Розділ 8

8:1-30 – Композиція

Композиція є головно аргументативною за природою. Дві subpropositiones (в. 1-2 і 18) відповідно представляють дві одиниці, в. 1-17 і 18-30.

Нам не варто забувати, що Рим. 8 є кульмінацією частини (див. раніше про композицію Рим. 5-8) і стисло повторює багато тем попередніх глав, наголошуючи на дарові Духа й на тому факті, що це дозволяє хрещеним жити й надіятися. Особливо важливо зауважити, що порівняння між двома типами людства триває аж до 8:17:

Рим. 7 Рим. 8
обитель гріха Обитель Христа і Духа
нездатність дотримуватися Божого Закону виконання заповіді Закону
життя за тілом/у тілі життя за Духом/ у дусі
смерть життя
рабство усиновлення і спадщина

 

Зіставлення продовжується ще й у в. 18-22, настільки, що створіння пов’язано з визволенням дітей Божих і очікує на визволення разом із ними.

Композицію можна окреслити так:

в. 1-17

в. 1-2: subpropositio, після якої йде її ratio

в. 3-17: хрещених веде Дух

а. минуле: послання Сина та Його мета (в. 3-4)

б. теперішнє: хрещених оживлено Духом (в. 5-13)

  • в. 5-8: виклад загальних принципів (тіло vs. дух)
  • в. 9-11: застосування цих принципів щодо хрещених, адже вони мають Духа життя, тому (в. 12-13) здатні на етичну поведінку, котра веде до життя

в. Дух дітей і їхнє прославляння (в. 14-17)

в. 18-30

в. 18: subpropositio: теперішні страждання не применшують майбутньої слави

в. 19-30: пояснення в. 18. Зауважте лінію розвитку:

а) страждання:

  • створіння, котре очікує на визволення від тління (в. 19-22)
  • синів і доньок (в. 23-25)
  • Духа, що приходить на допомогу нашій слабкості (в. 26-27)

б) впевненість у Божій відповіді: прославляння (в. 28-30)

в. 31-39

peroratio до всієї частини (гл. 5-8).

8:1-17 – Ключі для читання і запитання

(а) Ці вірші підтверджують тлумачення, подане щодо Рим. 7 («я» не описує християнина), настільки, що апостол Павло повторює своїм читачам у Рим. 8:5-11: «А ви не в тілі [під контролем тіла], але в дусі», і Дух дасть вам силу робити те, що є добрим, виконувати волю Божу. Направду, хрещені несуть у своїх тілах ознаки та рани гріха (вони не можуть уникнути фізичної смерти: в. 10), але Дух, Який живе в них, є життям і обіцянкою воскресення: вони беруть участь у славі Христа, з Яким тепер поєднані (в. 11).

(б) Опис хрещених, поданий у Рим. 6 і 8, здається нереальним, занадто ідеальним, щоби бути правдою, бо хрещені не є безгрішними (й далекі від цього!), і багато хто забуває життєво важливий зв’язок, який поєднав їх із Христом. І все ж апостол Павло не забуває цього, оскільки додає: «Бо думка тілесна то смерть». Християнин може жити як грішник, і йому буде відплачено як грішникові. Апостол просто наголошує на статусі хрещених і моральній установці, котра зазвичай мала би витікати з нього: як може Дух, що живе в них, не давати їм сили і не спонукати їх приносити плоди духа? Життя, сповнене віри, не може так не розвиватись, якщо це правда, що Духа було влито в їхні серця. І етичне життя є неодмінним свідком сили Євангелія (пор. Рим. 1:16).

8:1-17 – Розвиток аргументації

(а) 8:1-2. Subpropositio та її ratio. «Тож немає тепер жадного осуду тим, хто ходить у Христі Ісусі» означає, що, не перебуваючи в рядах грішників (у відчайдушному становищі, описаному в Рим. 7:7-25), хрещені не здатні викликати на себе осуд. Перше подане обґрунтування (що називається ratio в підручниках того часу) – це те, що Дух життя, Який, живучи у вірних і ведучи їх, визволяє їх із такого становища. Знов апостол Павло просувається тут за допомогою антанаклази, як і в 7:21-23 (q. v.).

(б) 8:3-4. Перше пояснення ratio. Ми знову зауважуємо, що перший аргумент, до якого тут звертаються, христологічний. Теперішнє становище хрещених знаходить своє пояснення саме в надлишку події Ісуса Христа.

Вірш 3 починається із пригадування парадоксу святого та доброго Закону, який є безсилим. Адже, лише взявши наше слабе тіло, позначене гріхом (страждання, спокуса, смерть), Син Божий зумів засудити гріх у самісінькому місці його панування – у тілі. Як і з більшістю своїх парадоксальних виразів, апостол Павло не намагається пояснити чи виправдати те, що він каже (чи необхідно було йти цим шляхом? Навіщо цей перехід через зранене тіло, щоби перемога над гріхом була здобута в цьому ж тілі? І так далі).

Апостол Павло не уточнює, що він має на увазі під словом «тіло», та очевидно, для нього воно позначає всю людську особу в її слабості. Вираз «гріховне тіло» у в. 3б не означає, що Ісус сам згрішив (Рим. 5:15-19 щойно ствердив протилежне), а те, що Він був цілком і повністю людиною, тому, як і всі люди, страждав від наслідків гріха, описаних у Рим. 5:12-19: фізичне випробування, спокуса, відречення, смерть. Вираз «в подобі гріховного тіла» (в. 3б) не залишає простору для жодного докетизму. Апостол Павло не прагне сказати, що Ісус мав лише видимість тіла; він бажає наголосити, що і зробить пізніше у Фил. 2:7, що Христос був таким, як людські істоти, в усьому, включаючи їхні страждання та слабості.

Щодо виразу «за гріх» чи «ради гріха», то в Септуагінті (пор. Лев. 5:7,11 та ін.) він описує жертвоприношення (чи навіть саму жертву) за гріх, і дехто вважає, що нам варто перефразувати: «Бог, – пославши Свого Сина в тілі, схожім на тіло гріховне, ради гріха, і зробивши з нього жертовне приношення за гріх…». Неправдоподібним є те, що апостол Павло, який був добре ознайомлений із грецькою Біблією, не врахував двозначність власного формулювання. Проте синтаксичне впорядкування не підтверджує таку антанаклазу (через «і», котре поміщає два вирази в один і той же контекст).

Після згадки про того, кого послано, апостол Павло говорить про його мету (в. 4). Він не каже, що Бог послав Сина підтримати Закон або дати йому силу, яку той утратив. Закон залишається святим і добрим (яким і був завжди), але трансформуються люди – за допомогою діла Божого в Христі, а не за допомогою Закону! З самого початку, праведність, якої вимагав Закон, була довершеною в них. Багато хто хотів би вбачати в цьому вірші злегка приховане посилання на Єр. 31:31-33 і/або Єз. 36-37, і направду, це можливо.

(в) Як уже було вказано стосовно композиції Рим. 8, в. 4 (життя в Духові) буде розширено в трьох стадіях: в. 5-8 є викладом загальних принципів (протилежність між тілом і Духом); в. 9-11 застосовують ці принципи щодо хрещених, які отримали Духа життя, а тому здатні на етичну дію, що веде до життя (в. 12-13).

(г) Висновок аргументу (в. 14-17) повертається до рушійної сили в житті хрещених: отримавши Духа усиновлення, вони повинні чинити як діти Божі та спадкоємці (слави) з Христом, настільки, що страждають із ним. Але чому хрещеним слід брати участь у стражданнях Христа? І якими є ці страждання? Як це часто буває, апостол Павло не пояснює, що має на увазі, але наступний вірш (в. 18) дає нам зрозуміти, що це питання випробувань, пов’язаних із людським становищем – яке позначене наслідками гріха – котрі сам Син Божий спізнав у цьому світі (в. 3). У самому кінці є слава з Христом: здається, це саме та ціль, до якої апостол Павло весь час прагнув.

8:18-30 – Покликані до слави

«Разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись» у в. 17 ініціює одиницю про зв’язок між теперішнім стражданням і майбутньою славою. Апостол Павло вже звертався до питання страждання хрещених на самому початку частини (Рим. 5:3), щоби показати їхню доцільність, тим більше тому, що, далекі від затьмарення надії, вони її посилюють. Але тут термін «страждання» є більш всеохопним: він застосовується щодо всього створіння (і, зокрема, щодо християн), яке підпадає під дію наслідків закону гріха і смерти. Апостол Павло помножує терміни, застосовні до цієї ситуації (стогони і страждання в тяжких муках, терпіння). Усе страждає і стогне, і Дух стогне разом із ним, очікуючи на славу, котру гарантував Бог Своїм дітям: страждання, що є долею всього земного існування, не можуть застерегти від приходу обіцяної слави.

Деякі коментатори вважають, що в цій одиниці вираз «створіння» застосовується лише щодо людських істот. Насправді нам слід надавати йому максимального застосування, адже ця частина (Рим. 5-8) використовує недвозначні вирази, звертаючись до людства: «багато» (5:15,19) «всі [люди]» (5:12,18). Тут апостол Павло лише звертається до біблійних тверджень, які вже бачать, як матеріяльний усесвіт поєднається з воскресенням Божого обранця (Іс. 55:13; 65:17,25). Для апостола Павла, як і для пророка Ісаї, духовне й етичне оновлення людства не може не вплинути на решту всього сотвореного, що його покликано бути космосом – світом, упорядкованим на славу дітей Божих.

Інше зацікавлення уривка пов’язане з тим, в який спосіб він долає радикальний та остаточний контраст (щонайменше такий, яким його зображено в апокаліптичних писаннях того періоду) між цим світом, цілковито порочним і ворожим до вірних, який неминуче рухається до руйнування, і майбутнім світом справедливости й царства Божого: людство (і світ із ним) уже несе в собі насіння свого визволення.

8:31-39 – Заключна частина

Ці вірші містять два головних компоненти заключної частини чи peroratio: підсилення (тут із патетичним характером) і стисле повторення (підсумок точок перегину аргументу). Тут знаходимо сильне вираження віри і надії апостола Павла: в Ісусі Христі, Бог дав нам усе, й у майбутньому ніщо не може відділити нас від Бога.

Попередній запис

Розділ 7:7-25 – Ключі для читання

Християнське тлумачення уривка. Його основа і труднощі. Як ми вже бачили, християнське тлумачення рекомендується для цього висловлювання в першій особі ... Читати далі

Наступний запис

Послання до римлян 9-11: Ізраїль і народи

Місце Рим. 9-11 у цілому листі не одразу очевидне. Можна перестрибнути від 8:39 до 12:1 і логіка аргументації не постраждає: ... Читати далі