Поділ книги (закінчення)

30:1-33:25 – Частина 4, яку часто називають «Малою книгою розради», зосереджує свою увагу на надії серед спустошення. Світло, що сяє в цих главах, розвіює чорну хмару невідворотного руйнування, про яке йдеться в главах 2-29. Низка поетичних пророцтв спасення, проголошених Єремією (30:1-31:40), і біографічна прозова оповідь (32:1-33:26) стверджують, що Бог відновить славу Ізраїля, відверне покарання, зцілить рани народу й приведе його до нового життя в рідній землі. Цей короткий уривок, уміщений серед текстів, що розповідають про лихо та сповнені півтонів невідворотного руйнування, пропонує сподіватися без надії. Це підсилюється в молитві Єремії, який запитує в Ягве, чому коли на місто напали, а сам він перебуває в тюрмі, він повинен купити поле у свого небожа (32:16-25). Діючи, здавалося б на перший погляд, нелогічно, Єремія показує людям, що вони мусять вірити в обіцянку Бога не лише принести народу відновлення, а й кардинальну новизну.

34:1-45:5 – Частина 5 продовжує оповідь про життя Єремії і розповідає про його боротьбу за те, щоб ширити Боже слово протягом останніх років Юди. Постійні загрози життю пророка підкріплюють ці останні глави та ілюструють загрозу руйнування, перед лицем якого стоїть народ. У кількох пророцтвах Єремії і в біографічних оповідях, що описують його скрутне становище, текст виходить за межі теми руйнування народу і зосереджується на смерті людини: царів, народу й самого Єремії.

Починаючи з першого випадку, який відбувається під час облоги Єрусалиму (34:1-22), ця частина має відчутну історичну прив’язку: тут пов’язано особистий досвід людини зі світовими подіями та національною трагедією. Повне відкидання Божого слова фізично проілюстроване в 36:1-32, коли цар спалює сувій, на якому написані пророцтва Єремії. Відмова визнавати слова пророка, зрештою, стає відкиданням самого пророка. Випадки з життя Єремії, про які йдеться в 37:1-38:28, показують, що юдеї самі для себе є найлютішими ворогами, і їхні власні дії прискорюють їхнє знищення. Пророцтва загибелі, що їх проголошував Єремія, збулися. Життя підходить до свого мученицького завершення з падінням Єрусалиму (39:1-10). Проте похмурість такого невідворотного руйнування пом’якшується в завершальних віршах, які дають надію одній особі – Барухові (45:1-5).

46:1-51:64 – Ця частина містить серію з дев’ять пророцтв, в яких Єремія проголошує смерть і знищення тих народів, що загрожували Ізраїлеві впродовж історії. Серія на початку і в кінці обрамлена пророцтвами щодо двох основних наддержав того часу – Єгипту й Вавилону. Вони були важливими не лише через ту роль, яку відігравали у світовій політиці, а й через те, що мали значний вплив на формування ідентичности Ізраїля як вибраного народу: вихід із Єгипту й повернення з вавилонського полону були ключовими подіями в історії Ізраїля, коли він в особливий спосіб досвідчив спасенну дію Бога.

Пророцтва щодо народів переповнені образами ворога, що швидко наближається (46:9-16; 47:3-6; 50:35-42; 51:27-32): коні й колісниці, згубний меч, полеглий воїн. Використовуючи образи, які раніше застосовувалися щодо Ізраїля (страждання від невиліковної рани; гноблення іншими народами; оплакуване життя; страх, що оточує зусібіч), ці пророцтва стверджують, що Ізраїль нічим не відрізняється від інших народів. Тому потрібно очікувати захоплення й поневолення.

Вавилон знищує ворогів Ізраїля один за одним, та врешті-решт сам стає жертвою могутности Ягве. Усі вороги Ізраїля повалені, і тепер настає момент для нового сотворення, про яке було провіщено в 30:1-33:25. Говорячи про кончину історичних ворогів Юди, пророк приховано натякає на майбутнє Божого народу.

І все ж у завершальному слові пророк стверджує, що Ягве не лише завдасть смертельного удару по Вавилону (50:17-18), але й перемінить Ізраїля, помилувавши його за гріхи і знявши з нього провину (50:19-20). Лише це може стати «справжнім» наверненням. Яскрава іскра порятунку сяє крізь темну хмару руйнувань, і саме вона зробить можливим нове сотворення.

52:1-34 – Історична оповідь із детальним списом руйнування Єрусалиму, розповіддю про долю царя Єгоякима після його депортації до Вавилону. Книга могла б просто закінчитися згадкою про занепад Вавилону, однак автор знову звертається до теми Божого народу та Єрусалиму. Все втрачено. Храм Господній знищено; цар виселений. Усі знаки Божої присутности серед народу в нього забрано. Однак прикінцева згадка про царя Єгоякима у вавилонському вигнанні свідчить про те, що автор завуальовано натякає, що навіть у, на перший погляд, тотальному руйнуванні надія на спасення не втрачена безповоротно. Як пророцтва спасення губляться в морі пророцтв про Божу кару, так і Бог ховається серед людей.

Попередній запис

Поділ книги

Незважаючи на складність тексту, уважний читач (а коментар, наведений далі, буде кориснішим, якщо читач тримає в руках Книгу пророка Єремії) ... Читати далі

Наступний запис

Історичний контекст

Книга пророка Єремїї, як і всі біблійні книги пророків, поєднує розповіді про життя й діяльність пророка з його пророцтвами, спочатку ... Читати далі