Послання до римлян 9-11: Ізраїль і народи

Місце Рим. 9-11 у цілому листі не одразу очевидне. Можна перестрибнути від 8:39 до 12:1 і логіка аргументації не постраждає: зважаючи на гідність свого статусу, на трансформацію свого буття і на ту надію, яку дав їм Отець, чи можуть хрещені не встановити умови своїх дій (Рим. 12-15)? Глави про долю Ізраїлю виглядають як екскурс, адже починаються несподівано: кінець Рим. 8 не залишає простору для суму, а відкривається перед надією і хвалою; раптово, без переходу, апостол Павло говорить про «велику скорботу й невпинну муку» (9:2). Якщо зв’язки між Рим. 9-11 і контекстом не є повністю чіткими, чи означає це, що ці глави не є Павловими чи що їх написав апостол Павло, але в цю частину послання вставив пізніше він чи один із його співробітників? Неможливо дати незаперечну відповідь. Та навіть якщо ці три глави (Рим. 9-11) написані після Рим. 1-8, чи якщо вони створені в інших умовах і додані до перших восьми глав, їхнє поточне місце в тілі послання є, в усякому разі, надзвичайно значущим: сам факт, що доля Ізраїлю розглядається одразу ж після розвинутого аргументу в Рим. 5-8 про християнське буття показує, що ці дві проблеми пов’язані.

Заголовки, запропоновані в різних Бібліях для Рим. 9-11, численні. Деякі наголошують на Божій ініціятиві та її реалізації («Боже обрання Ізраїлю» [Переглянута стандартна версія Біблії англійською мовою, Нова переглянута стандартна версія Біблії англійською мовою], «Юдеї та погани в Божому плані» [Біблія католицького вчення, Нова американська Біблія], «Божий спасительний план триває, незважаючи на відмову Ізраїлю»); інші говорять лише про Ізраїль, із негативними («Невіра Ізраїлю») чи позитивними конотаціями («Привілеї Ізраїлю» [Єврейська Біблія]). Ще інші надають перевагу розважливій нейтральності («Становище Ізраїлю», «Загадка Ізраїлю», «Ізраїль і погани»). Це запрошує нас шукати той елемент, на якому наголошує сам апостол Павло.

9-11 – Композиція

(а) Біблійна модель. Послання до римлян 9-11 виразно запозичує теми та розвиток дії багатьох спільнотних молитов періоду після вигнання. Найочевиднішою паралеллю є, звісно ж, молитва Азарії в грецьких додатках до Книги пророка Даниїла. Там ми знаходимо три величних моменти, котрі артикулюють аргумент Рим. 9-11:

(1) «О Господи, Ти є справедливим і могутнім; усі діла Твої величні; (2) наше становище є результатом наших гріхів, бо ми завжди були непослушними; але (3) у Своїй ласці Ти не покидаєш нас, Ти спасеш нас» (пор. молитви в Дан. 9:4-20; Вар. 1:15-2:15).

У Рим. 9-11 апостол починає, пригадуючи непомильність і справедливість Божого слова (Рим. 9:6-29), тоді переходить до проголошення того, що причина становища Ізраїлю походить від самого Ізраїлю, який винен у тому, що відкинув справедливість Бога, явлену Євангелієм, Ісусом Христом (9:30-10:21). Завершує, проголошуючи, що становище не остаточне: далекий від відкидання обраного народу, Бог бажає спасти його (11:1-32). Коротко кажучи, видається, що біблійна основа підтримує потрійний поділ.

(б) Послання до римлян 9-11 також розвивається як аргумент (probatio) у трьох стадіях, кожна з яких детально розробляє та підтримує тезу (propositio):

exordium: 9:1-5. Загадка становища Ізраїлю

probatio 9:6-11:32, складається із трьох основних одиниць:

  • А: 9:6-29 (propositio у 9:6а: слово Боже здійснилося). Логіка витікає з Божого покликання, та в дещо парадоксальний спосіб. Апостол Павло показує, що теперішнє становище Ізраїлю не є наслідком недоліку в плані спасення (від початку до теперішнього);
  • Б: 9:30-10:21 (propositio в 10:4 – спасення отримано через віру в Христа). Становище є наслідком того факту, що Ізраїль надав перевагу Торі, а не Христу, бо саме віра в Нього приносить спасення (теперішнє становище Ізраїлю);
  • А’: 11:1-32 (propositio в 11:1а – Бог не відкинув Божий народ). Бог, Якому вдалося отримати користь із відмови Ізраїлю принести благодать поганам, усе ж спасе Божий народ (майбутнє Ізраїлю).

peroratio: 11:33-36 – незбагненна мудрість Божа.

Перша й остання одиниці (А і А’), які за природою є богословськими, пригадують неосяжну логіку Божого вибору (9:6-29) і відкриваються перед майбутнім спасення, запропоноване Ізраїлю, побіжно пояснюючи причину та функцію каменю спотикання, який оголошено тимчасовим (11:1-32); щодо другої одиниці (Б), то вона є христологічною за змістом і пояснює причину теперішнього становища Ізраїлю: відмовившись повірити у Євангеліє і, таким чином, у Христа, народ насправді відкинув унікальний спосіб спасення, яке Бог бажає для них і всього людства.

Якщо peroratio не зберігає аргументацію, крім хіба неосяжності Божої мудрости (мудрости, що має змогу отримати користь від спотикання того чи того і знає їх усіх), то це відбувається тому, що ця частина не наполягає, перш за все, на відповідальності чи повстанні народу Ізраїлю: позиція є богословською. Все в динаміці аргументації веде до завершального вигуку, сповненого подиву та хвали. Можна лише захоплюватися майстерністю, з якою апостол Павло проводить свій допит, поступово відкриваючи поле Божої благодати аж до одкровення спасення «усього Ізраїлю». Щодо богословського чи христологічного змісту propositiones, він показує, що становище не розглядається, перш за все, з точки зору Ізраїлю та його відкидання Євангелія, оскільки на кону є щось важливе в долі цього народу: майбутнє обітниць, надійність плану спасення, правда і вірність Божого слова: та більше, ніж Ізраїль, ідеться про самого Бога!

9-11 – Божа справедливість

Композиція цієї частини показує, що апостол Павло не наголошує, перш за все, на бунті Ізраїлю і, у результаті, на його вині. Повільне сходження до явлення таїни, Божого провидіння та заключний вигук перед лицем неосяжних рішень вічної мудрости: все це вказує на те, що позиція є богословською. Так само, у частинах А і А’ у концентричній композиції тема була богословською: це питання Бога, Божого слова і Божої справедливости. Тут апостол Павло намагається об’єднати реальності, котрі, очевидно, непорівнювані: справедливість для всіх і вибраність; справедливість і затвердіння. Але пояснення апостола можуть здаватися надто поспішними. Якщо любов і ненависть, або, інакше кажучи, вибраність та її протилежність, які з’являються ще до якоїсь людської реакції, підкреслюють вільний Божий вибір, чи не вважають вони його довільним і несправедливим? Відповіді, які апостол Павло дає на ці труднощі, вимагають ретельного розгляду.

Попередній запис

Розділ 8

8:1-30 – Композиція Композиція є головно аргументативною за природою. Дві subpropositiones (в. 1-2 і 18) відповідно представляють дві одиниці, в. ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 9:1-24

9:6-29 – Божий вибір і справедливість: Композиція й аргументація У Рим. 9:6-29, дієслово «кликати» завжди подає Бога як експліцитного та імпліцитного ... Читати далі