Історичний контекст

Книга пророка Єремїї, як і всі біблійні книги пророків, поєднує розповіді про життя й діяльність пророка з його пророцтвами, спочатку ним проголошені, а пізніше записані. Пророче слово є відповіддю, а точніше, реакцією на конкретну ситуацію чи подію. Однак аналізуючи ці тексти, варто брати до уваги також літературну історію книги, враховуючи історичний контекст запису чи редагування тексту.

Єремія жив у неспокійні часи, коли розпалася Асирійська імперія, на зміну якій прийшов Вавилон. Він пророкував під час правління чотирьох юдейських царів (Йосії, Йоакима, Єгоякима та Седекії) та одного управителя (Ґедалії). Його пророцтва – відповідь на різноманітні політичні зміни, починаючи з відносної автономії Юди за царя Йосії (640-609 pp. до Р. Хр.) і закінчуючи зміцненням Вавилону та руйнуванням Юди (587 р. до Р. Хр.). Оскільки політика й релігія були тісно пов’язані на стародавньому Близькому Сході (правлячий народ нав’язував поклоніння своїм богам завойованим народам), Ізраїль міг практикувати свою релігію безперешкодно лише тоді, коли був вільний від зовнішнього домінування. Вакуум у владі, що утворився внаслідок занепаду Асирії (626-612 pp. до Р. Хр.), дав Юді за царя Йосії не лише політичну незалежність, але й можливість релігійної реформи.

Очевидно, прагнучи зміцнити соціяльно-політичну та релігійну єдність, Йосія взявся за відновлення культових практик. Під час здійснення ремонту в Храмі Господньому (бл. 621 р. до Р. Хр.) було знайдено Девтерономістичний Кодекс (правдоподібно Втор. 12:1-26:15). Пророчиця Хулда проголосила цю книгу справжнім словом Божим, і тому віднайдення цієї книги підсилило реформу, яка саме тривала. Девтерономістичне credo, для якого дотримання Тори є засадничою вимогою для володіння землею, сприяло очищенню території Юди (і навіть частково Ізраїлю) від місць поклоніння іншим богам та централізації літургійно-обрядового життя з осередком в Єрусалимі.

Починаючи з укладення союзу на горі Сінай, Ізраїль розумів себе як народ вибраний тоді, коли відчував присутність Ягве – спочатку в ковчегу заповіту, а відтак – у землі і в Храмі. Понад п’ять сотень років присутність Бога у святині була джерелом упевнености перед лицем усіх загроз. У 722 р. до Р. Хр. Асирія загарбала й зруйнувала Північне царство (Ізраїль/Самарію) та влаштувала облогу Єрусалиму, столицю Південного царства Юди. Саме тоді, коли біда здавалася неминучою, ворог раптово відступив. Багато хто вірив, що Бог чудом урятував Єрусалим (2Цар. 19:35; Іс. 37:36) – місто, яке було домом Храму Ягве. Таким чином, ще до початку пророчої діяльности Єремії переконання народу, що присутність Ягве серед людей забезпечить порятунок, мало історичне підтвердження. Власне така упевненість і стала причиною загибелі.

Єремія починає пророкувати під час царювання Йосії в 626 р. до Р. Хр. Цей рік є або роком народження Єремії, або роком, коли він був покликаний пророкувати, – залежно від того, як інтерпретувати Єр. 1:3-5. Якщо Єремія почав проповідувати в 626 р. до Р. Хр., його перші слова, мабуть, були адресовані Північному царству (Ізраїлю/Самарії), можливо, на підтримку реформ Йосії. Якщо він народився 626 р. до Р. Хр., то він почав проповідувати не раніше, як у 609 р. до Р. Хр., коли помер Йосія і становище Юди якраз опинилося під загрозою. У будь-якому випадку виглядає так, що Єремія розпочав свою пророчу діяльність тоді, коли Юда перебувала у відносному мирі і вдовольнялася своїм становищем.

У пророчих посланнях Єремія намагався осягнути ситуацію, яка постійно змінювалася. Після того як потуга Асирії дала тріщину, а Вавилон став сильнішим, Єремія, визнаючи марність альянсу з Єгиптом, проповідував про необхідність покладатися в усьому на Ягве, а не на імперію. І усно, і в письмовій формі він звертався до людей на батьківщині та у вигнанні. Він застерігав їх проти грядущих руйнувань, що їх згідно з Книгою Второзаконня тлумачив як кару за гріхи народу. Зрештою, він усвідомив, що цей очевидний кінець Юди не був останнім словом. Тому для тих, хто досвідчив руйнування та вигнання, Єремія проповідував новий початок, нове сотворення, новий союз.

Не має бути несподіванкою для читача той факт, що Єремія застосовує практично взаємовиключні прийоми щодо однієї і тієї ж проблеми, оскільки первинним адресатами є різні групи людей. Наприклад, будучи в гарних стосунках із Седекією, час від часу Єремія виступає проти монархії. Спочатку він називає Вавилон слугою Ягве, а вже незабаром – ворогом, який зруйнує Сіон. Він чітко заявляє, що не потрібно шукати захисту в інших країн, проте оголошує, що народ врятується, якщо прийме владу Вавилону.

Більшість учених погоджується, що найкращим способом зрозуміти ці пророцтва є тлумачення їх крізь призму історичного контексту. Проте не існує простих і чітких критеріїв для визначення, з якого періоду походить те чи інше пророцтво. Що ми знаємо напевне, то це те, що Книга пророка Єремії – твір кількох авторів, які працювали протягом тривалого часу, можливо, навіть протягом однієї сотні років.

Щоб максимально коротко окреслити історію укладення Книги пророка Єремії, скажемо, що ця книга має трьох авторів, і кожен із них відповідальний за певний мовний жанр. Вважається, що більшість поетичних пророцтв містять автентичні слова Єремії, адресовані Юді і/або Ізраїлю до вавилонського полону (626-587 рр. до Р. Хр.). Прозові розповіді, що є пізнішими роздумами над життям пророка, були укладені Барухом чи іншим сучасником Єремії. Прозові промови і матеріял, який містить розмірковування щодо дотримання закону й володіння землею, належать до девтерономістичних додатків із часу вигнання (587-537 р. до Р. Хр.). Сучасний читач повинен усвідомлювати, що окремий уривок може датуватися 626 р. до Р. Хр. (реформа Йосії), стосуватися періоду вигнання або бути продуктом однієї чи більше редакцій.

Довга й складна історія розвитку та передавання слів пророка Єремії відображена в розбіжностях між редакцією Септуагінти та масоретською редакцією. У Септуагінті, грецькій версії, Книга Єремії є не лише значно коротшою, але й по-іншому впорядкованою, ніж масоретська редакція єврейською мовою. Пророцтва щодо народів (46:1-51:57 у масоретській редакції) слугують чудовою ілюстрацією цього твердження. Крім того, що в Септуагінті ці пророцтва поміщені між 25:14 і 25:15 нашого масоретського тексту, порядок народів, до яких звертається Єремія, різний у двох версіях. Ця проблема порушує питання про те, яка версія є більш ранньою. Хоч масоретський текст – це, ймовірно, пізніша редакція, саме його використовує Західна Церква в XX ст. і саме з ним ми працюємо в цьому коментарі.

Попередній запис

Поділ книги (закінчення)

30:1-33:25 – Частина 4, яку часто називають «Малою книгою розради», зосереджує свою увагу на надії серед спустошення. Світло, що сяє ... Читати далі

Наступний запис

Канонічний (біблійний) контекст

Укладена людьми, зануреними у свою власну релігійну спадщину, Книга Єремії показує своє місце в континуумі Святого Письма, у ній можна ... Читати далі