Розділ 7:7-25 – Риторика уривка

Тут є кілька риторичних фігур. Ми обговоримо лише ті, що є найважливішими для тлумачення уривка:

(а) Корекція (латинською correctio) полягає в семантичному уточненні всього, що тільки-но було сказано, щоб удосконалити чи підсилити зміст, його масштаб і т. д.; вона просувається за допомогою додавання (а не витіснення чи еліпсису) і часто має форму антитези (не X, а У):

  • Рим. 7:15б – (знову зауважте синонімічні вирази, алітерацію [не paronomasia]), корекцію використано, щоби підсилити контраст між дієсловами); див. також Рим. 4:4
  • Рим. 7:17 – (тут для зіставлення суб’єктів)
  • Рим. 7:19 – (і за допомогою зіставлення дієслів і прислівників)
  • Рим. 7:20 – (зіставлення суб’єктів, як у в. 17).

Пор. також Ів. 6:26,46; 12:6; 1Ів. 4:10; Рим. 11:11.

(б) Концесію (латинською concessio) не варто плутати з поступливою пропозицією. Concessio призначена не коригувати чи уточнювати попередні пропозиції (як це робить correctio), а визнати точку зору (реальну чи уявну) співрозмовника, наприклад, «Я визнаю це чи це перед тобою», щоб одразу ж показати її межі. Приклади concessio можна знайти в Ів. 8:37; 9:31.

Рим. 7:14 можна відтворити: «Адже знаємо [визнаємо], що закон духовий, а я тілесний, запроданий під гріх». Власне, у цьому й річ: чим добре те, що закон є святим і духовним, якщо це не змінює мене?

(в) Антанаклаза. На думку деяких коментаторів, чудовий приклад антанаклази є у в. 21-25. Вона полягає в повторенні одного й того ж слова (тут слово «Закон») у різних або навіть протилежних значеннях. На думку інших, значення (тут референт) унікальне й обмежене Мойсеєвим Законом, адже Закон змінює свою роль залежно від того, чи той, хто намагається дотримуватися його, є юдеєм, чи християнином, чи, знову ж таки, залежно від частини «я», про яку йдеться. Він є добрим для волі й ума, але для тіла, в якому він пробуджує пожадливість, Закон пов’язаний із гріхом; інакше кажучи, один і той же Мойсеїв Закон є в дечому фрагментований або змінює свою роль залежно від суб’єкта чи когнітивного випадку. Правда, що антанаклаза в цих віршах створює враження руйнування всіх зусиль апостола Павла, які, за допомогою використання correctiones до цього моменту намагалися покласти край усілякій двозначності: чи не поверне антанаклаза дискурс до найсерйознішої двозначності? Проте, риторика уривка цього вимагає.

(1) Займенник «інший» («інший закон») у в. 23а підтверджує антанаклазу, бо ще в Рим. 7:3-4 він має значення «другий» (там «інший» чоловік вочевидь означає другий чоловік); «інший закон» у в. 23 є очевидно «другим законом», а не Законом Божим.

(2) Паралелізм в. 21-23 показує, що закон у в. 21а згодом описано як «інший закон». Закон, який подає себе мені, не є направду тим, який, гадаю, я визнав (Закон Божий, який є добрим і святим), але таким, що ув’язнює мене, це закон гріха! Таким чином, композиція знову підтверджує антанаклазу. Тому в. 21 необхідно перекладати: «отож знаходжу такий закон для мене, що, коли я хочу робити добро, зло подає себе мені».

(3) У цьому уривку Мойсеїв Закон не може чи то бути, чи то здаватися «законом гріха», бо «я» ніколи не перестає визнавати його святість: у зв’язку з цим в. 7-13 є надзвичайно важливими; correctiones у в. 15б,17 і 20 мають саме таку функцію: вони виключають усіляку двозначність і непорозуміння стосовно цього.

(4) Якою є функція антанаклази? Наче в чарах, кількість законів помножується: (1) Закон Божий, (2) другий, можливо ідентичний до першого, з яким погоджується розум, (3) закон гріха, (4) закон (тіла), який бореться проти (1) і (2) і робить «я» в’язнем (3), і нарешті (5) закон Духа (Рим. 8:2). Чому так багато законів? Щоби показати тим (юдеям), які переконані, що вони мусять мати справу лише з одним Законом, який є святим, добрим і захисним, що насправді такий Закон парадоксально вводить їх у контакт із багатьма іншими, які є досить відмінними.

7:7-25 – Кого описано: всіх, хто не з Христом, лише юдеїв чи християн?

Багато різноманітних запитань можна класифікувати під трьома заголовками:

(а) «Я» представляє християнина (включаючи апостола Павла). На користь такого тлумачення виступає висловлювання в першій особі теперішнього часу дійного способу у в. 14-25, разом із досвідом багатьох християн, які усвідомлюють, що ще не вільні від гріха, і котрі правильно думають, що цей уривок більшою чи меншою мірою описує їхнє власне становище.

(б) «Я» представляє людину без Христа (і лише таку). Таке тлумачення спирається на динаміку частини та риторичні індикатори (partitio в Рим. 5:7-6; synkrisis між Рим. 7:14-25 і Рим. 8:1-17; єврейське підґрунтя порушених тих питань; грецький topos протиріччя між волею і вчинком; і антанаклаза). Але якою тоді є функція prosopopeia (що робить мовцем когось, хто відсутній або не здатен висловлювати все, що сказано в Рим. 7:7-25, і тим більше в першій особі)?

(в) На думку й надалі зростаючої кількости екзегетів, навіть, якщо апостол Павло і не говорить тут про своє життя як учня Ісуса, він, усе ж, викликає спогади про своє минуле перед несподіваною зустріччю по дорозі в Дамаск. Це не суперечить ні Гал. 1, ні Фил. 3:6, де апостол пригадує власне завзяття і вірність традиції своїх предків. Звісно ж, Рим. 7 описує «я», нездатне дотримуватися заповідей Закону і робити добро, але водночас апостол Павло зовсім не мав поняття про те, що він перебуває в складному становищі. Він визнав свій гріх і свої пороки, він покаявся з чистим наміром, та все ж водночас він був певен, що не включений до рядів грішників, безбожників, які були поза Законом. Але це та категорія, що описана в Рим. 7, і роблячи це, апостол Павло не згідний повторювати благання вірних, які визнають свої гріхи і просять про Божу милість; він осуджує хронічну і подвійну слабкість – слабкість «я» і (що гірше!) слабкість Закону. Чітке протистояння між «ми» хрещених і «я» в Рим. 7, безсумнівно, вказує на те, що «я» – цілковито ізольоване, і немає нікого, щоби прийти йому чи їй на допомогу.

Та ніколи не знайшлося б юдея, котрий сказав би, що Тора залишає його в повному безсиллі. Мовцем у Рим. 7 може бути лише Павло, учень Христа, дозволяючи Савлові, суб’єкту Закону, визнати таке подвійне безсилля (яке останній у той час іще не усвідомлював). Якою ж тоді є функція prosopopeia? Навіщо «я» говорить у теперішньому часі, якщо описана тут ситуація є ситуацією з минулого, котре було цілковито зметено з лиця землі? Лише тому, що суб’єкт Закону, виявивши суперечності, в яких він чи вона живе, бажає визволення (пор. в. 24-25), і таке бажання є єдиною умовою для його отримання. Так prosopopeia дає змогу становищу, описаному як відчайдушне, більше таким не бути.

(г) Так апостол Павло описує становище юдея, котрий бажає коритися Божому Законові. Чи решта людства (без Христа) виключена? Звісно ні, як показують в. 14-20, де є алюзія на грецький topos людини, нездатної контролювати свої інстинкти. Але випадок юдея збережено, бо він є емблематичним: юдей не може не знати Божий Закон. Інакше кажучи, апостол Павло розглядає найкращий випадок – випадок людини, котра цілковито усвідомлює Божу волю, вміщену в Торі, і хоче її дотримуватись. Якщо для такої людини становище є непоправно негативним, воно буде таким для всіх людей без винятку.

Попередній запис

Розділ 7:7-25 – Гріх, Закон і ті, що піддані Закону

Твердження в Рим. 5:20 стосовно Мойсеєвого Закону (те, що він був оприлюднений, щоби помножився гріх) потребує уточнення. Тепер апостол Павло ... Читати далі

Наступний запис

Розділ 7:7-25 – Ключі для читання

Християнське тлумачення уривка. Його основа і труднощі. Як ми вже бачили, християнське тлумачення рекомендується для цього висловлювання в першій особі ... Читати далі