Вступ: припущення

Ми представили загальні твердження про книгу, що їх поділяють більшість дослідників. Але як щодо припущень самих читачів? Не має значення, скільки гіпотез ми отримали для аналізу цієї книги. Радше – наскільки вони є об’єктивними? Наприклад, усі чули про Йовове «терпіння» та, мабуть, розмірковували над цією темою. Термін походить із Послання Якова (5:11) в Новому Заповіті, де він перекладає грецьке слово hypomone, що означає «стійкість» або «витривалість» (і саме так воно перекладається в сучасних версіях). Тому нам не потрібно перекручувати наше розуміння Йового персонажа словом “терпіння». Він не є терплячий, але абсолютно стійкий у своїй вірності Господу.

Інша гіпотеза, яку часто обговорюють, стосується сатани в гл. 1-2. Загальноприйнято прирівнювати цього персонажа до диявола або diabolos з Нового Заповіту. Це помилка. Сатана в Йова є чимось на кшталт генерального прокурора, який має особливу функцію патрулювати землю (пор. Йов. 6-7; 2:2-3). Справді, він перебуває серед синів Божих (1:6; 2:1), яких Бог кличе до Себе, і робить тільки те, що йому наказує Господь. Можна сказати, що він не довіряє людям; можна навіть твердити, що він не хоче, щоб Господа обманювали такі люди, як Йов, щодо якого він має серйозні сумніви і супроти якого висуває серйозні звинувачення в 1:10-11. Він просто член небесного суду, часто згадуваний у Старому Заповіті (пор. питання в Іс. 6:8 або сцену в 1Цар. 22:19). Господь не перебуває на небі сам – його відвідують «сини Ела (або Еліма/Елогіма)» (Ел/Елім/Елогім з єврейської «Бог/боги»), які виконують небесні доручення (напр., Псалом 29). Це правда, що в пізніх текстах Старого Заповіту і в Новому Заповіті сатана трактується як зла сила – але це поступовий процес.

Інша наша думка про Йова: ми схильні сприймати його як того, хто страждає несправедливо. Ми повинні бути обережні щодо цього. Йов справді страждає несправедливо, і тому ми схильні не помічати промов його опонентів, трьох його друзів. Проте це недалекоглядна позиція. Ми повинні усвідомити, що за Йовом, його друзями і навіть за Господом стоїть (невідомий) автор книги. Він пише не для того, щоб возвеличити Йова як неперевершеного дискутанта. Троє друзів – це не просто підставні особи, яких Йов легко перемагає в словесній суперечці. Автор хоче висвітлити проблему невинного страждальця і повторює різні пояснення, що були актуальними на той час. Однак у нього немає відповіді. Навіть Господь не дає «відповіді» на Йовову проблему, хоч промови Бога є дуже важливими. Річ у тому, що автор за допомогою цих персонажів викладає все відоме йому богослов’я, намагаючись хоч трохи пролити світло на дуже складну проблему. Традиційно ізраїльське богослов’я визнавало зв’язок між гріхом і стражданням. Автори псалмів, наприклад, відверто визнавали, що їхнє страждання завдане їм за нечестиві вчинки (напр., Пс. 32; 38; 39; 51). Однак існують також псалми, де вони лементують, кажучи, що є невинними і страждають несправедливо (напр., Пс. 7; 17; 26). Ізраїль не мав однозначної відповіді на проблему страждання (вона залишається загадкою і для християн!), тому й існувало кілька точок зору. Автор Йова наводить думки різних сторін. Водночас зрозуміло, що Йов є його головним рупором і що він незадоволений домінуючим розумінням страждання, яке обстоюють троє друзів. Власне, вони полемізують у зворотному порядку – від страждання до гріха. Їхні аргументи були ґрунтовними і, без сумніву, відображали думки багатьох, але не визначальними. Застосування людських стандартів «справедливости» до відносин між Богом і людьми – річ непроста, проте автор виклав суть справи так повно, як тільки міг. Інші біблійні автори теж ламали голову над цією загадкою, як-от у Бут. 18:22-32; Єр. 12:1-5; Пс. 37; 73.

Попередній запис

Вступ: загальні положення

Ми всі набули певних уявлень про Книгу Йова з різних джерел (усі знаємо про «Йовове терпіння»): або читаючи уривки з ... Читати далі

Наступний запис

Сенс першого прочитання

Уявімо, що хтось читає книгу Йова вперше. Сенс першого прочитання полягає в тому, щоб особисто спробувати зрозуміти зміст книги, не ... Читати далі