Пролог

1:1 – Заголовок

Уже в першому вірші закладено дві ідеї. По-перше, однією з них є сама назва – «Пісня Пісень». Як було сказано вище, це – форма найвищого ступеня порівняння, – й у цьому випадку вона означає «найпрекрасніша пісня» чи «найдосконаліша пісня». Однина іменника вказує на те, що перед нами цілісний твір, а не антологія. Єврейський термін sir означає радісну пісню, сповнену ентузіязму.

По-друге слово li-Salomoh можна розуміти трояко. Найчастіше його інтерпретують як таке, що приписує авторство пісні Соломонові, а відтак цілий вірш перекладають як «Пісня Пісень Соломона». Проте це слово можна також розуміти як пісня «присвячена Соломонові», чи «у стилі Соломона» (пор. 1Цар. 5:12).

1:2-2:7 – Пролог

Пролог у поетичному чи в драматичному творі виконує роль вступу. Він описує дійових осіб, місце дії та окреслює теми, які розгортатимуться у творі. У багатьох сенсах пролог Пісні Пісень нагадує увертюру до музичного твору. Головні теми вловлює наше вухо, вони досягають нашої свідомости і проминають. Один музичний мотив змінює другий, але жодного з них не розгорнуто. Означено атмосферу твору, а слухачі вже повністю готові сприймати те, що має зазвучати далі.

1:2-4 – Пролог починається закликами Молодої, які висловлюють жадання. У трьох перших віршах відбуваються швидкі переходи від третьої до другої особи і навпаки. Це типово для староєврейської поезії загалом (пор. Пс. 23), а для любовної – зокрема, тож і не потребує пояснень. Закохані часто звертаються одне до одного в Пісні Пісень у третій особі, а також не раз і з легкістю переходять від третьої особи до другої та навпаки (пор. 1:12; 2:1-3; 4:6; 6:9; 7:10).

На початку Молода перебуває на самоті; її коханий – далеко. Отже, вона висловлює тугу за його поцілунками і порівнює їх зі смаком солодкого вина (пор. 8:2б). Згодом образ переходить від відчуття смаку до відчуття запаху. Само ім’я Молодого є ніби запахом розлитого мира. Кохана називає його «царем», підкреслюючи, який він досконалий і вельми гідний жадання. До діялогу долучаються дочки єрусалимські, підносячи хвалу Молодому. Вони виконують тут функцію подруг Молодої чи її дружок (пор. Суд. 11:34-38; Мт. 25:1).

1:5-6 – Звертаючись до дочок єрусалимських, Молода каже про себе, що вона «чорна та гарна». Цей опис містить два порівняння: з кедарськими шатрами (qedar – означає «чорний») і зі шалманськими (Соломоновими) наметами (символ різнобарвної краси та розкоші). Молода забороняє дочкам єрусалимським приглядатися до неї й пояснює, що то її брати відповідальні за її засмаглість. Розгнівавшись, вони наказали їй стерегти виноградники. Ці декілька віршів пов’язані зі закінченням Пісні Пісень (пор. 8:8-9 і 8:11-12), уводячи в текст образ матері Молодої, який з’явиться ще кілька разів (3:4; 6:9; 8:2). Знаменно, що Молода пов’язує себе з виноградником. Власне, виноградними плодами вона хоче обдарувати Молодого завдяки своїй пісні.

1:7-8 – На початку Молодого названо «царем». Тепер про нього йдеться як про пастуха і про того, «кого покохала душа моя» (пор. 3:1-4). Молода прагне дізнатися, де її коханий, де він дає відпочити опівдні своїй отарі, щоби могти до нього прибути.

Подвоєння підрядного речення «де… де», додає до прологу тему пошуку, а підрядне означальне «кого покохала душа моя» підкреслює глибину почуттів Молодої. Тільки тут і в 8:13 згадано про друзів Молодого. Вони відіграють роль, порівнянну з роллю дочок єрусалимських, лише не беруть участи в діялозі.

Відповідь, яку дочки єрусалимські (тобто Хор) дають Молодій, містить частку іронії. Тут двічі вжито наказовий спосіб («йди» та «паси») – паралельно до подвійного підрядного речення «де… де» Молодої. Такий прийом концентрує увагу на самій Молодій, натякаючи на те, що її незнання може почасти виникати з її ж таки волі. Якщо вона так безмежно кохає свого пастуха, то мала би знати, де його знайти: їй мусить це підказати її інтуїція. Якщо ж не знає, то нехай іде його шукати, як про те сама й каже. Дочки єрусалимські (тобто Хор) звертаються до Молодої завжди в один і той самий спосіб, послуговуючись епітетом «вродливіша посеред жінок» (пор. 5:9 і 6:1).

1:9-11 – Як і раніше, завдяки висловлюванням Молодої пролог витворює атмосферу туги, палкого бажання поєднатися з коханим. Коли вперше промовляє Молодий, виникає враження, що закохані нарешті разом. Від цієї хвилини Молодий і Молода дивляться одне на одного та обмінюються словами, сповненими похвали. Для кожної з чотирьох частин Пісні Пісень (2:8-3:5; 3:6-5:1; 5:2-6:3 та 6:4-8:4) характерний перехід від прагнення до поєднання, від розлуки до близькости.

Сучасна жінка, напевно, не була б у захваті від тих слів, які добирає Молодий, аби вихваляти свою кохану, і не сприйняла би їх як комплімент. Молодий – у контексті стародавньої любовної поезії – одночасно вихваляє кохану і висловлює те враження, яке вона робить на нього. У в. 9 з’являється – єдиний раз у цілій Біблії – слово жіночого роду «лошиця». Для фараонів запрягали винятково жеребців. Поява лошиці серед жеребців спричинила би цілковитий хаос у лавах війська. У Пісні Пісень таких відсилань до світу тварин при описах і Молодого, і Молодої дуже багато. Оглядаючи красу коханої, Молодий прагне прикрасити її коштовними оздобами. Перша особа множини може вказувати на присутність, а може виконувати функцію pluralis maiestatis, що відповідає особі царя.

1:12-14 – Молода відгукується на похвали Молодого, вдаючись до метафори запаху. Ці вірші тісно пов’язані з 1:2-4, й у них кохання та пестощі порівняно з пахощами, а Молодого – з торбинкою мірри. У цих описах знову з’являється титул «цар», а крім того, Молода називає коханого «любий мій». Вона порівнює його з трьома різними пахощами, які виконують тут роль квазіепітетів. У подальшому тексті Пісні Пісень нард, мірра та «гроно кипрове» асоціюватимуться з Молодим.

1:15-17 – Закохані уважно дивляться одне на одного і вихваляють одне одного майже одними й тими самими словами. Вони описують якийсь лісовий закуток – місце їхнього побачення. Присвійні займенники, які до того мали форму однини («моя люба», «мій любий»), змінює форма множини: «постеля наша», «наші доми», «наші бантини», – і лунають ці словосполучення майже в унісон.

2:1-5 – Хоча Молодий назвав її прекрасною (1:15), Молода зазначає, що її врода доволі скромна. Молода описує себе, уподібнюючись до двох звичайних польових квіток. Молодий послуговується порівнянням із лілеєю, використовуючи його – на контрасті з образом будяків – на підтвердження найвищої краси Молодої. Молода слухає, а тоді вдається до схожої форми компліменту, порівнюючи коханого з яблунею між лісовими деревами. Потому розширює метафору, зосереджуючись на двох прикметах яблуні: на її тіні, що дає холодок, і на плоді. «Холодок» Молодого означає його дбайливе опікування нею, а плід, «солодкий її піднебінню», – його кохання чи поцілунки (пор. 5:16; 7:9).

Схожу думку висловлено у в. 4. Звичайним деревам відповідає стяг, що майорить над Молодою. Уведення її до «бенкетного покою» відповідає куштуванню плоду Молодого, бо «вино» вже було вжито раніше як метафору кохання та поцілунків (1:2). Нарешті, Молода оголошує, що вона «з любови знемагає», і просить подати їй поживу («виноградове печиво» та «яблука»), яку вже раніше було ототожнено з її коханим.

2:6-7 – Пролог завершується двома рефренами: одним – про обійми (пестощі), а другим – про заклинання. У рефрені про заклинання мало би з’явитись ім’я божества, проте фігурує лише вислів «газелями чи польовими оленями». Цей вислів у єврейській мові виконує функцію вказівки за два імення Бога: «Ягве Саваот» і «Ель Шадай» (Адонай). На зміну початковій розлуці (відсутності) приходить, отже, зустріч (присутність), а жадання знаходить для себе заспокоєння в поєднанні.

Попередній запис

Канонічна інтертекстуальність та історія прийняття

Г. Канонічна інтертекстуальність Містерія шлюбу – чи то в людському, чи в Божому вимірі – пронизує цілий текст Святого Письма. ... Читати далі

Наступний запис

2:8-3:5 – Частина перша

Рефрен, в якому йдеться про заклинання, лунає на початку та наприкінці першої частини. Цей фрагмент поеми поділено немовби на дві ... Читати далі