Канонічна інтертекстуальність та історія прийняття

Г. Канонічна інтертекстуальність

Містерія шлюбу – чи то в людському, чи в Божому вимірі – пронизує цілий текст Святого Письма. Перші слова, які промовляє чоловік на світанку світотворення, – це пісня кохання: «Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка» (Бут. 2:23). Останні слова Святого Письма – це також пісня про кохання: «А Дух і невіста говорять: Прийди!» (Об. 22:17).

Уповні зрозуміти Пісню Пісень відірвано від культурного контексту стародавнього Близького Сходу та від канону СЗ і НЗ неможливо. Книга Буття розповідає нам першу історію любови, місце розгортання якої – Едем. То була чиста і бездоганна любов між двома рівними істотами, а також між прабатьками і Творцем. Усе сотворене, яке щойно вийшло з Божої руки і яке було визнано «добрим», мало служити любові. Проте все змінив гріх.

Книги СЗ розкривають – крок за кроком – історію падіння людської любови: влада інтимних місць узаємного притягання (Бут. 3:16), брехні (Бут. 38:12-26), неплідних зв’язків (Бут. 29:31), невірності і насильства (2Сам. 11:1-27). Подібні хворобливо розгортається любов між Богом і людством, союзні пута якої тут порівнюють із подружніми (Ос. 3). А проте в самому центрі цієї драми роздвоєности ми натрапляємо на Пісню Пісень, в якій бринить відлуння мови з раю та яка містить обіцянку відкупленої любови.

Отже, не має дивувати те, що НЗ звернувся до теми шлюбних стосунків, аби розкрити нам реальність спасення. Розпочинаючи Свою публічну діяльність, Ісус з’являється як Месія-Наречений (Ів. 1:26-27). Іван Христитель – «дружко молодого» – «дуже тішиться з голосу молодого» (Ів. 3:29). Уперше Ісус об’являє Себе під час весільних урочистостей у Кані Галілейській, обдаровуючи молодих радістю і достатком вина (Ів. 2:1-11). Він зустрічає біля криниці самарянку, просить у неї води і робить жінку Своєю ученицею (Ів. 4), – все це на традиційному місці залицянь і шлюбних пропозицій (Бут. 29:9-14; Вих. 15:2-21). Бажаючи пояснити учням таємницю Божого царства, Ісус розказує притчу про весільний бенкет (Мт. 22:1-14; Лк. 14:16-24). Нарешті, після страстей і смерти, Ісус «спить» у гробниці в саду (Ів. 19:41-42). На третій день Марія Магдалина рано-вранці, поки ще не розвиднілось вирушає на пошуки Господа. Вона впізнає Божого Нареченого і припадає до Нього, коли Він називає її на ім’я (Ів. 20:1,11-18 і П. п. 3:1-4).

До таємниці заручин також часто звертається у своїх посланнях апостол Павло. Пишучи до вірних Церкви в Коринті, він нагадує їм: «Заручив бо я вас одному чоловікові, щоб Христові привести вас чистою дівою» (2Кор. 11:2); наставляє також чоловіків, аби любили своїх жінок, «як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе» (Еф. 5:25).

Д. Історія прийняття

Пісню Пісень долучили до староєврейського канону разом із Книгою Приповістей і Книгою Проповідника наприкінці І ст. після Р. Хр. Староєврейський канон поміщає Пісню Пісень серед п’ятьох сувоїв, відомих як Megilloth, після Книги Рути і перед Книгою Проповідника. І Септуагінта, і Вульгата однаково зберігають таку почерговість: Книга Приповістей, Книга Проповідника, Пісня Пісень, – розташовуючи всі ці три книги поруч із іншими писаннями, які належать до сапієнціяльної літератури.

Щойно Пісню Пісень було долучено до канону, її інтерпретація почала зазнавати впливів давніх і сильних традицій, зафіксованих у Законі й у Пророках. Декалог вимагає абсолютної вірности Ізраїля єдиному Богові. А єдиний зв’язок між людьми, що вимагає такої самої абсолютної вірности, – це зв’язок між жінкою та її чоловіком. Пророки, зокрема Осія, Єремія та Ісая, описували стосунки Ізраїля та Господа, порівнюючи їх із подружніми стосунками та надаючи їм нового, особливо інтенсивного, виміру. Здається, що наприкінці І ст. перед Р. Хр., коли Пісню Пісень долучили до староєврейського канону, її інтерпретували алегорично – як вияв об’єднання традицій, наявних у Законі й у Пророках. Інтерпретація, що її ми бачимо в таргумі й у мідраші Rabbah, вбачала в Пісні Пісень віддзеркалення історії Ізраїля від виходу з єгипетської неволі аж до приходу Месії. Літургійне читання книги припадало на період Пасхи.

Здається, сапієнціяльну традицію інтерпретування Пісні Пісень було цілком відсунуто в тінь. Заохочення до алегоричної інтерпретації цієї книги завдячуємо, без сумніву, словам рабина Акіби: «Той, хто виспівує Пісню Пісень під час застіль і робить із неї світську пісню, не матиме місця в майбутньому світі» (tSanh 12:10). Дихотомія «релігійний» / «світський» однаково чужа й Пісні Пісень, і сапієнціяльній традиції.

Коли алегоричну інтерпретацію було застосовано в ранньохристиянських коментарях, постаті пережили певну еволюцію: Нареченим став Христос, а Нареченою – Церква. Це був природний розвиток у руслі ключових текстів НЗ (Мт. 9:15; 25:1-13; Ів. 3:29; 2Кор. 11:2; Еф. 5:22-33; Об. 19:6-8; 21:9-11 і 22:17). Алегорію Христос / Церква розгорнув Ориген у коментарі, який впливає на інших інтерпретаторів. Пісня Пісень стала улюбленим текстом ранніх Отців Церкви в процесі розвитку еклезіології. Ця книга зображала чисте молоде кохання на тлі нового творення, великодушне та вірне подружнє кохання, що є досконало взаємним. Ориген також допускав можливість розуміти Молоду як індивідуальну душу людини. Таку інтерпретацію підхопив пізніше Григорій Ниський, а Амвросій застосував її до Пресвятої Діви Марії. У Середньовіччі настає найбільший розквіт коментарів до Пісні Пісень. У той період з’явилося понад сто серйозних студій над нею. Бернард Клервоський присвятив Пісні Пісень вісімдесят шість проповідей, інтерпретуючи її як діялог між Христом і душею. Цистерціянська традиція схилялася до містичної інтерпретації. Гуґо Сен-Вікторський. а також багато достосовували Пісню Пісень до Марії.

Історію християнської духовности неабияк надихала Пісня Пісень. Часто нею послуговувались автори трактатів про молитву. Тереза Авільська, Іван від Хреста і Луїс де Леон написали на цю тему духовні коментарі, а інші, напр., Франциск Сальський і Тереза з Лізьє, розлого коментували її у своїх писаннях.

Попередній запис

Формальна структура і первинний історичний контекст

В. Формальна структура Повторення є тим засадничим критерієм, який дозволяє вирізнити поетичні одиниці в староєврейському вірші. У Пісні Пісень фігурують ... Читати далі

Наступний запис

Пролог

1:1 – Заголовок Уже в першому вірші закладено дві ідеї. По-перше, однією з них є сама назва – «Пісня Пісень». ... Читати далі