9,27) чи весь Ізраїль (11:26)? У перший проміжок часу (Рим. 9:26-29), спасення буде для «останку», тому початкова propositio (9:6а: «Не так, щоб Слово Боже не збулося») підтвердиться! Та це не може бути кінцем подорожі (Рим. 11), коли апостол Павло виявить неосяжний план Божий: увесь Ізраїль спасеться! Та що мається на увазі під «усім Ізраїлем»? У Рим. 9-11 апостол Павло намагається розібратися зі згіршенням народу, який очікував на Месію, а тоді відкинув його заради вірности! – вірности Торі, котру вони вважають шляхом, яким Бог наказав їм іти, щоб отримати праведність і обіцяне благословення. Так саме про цих ізраїльтян апостол думає найперше, а «увесь Ізраїль» в. 11:26а включає і тих, що в Рим. 9:27 («останок», євреїв, які повірили в Ісуса), і тих, що в Рим. 9:30-10:21 (євреїв, які відкинули Євангеліє в ім’я цілковитої відданости Мойсеєвому Закону).

Та якщо Рим. 11:25-32 є риторичною та богословською кульмінаційною точкою цієї частини, чому ж тут не названо Ісуса Христа? Чи Він не буде спасителем Ізраїлю, Який відкинув Євангеліє? Чи Ісус Христос не є визволителем, про якого говорить Рим. 11:26 (цитата з Іс. 59:20)? Однак, питання повертається: якщо у в. 26 Він є визволителем, чи не слід було апостолові Павлу назвати Його відкрито, щоб уникнути всілякої двозначности та, понад усе, наголосити на Його ролі? Безсумнівно, Рим. 11:23 вказує, що затверділих євреїв можна знову прищепити до святого кореня, «коли не зостануться в невірстві», інакше кажучи, якщо вони вірять – і ця віра, згідно з Рим. 10, не може бути нічим іншим, як вірою в Господа Ісуса Христа. Але якщо апостол Павло відкрито не згадує Ісуса в Рим. 11:25-32, це тому, що, як і в Рим. 9, хоче спочатку пригадати ініціятиву Божої сили: проблема стосується не так посередництва, до якого звертались у Рим. 10, як до самої можливости спасення.

Розділ 12-15 – Напоумлення: зробіть свої життя жертвою, приємною Богу

Композиція

Можна вирізнити певну кількість риторичних одиниць (після різноманітних наказів, які мають роль subpropositiones, ідуть пояснення чи підтвердження). Цю частину можна поділити так:

  • 12:1-2 – propositio, яка охоплює всі напоумлення (життя як жертва і духовне служіння)
  • 12:3-13:14 – життя в Церкві та світі
  • 12:3-16 – серед братів і сестер – жодних претензій; узаємоповага (в. 3 subpropositio)
  • 12:17-21 – із тими, що є у світі – не мстити злом (в. 17 subpropositio)
  • 13:1-7 – із тими, що є у світі – з тими, що при владі – покора (в. 1 subpropositio)
  • 13:8-10 – серед братів і сестер – любов виконує Закон (в. 8 subpropositio)
  • 13:11-14 – есхатологічна орієнтація християнського життя
  • 14:1-15:13 – («Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас») – випадок слабких
  • 14:1 – subpropositio – «слабкого в вірі приймайте»
  • 14:2-23 – випадок сильних і слабких: різноманітні правила та принципи розпізнавання
  • 15:1-13 – деталізація та христологічна мотивація:

в. 1-6 – не намагайся догоджати собі; бери приклад із Христа

в. 7-13 – приймайте так, як Христос прийняв вас

  • 15:14-33 – заключна частина цілого послання.

Ключі для читання

(а) Перші два вірші цієї частини (12:1-2) мають особливе значення, позаяк вони задають тон напоумленням, які йдуть далі: вірні, котрих оправдали й над якими змилосердились, можуть зробити все своє життя жертвою, приємною Богу. Та ці вірші також зазначають, що етичне життя є наслідком спокутної праці («тож» у 12:1 пригадує probatio), і воно повинно свідчити силу Євангелія. Так ціла частина у власний свій спосіб звертається до декларації в 1:16 про Євангеліє як силу Божу на спасення кожному, хто вірує.

(б) Зазвичай, у Рим. 14 (про сильних і слабких) убачають одну з основних причин написання Послання до римлян: апостол Павло хотів згладити труднощі, котрі існували між християнами єврейського походження (слабкими) та християнами поганського походження (сильними). Але (І) таке тлумачення забуває, що апостол Павло уникає налаштування однієї групи супроти іншої, бо ці критерії є дійсними в різних контекстах, і (II) приклад вибрано через тему, яка оголошена в propositio в 1:16 (Євангеліє як сила Божа на спасення кожному, хто вірує), щоби зробити так, аби ми зрозуміли, як тим, кого Євангеліє зробило сильним, слід радше нести тягар слабких (15:1), аніж зневажати їх, наслідуючи Христа, Який прийшов, щоб урятувати від нашої слабкости. Знову ж, христологічний аргумент є вирішальним. Усю логіку Послання до римлян можна перечитати в цих віршах.

(в) Напоумлення в Рим. 12:1-15:13 не звертаються точно до проблем римлян, а до всіх ситуацій, із якими стикаються християни в спільноті та світі: майже всі вказівки знаходимо в більш ранніх посланнях апостола (особливо в Посланнях до коринтян і галатів). Апостол Павло згоден пригадати та розвинути їх, наголошуючи лише, за зразком своєї початкової propositio, як віра має оживляти справу християн. Щодо напоумлень, які є унікальними для Послання до римлян (як-от ті, що дотичні до покори політичній владі в Рим. 13:1-7), то вони не стосуються труднощів, особливих для Церкви в Римі; апостол Павло користає з того факту, що його адресати є в столиці імперії, щоби зазначити, що поле християнської діяльности і проникливости поширюється навіть на політичне поле, і щоби показати, що хрещені можуть жити як зрілі громадяни, де вони не були б.

(г) Як і у своїх інших посланнях, тут апостол Павло знову наполягає на сумирності, терпінні та гостинності. Причина христологічна: як ті, для кого Христос був терпеливим, кого він прийняв, кому подав крайній приклад сумирности, можуть, своєю чергою, не зробити того ж? Їхня дія остаточно закладена – не на зовнішніх правилах, а на досвідченні любови, отриманої в найвищій мірі.

15:14-33 – Заключна частина всього послання

– в. 14-21;

Апостол Павло пригадує свою місію до поган за допомогою термінів, використаних в exordium;

  • в. 14-16: дві ідеї (І) здатність (dynamenoi) римлян до взаємоспонукання; (II) апостол Павло підтверджує своє послання та його зміст за допомогою свого покликання як апостола до поган;
  • в. 17-21: дієвість Павлового служіння поганам (пор. 1:16) і їхній послух (пор. 1:5).

– в. 22-29

пригадування плану відвідати Рим і причини для збірки

– в. 30-33

напоумлення та заключне вітання.

16:1-27 – Завершення в епістолярному стилі (Різноманітні привіти та заключна доксологія).

Попередній запис

Послання до римлян 11: Спасення Ізраїлю

Риторична композиція цієї частини наголошує на дедалі глибшому зв’язку, який апостол Павло встановлює між Ізраїлем і поганами. У першій частині ... Читати далі

Наступний запис

Значущість послання

Апостол Павло написав Перше послання до коринтян з Ефесу, найімовірніше, восени 54 р. по Р. Хр. Як і його Послання ... Читати далі